Оплата праці – це заробіток, який нараховується у грошовому вираженні, який згідно трудового договору роботодавець виплачує працівнику за виконану роботу або наданні послуги.
Міжнародна конвенція Міжнародної організації праці № 95 "Про охорону заробітної плати" визначає її як "всіляка винагорода або заробіток, обчислюваний в грошах і встановлюваний угодою або національним законодавством, яка в силу писаного чи усного договору про найм, підприємець виплачує робітнику за його працю."
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно – ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. І максимальним розміром не обмежується.
"Заробітна плата" може розглядатися як в економічному так і в правовому аспектах.
Заробітна плата як економічна категорія – це вартість і ціна робочої сили.
Заробітна плата як правова категорія – це грошова винагорода, що виплачується роботодавцем або уповноваженим органом працівнику за працю у встановленому сторонами трудового договору розмірі, в межах, визначених законодавством, угодами, колективними та трудовими договорами.
Структура заробітної плати складається:
Основна зарплата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова зарплата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбаченим чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями.
Мінімальна зарплата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, не кваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником роботу (місячну погодинну) мінімальна заробітна плата є державною соціальною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України незалежно від форм власності і господарювання.
До неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Заробітна плата підлягає також індексації в установленому законодавством порядку.
Розмір заробітної плати визначається в залежності від форми і системи оплати праці які встановлюються підприємствами самостійно в колективному договорі.
Форма заробітної плати – це оплата праці, яка визначається в сукупності по відповідним правилам, нормам і розцінкам.
Форма заробітної плати включає в себе тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно кваліфікаційний довідник.
Тарифна ставка визначає конкретний розмір оплати праці у відповідну одиницю часу (годину, день, місяць ). Вона встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати.
Тарифна сітка – це співвідношення в оплаті праці робітників в залежності від складності робіт і їх кваліфікації.
У відповідності з тарифною сіткою забезпечується більш висока оплата за більш кваліфіковану і складну працю.
Тарифно кваліфікаційний довідник – це перелік типових для даного виробництва професії і видів робіт. Розробляються ці довідники міністерством праці України.
Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців проводиться, як правило, на основні схем посадових окладів, які затверджуються власником або уповноваженим органом по узгодженню з профспілковим комітетом підприємства, установи чи організації.
Посадові оклади цим особам встановлює керівник підприємства, установи чи організації відповідно посаді і кваліфікації працівника.
По результатам атестації власник чи уповноважений ним орган має право змінити оклади службовцям в межах мінімальних і максимальних розмірів на відповідній посаді.
Система оплати праці – це спосіб встановлення співвідношення між мірою праці і розміром її оплати.
Існують дві системи оплати праці:
При відрядній системі праця робітників оплачується за відрядними розцінками, відповідно до кількості виробленої продукції або виконаних трудових операцій. Ця система, як правило, застосовується для робітників. Вона дозволяє найбільш повно враховувати в оплаті праці її кількісні результати. При відрядній оплаті праці оплачується кожна одиниця виконаної роботи за відповідними розцінками, або виконання певної операції належної якості.
Різновидами відрядної системи оплати праці є : пряма відрядна система, відрядно прогресивна, акордно відрядна, не пряма відрядна система.
Погодинна і відрядна системи можуть доповнюватися преміальною системою оплати праці, яка передбачає виплату працівникам премії понад основний заробіток, при досягненні заздалегідь встановлених показників в роботі. Розміри премій встановлюються у процентному відношенні до тарифної ставки(окладу), довід рядного заробітку або до суми досягнутої економії.
Законодавством передбачені також гарантійні виплати і доплати, а також компенсаційні виплати.
Гарантійні виплати – це виплати за час, коли працівник з поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце роботи.
До гарантійних виплат належать:
Гарантійні доплати – це суми, які виплачуються понад
заробітну плату працівнику при скороченні робочого часу або переведенні на іншу, нижче оплачувану роботу. Існують доплати неповнолітнім працівникам та доплати при переведенні працівника на іншу роботу і переміщенні, якщо їх заробіток зменшується.
Компенсаційні виплати – це суми які виплачуються працівникам понад оплати за працю для компенсації їхніх витрат, пов'язаних з виконанням трудових і службових обов'язків, а також при прийнятті на роботу в іншу місцевість.
До компенсаційних витрат відносяться:
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно, в робочі дні, в строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох
разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.
Відрахування із заробітної плати можуть проводитися тільки у випадках, передбачених законодавством. Загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках передбачених законодавством – 50% що належить до виплати працівником.
Ці обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.
Власник (роботодавець) або уповноважений ним орган, при кожній виплаті заробітної плати, повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який проводиться оплата праці:
Власник (роботодавець) або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядкую.