Нова Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року. Вона характеризує Україну, як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу (ст. 1)[1]. Важливою ознакою Конституції є те, що в ній зафіксовано принцип визначення та гарантованості місцевого самоврядування (ст. 7)[2]. Прикметно, що в Конституції місцеве самоврядування розглядається різнобічно як складне, сукупне, політико-правове явище, яке виступає в різних іпостасях. А саме: а) як одна із засад конституційного ладу України; б) як специфічна форма народовладдя; в) як право жителів відповідної територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення.
Яке ж значення місцевого самоврядування як засади конституційного ладу в Україні? Воно виступає одним із головних принципів організації і функціонування публічної влади в суспільстві та державі. В сучасному світі вказаний принцип розглядається як невід'ємний атрибут існуючого демократичного ладу. Це повністю узгоджується із статтею другою Європейської Хартії місцевого самоврядування: "Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, при можливості, у конституції країни"[3].
Наголосимо, що вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування був застосований в Конституції УНР 1918 р., хоча її положення так і не були реалізовані. В радянський період цей принцип повністю заперечувався, оскільки суперечив централізованому характеру радянської держави.
Конституція України 1996 р. відповідно до положень Європейської Хартії місцевого самоврядування, поряд з такими фундаментальними принципами як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади та ін., в окремій статті (ст.7) проголошує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування. До речі. Конституції не тільки європейських, але й інших світових держав, містять подібні положення.
Що означає визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу?
По-перше, місцеве самоврядування, як публічна влада територіальної громади, є складовою і невід'ємною частиною конституційного ладу і характеризується так само. Тобто, мова йде про безумовне дотримання, в першу чергу, прав і свобод людини і громадянина, а органи і посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
По-друге, визнання місцевого самоврядування, як засади конституційного ладу України, означає, також, встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.
По-третє, віднесення інституту місцевого самоврядування до засад конституційного ладу, до того ж, означає неможливість його скасування чи обмеження.
Як зазначається в ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади.
Як особлива форма реалізації належної народові влади місцеве самоврядування характеризується:
Проте, концептуальне положення, що місцеве самоврядування є специфічною формою народовладдя, в окремих працях українських і зарубіжних істориків заперечується[4]. Зокрема, стверджується, що право на місцеве самоврядування не має свого позадержавного джерела і є властивим правом територіальної громади, а органи місцевого самоврядування розглядаються як конституційно встановлена організаційно-правова форма реалізації участі громадян в управлінні державними справами і реалізації своїх суб'єктивних прав у цій сфері. Висловлюються думки і стосовно того, що органи місцевого самоврядування самостійно здійснюють частку громадських справ "з дозволу держави", а саме місцеве самоврядування – це влада похідна від державної влади, яка діє з дозволу держави, як стверджує І.К. Профененко.
Подібна наукова позиція безумовно має право на існування, вона свідчить про прихильність, відповідних вчених до державницької концепції місцевого самоврядування. Однак, на нашу думку, по-перше, в "чистому вигляді" ні громадівська, ні державницька теорії місцевого самоврядування не відтворені ні в Європейській Хартії місцевого самоврядування, ні в Конституції України. По-друге, Конституція України, як свідчить аналіз її положень, регулює питання місцевого самоврядування, виходячи переважно з концептуальних положень громадівської теорії, хоч й з використанням окремих позицій державницької теорії.
На користь цього висновку свідчать такі положення Конституції України 1996 р. як:
Таким чином, місцеве самоврядування є самостійною, поряд з державною владою, формою публічної влади – публічною владою територіальної громади.
Конституція України (ст. 140) визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через представницькі органи: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Більш детальне нормативне визначення місцевого самоврядування дається в Законі України1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні": "Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України".
Нормативне визначення місцевого самоврядування в Конституції дещо відрізняється від сформульованого в Європейській Хартії місцевого самоврядування. На відміну від Хартії, Конституція України на перше місце ставить не органи місцевого самоврядування, а територіальну громаду – первинний суб'єкт місцевого самоврядування. Таким чином, Конституція України регулює питання місцевого самоврядування, виходячи в основному з концептуальних положень громадівської теорії місцевого самоврядування. Цим і обумовлена певна специфіка конституційної концепції. А саме, Конституція України визнає право самостійно вирішувати питання місцевого значення лише за певними територіальними громадами – жителями "природних" адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень або населених пунктів (сіл, кількох сіл, селищ та міст).
Подібний підхід до визначення кола суб'єктів права на місцеве самоврядування має глибокі історичні корені. Саме в поселеннях люди історично та природнім шляхом групувалися для спільного життя. Питання спільного життя вони обговорювали на сходах, загальних зборах, а для здійснення поточного управління вибирали відповідних носіїв (органи) – вождів, старійшин, ради тощо. Таким шляхом формувалася громада, відмінною ознакою якої є наявність виборних органів, а подібна система отримала назву громадівського, комунального, місцевого або муніципального самоврядування, інші адміністративно-територіальні одиниці були створені неприродним шляхом – "зверху", актами державної влади, за допомогою яких здійснювалося районування території держави і, в силу цього, носять "штучний" характер. Так виникають, наприклад, області, воєводства, губернії, повіти, райони тощо. "Штучні" адміністративно-територіальні одиниці – це регіони і субрегіони. Таким чином, населення "штучної" адміністративно-територіальної одиниці утворює т.зв. "вторинну" територіальну громаду, яка може визнаватися суб'єктом права на місцеве самоврядування, а може і не визнаватися, що визначається, наприклад, в Європейській Хартії місцевого самоврядування.
Право територіальної громади на місцеве самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь
у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому, будь-які обмеження цього права, залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за майновим та іншими ознаками, забороняється.
Варто наголосити, що Конституція України гарантує громадянам України право обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування, право брати участь у місцевих референдумах, право рівного доступу до служби в органах місцевого самоврядування, право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Надзвичайно важливо, що визначення місцевого самоврядування, які містяться як в Європейській Хартії місцевого самоврядування, так і в Конституції України та в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначають повну єдність самостійності і відповідальності при вирішенні всіх питань місцевого значення, що віднесені до компетенції місцевого самоврядування. До того ж, під "самостійністю" розуміються не лише права територіальної громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування самостійно, без втручань будь-яких інших владних структур вирішувати питання місцевого значення, але й необхідність вирішення їх відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, місцеве самоврядування постає як органічна єдність прав і обов'язків територіальної громади при вирішенні питань місцевого значення. Наслідки за вирішення питань місцевого значення лягають на систему місцевого самоврядування. Необхідно звернути увагу на те, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть потрійну відповідальність, а саме:
Які ж принципи, завдання та функції місцевого самоврядування?
Принципи місцевого самоврядування – це вихідні основи, відповідно до яких здійснюється організація і функціонування місцевого самоврядування в нашій державі.
Принципи місцевого самоврядування встановлені Конституцією України та Європейською хартією місцевого самоврядування, а їх конкретизацію здійснено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (зокрема ст. 4). Названі принципи охоплюють всі аспекти організації і функціонування місцевого самоврядування. Умовно їх можна поділити на дві групи – загальні (основні) та спеціальні. Щодо загальних принципів, то вони здійснюють визначальний вплив на всі сфери місцевого самоврядування, спеціальні – притаманні тільки окремим сферам місцевого самоврядування.
Згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до загальних принципів місцевого самоврядування віднесено такі:
Цей перелік необхідно доповнити загальними конституційними принципами дотримання прав і свобод людини і громадянина та самостійного вирішення територіальною громадою питань місцевого значення.
Названі принципи, з одного боку, мають самостійне значення, з іншого – тісно взаємодіють між собою. Всі разом вони становлять цілісну систему принципів, які визначають організацію та функціонування місцевого самоврядування.
Щодо базового принципу – народовладдя – у діяльності місцевого самоврядування, то він зводиться до того, що джерелом місцевої влади, який наділив її повноваженнями, є весь народ, хоча носієм влади для кожного муніципалітету є відповідна йому територіальна громада. Вона, як суб'єкт місцевої влади, має змогу реалізовувати свою владу у формах безпосередньої або представницької демократії.
У системі загальних принципів особливо варто виокремити роль принципу законності та наголосити на специфіку його застосування в системі місцевого самоврядування. Тобто, місцеве самоврядування – влада підзаконна і всі елементи системи місцевого самоврядування повинні неухильно дотримуватись вимог закону, як й інших нормативно-правових актів державної влади.
Принцип гласності місцевого самоврядування передбачає прозорість діяльності органів місцевої влади, їх підконтрольність, звітування перед громадою. Гласність є тим інструментом, що реалізує демократичні відносини, створює перешкоди для узурпації або закритості влади як в центрі, так і на місцях. Один із засобів дотримання гласності на місцевому рівні є передбачені законом громадські слухання. Стаття 13 Закону про місцеве самоврядування проголошує: "Територіальна громада має право проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування". Так реалізується можливість контролю за роботою відповідної місцевої ради і оприлюднення важливих для територіальної громади питань.
Згідно Закону органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. За дотриманням державних інтересів органами місцевого самоврядування здійснюється державний контроль. Згідно Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
Дотримання принципу виборності місцевого самоврядування є запорукою демократичної зміни влади і перепоною узурпації влади на місцевому рівні. Цей принцип реалізується шляхом представництва осіб із числа жителів конкретної територіальної громади у відповідному органі місцевого самоврядування. Організаційна форма, що реалізує таке представництво – вибори депутатів місцевих рад та їх голови. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, законами, а також статутами територіальних громад. Проведення місцевих виборів регламентує Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, міських голів". Законом проголошуються усі демократичні принципи виборчого процесу, які притаманні загальнодержавним виборам: рівність, пряме виборче право, вільність, таємність, особисте голосування. Існуючі органи місцевої влади, крім сільських, селищних рад і сільських, селищних, міських голів, формуються за пропорційною виборчою системою.
Принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування означає незалежність місцевої влади у вирішенні питань місцевого значення. Організаційно-правова самостійність випливає з того, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і законодавчо наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно, під свою відповідальність, згідно закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Тобто, у матеріально-фінансовому плані місцеве самоврядування відокремлене від держави. До того ж, місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.
Зазначимо, що принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб випливає із того, що територіальна громада є носієм влади місцевого самоврядування, а його органи та посадові особи є представниками громади, обраними шляхом виборів. Підконтрольність та підзвітність органів місцевої влади перед громадою фіксується статтею 75 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально- економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність. Важливо і те, що громада у будь- який час може припинити повноваження відповідних органів, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечуючи здійснення наданих їм законом повноважень. Підставою для припинення повноважень органу місцевого самоврядування може бути рішення місцевого референдуму, що й передбачено законодавством.
Що стосується гарантій місцевого самоврядування, то вони поділяються на загальні та спеціальні. Серед загальних гарантій називають: економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальну можливість розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування. Політичні гарантії місцевого самоврядування в Україні закріплено у ст. 7 Конституції, де записано, що в Україні визнається й гарантується місцеве самоврядування. Спеціальні або юридичні гарантії – це правові засоби забезпечення функціонування системи місцевого самоврядування. Вони закраплені в законодавстві, а також статутах громади і актах органів місцевого самоврядування. Важливою гарантією незалежної діяльності місцевого самоврядування є гарантія невтручання у їх діяльність місцевих виконавчих органів. До того ж, підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій районним, обласним радам у питаннях виконання делегованих їм функцій. Прийняті акти органів місцевої влади в межах їх повноважень є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Правовою основою захисту прав місцевого самоврядування є ст. 145 Конституції України, в якій сказано, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. У той же час, ст. 71 Закону про місцеве самоврядування визначає, що "органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, тобто органів та посадових осіб місцевого самоврядування". Тобто, закон визначає перелік суб'єктів, акти яких можуть бути оскаржені у суді органами місцевого самоврядування. Насамкінець, звертаємо увагу на те, що органи місцевого самоврядування не є суб'єктами звернення до Конституційного Суду з питань невідповідності нормативно- правових актів Конституції. Навіть, якщо ці акти порушують права територіальної громади, звернутися до Конституційного Суду в інтересах місцевого самоврядування мають право лише визначені законом суб'єкти.
Щодо спеціальних принципів місцевого самоврядування, то вони мають досить розгалужену систему. Так, наприклад, до спеціальних принципів у сфері місцевих фінансів можна віднести: збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів; фінансування державою витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування даних законом повноважень, органів виконавчої влади; самостійність місцевих бюджетів; фінансова підтримка місцевого самоврядування державою тощо.
З принципами місцевого самоврядування тісно переплітаються завдання та функції. Основними завданнями місцевого самоврядування можна назвати наступні:
Відповідно поставлених завдань визначають і функцій місцевого самоврядування. Під ними розуміються основні напрями діяльності територіальних громад, органів місцевого самоврядування з вирішення завдань муніципальної діяльності. Вкажемо на основні з них:
Зазначимо, що функції місцевого самоврядування знайшли своє закріплення в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" у вигляді предметів відання органів місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування, як важливий інститут публічної влади, є одним із визначальних елементів демократичного устрою держави, про що свідчать відповідні положення Конституції України і законів України.
Місцеве самоврядування, як і розподіл влади, незалежні суди та інші атрибути демократичного суспільства, опановують політико-правову сторону життя українського народу. В суспільній діяльності конституційно-правовий розвиток місцевого самоврядування набув певних традицій, звичаїв, без яких жоден правовий механізм не може обійтися. Історичний досвід свідчить про те, що місцеве самоврядування необхідно розвивати, поєднуючи ініціативу і творчість мас з відповідальністю та законністю.
Яка ж роль матеріального та фінансового забезпечення місцевого самоврядування?
Реальність функціонування місцевого самоврядування визначається, в першу чергу, матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада, що в сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.
Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що знаходяться у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Провідне місце у структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної власності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України "Про власність" (від 7 лютого 1991 р.) і на той час комунальна власність (або відповідно до закону – власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.
Наголошуємо, що від імені та в інтересах територіальних громад повноваження щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснювати відповідні органи місцевого самоврядування. Комунальна власність складає: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі, банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншим суб'єктам власності, та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти від відчуження об'єктів права комунальної власності.
Реєстр об'єктів права комунальної власності територіальної громади складає відповідна сільська, селищна, міська рада.
До об'єктів виключного права комунальної власності територіальної громади віднесені: рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права комунальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади для збереження історико-культурних об'єктів.
Можуть бути віднесені до об'єктів виключного права комунальної власності також:
Особливо важливо, що об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.
Неабияке значення має і те, що територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову), а саме: об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на договірних засадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.
До того ж, територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпоряджається належним їй на основі права комунальної власності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метою забезпечення надання необхідних громадських послуг. Тобто, відповідно до закону територіальна громада – власник комунального майна, може здійснювати з об'єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутного фонду підприємства та акціонерних товариств, продавати, купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються, у користування та оренду тощо.
Органи місцевого самоврядування з метою забезпечення умов для надання громадських послуг на належному рівні користуються правом продавати, купувати, резервувати земельні ділянки, здавати їх в оренду, використовувати як заставу, передавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.
До компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування у встановленому законом порядку відносяться питання реорганізації і ліквідації комунальних підприємств, установ та закладів, визначення цілей їх діяльності та організаційних форм; затвердження статутів, створювання ними підприємств, організацій та установ. Згідно закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію і послуги створених підприємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом; встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного підприємствам майна, ведення фінансово-господарської діяльності, призначають та звільняють керівників таких підприємств, заслуховують звіти про їх діяльність; делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцевого самоврядування.
Відповідно до закону, управління об'єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи.
З метою управління об'єктами права спільної власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.
Звертаємо увагу, що право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України, захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. До того ж, об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Важливе значення для успішного функціонування місцевого самоврядування має його фінансова складова. Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти місцевого бюджету; б) позабюджетні кошти місцевого самоврядування; в) кошти комунальних підприємств. Місцеві бюджети розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у місті (у разі їх створення).
На регіональному рівні районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм.
Місцевий бюджет має дохідну та видаткову частини. Доходи місцевих бюджетів повинні бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування та формуються, по-перше, за рахунок власних джерел (місцеві податки і збори), що відповідає законодавству України та вимогам Європейської Хартії місцевого самоврядування, ст. 9 якої прямо передбачає, що принаймні частина коштів місцевого самоврядування повинна надходити за рахунок місцевих податків і зборів.
По-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріплені законом загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі.
По-третє, до дохідної частини місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самоврядування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Щодо фінансової допомоги місцевому самоврядуванню з боку держави, то вона може здійснюватися у формі дотації або субвенції.
Дотації – це кошти, які передаються до місцевого бюджету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. До того ж, використання дотацій не має цільового призначення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.
Субвенції – це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання окремих територій. Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Кошти обласного бюджету, передані державою у вигляді дотацій, субвенцій зараховуються до районних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами.
Органи місцевого самоврядування мають право формувати позабюджетні та цільові фонди ( ст. 68 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). До цих фондів входять:
За рахунок фондів соціального розвитку підприємств, установ і організацій усіх форм власності пропорційно виділяються певні суми коштів на соціальний розвиток міських житлових масивів, сіл та селищ. До позабюджетних фондів місцевого самоврядування належать також:
Органи місцевого самоврядування, отримані вищеназваним шляхом кошти розміщують на спеціальних рахунках установ банків України та витрачають їх на свій розсуд відповідно до положень про ці кошти, що затверджуються сільською, селищною радою.
Відповідно до ст. 68 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування мають право на валютні кошти. Ці кошти формуються за рахунок:
Зауважимо, що порядок формування та використання валютних коштів місцевого самоврядування визначається положенням про ці кошти, яке затверджується відповідною місцевою владою. Кошти валютних фондів розміщуються на спеціальних валютних рахунках установ банків і вилученню не підлягають.
І, насамкінець, до дохідної частини місцевого бюджету включаються кошти, необхідні для фінансування витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів виконавчої влади.
Як зазначено вище, що сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Розмір і цільове спрямування видатків, які здійснюються органами місцевого самоврядування, на потреби територіальних громад визначаються видатковою частиною місцевих бюджетів, яка включає видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань) і видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та іншої діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків розширеного відтворення).