Стиль лідерства займає чільне місце серед соціально-психологічних факторів успішного менеджменту. Передумовою ефективної діяльності керівників підприємств є формування у кожного з них необхідних професійно-ділових, організаторських і особистих якостей. Різні якості займають неоднакові місця: ввічливість, справедливість, працьовитість, чесність, принциповість, фаворитизм, зайва самовпевненість, відсутність особистої культури та вміння поводитися. Серед негативних стилів відзначається волюнтаристський, бюрократичний, пасивний та інші.
Для оцінки ефективності стилів управління американський вчений Р. Лайкерт запропонував розрахувати ліберально-авторитарний коефіцієнт (ЛАК), як відношення визначених на основі експертизи сум ліберальних і авторитарних елементів в поведінці керівника. На його думку, в сучасних умовах оптимальна величина цього коефіцієнту складає 1,9. Тобто, для здобуття ефективних результатів керівники повинні застосовувати майже у два рази більше елементів переконання, ніж примусу.
При обранні стилю керівники повинні користуватися наступними критеріями:
наявність достатньої інформації та досвіду у підлеглих;
рівень вимог, які пред'являються до рішення;
чіткість і структурованість проблеми;
ступінь приналежності підлеглих до справ організації та необхідність узгоджувати з ними рішення;
вірогідність того, що одноособове рішення здобуде підтримку виконавців;
зацікавленість виконавців в досягненні цілей;
ступінь вірогідності виникнення конфліктів між підлеглими в результаті прийняття рішення.
На стиль керівництва істотно впливає ситуація, своєрідність вирішуємих задач, кваліфікація і згуртованість членів колективу та інше. Наприклад, в критичний для організації ситуації навіть демократичний керівник буде вимушений використовувати більш жорсткі методи управління колективом.
Основними характерними рисами лідера є наступні.
Діловитість, яка проявляється у плановості, чіткий регламентації діяльності, високій організованості та практичності, конкретності та оперативності в роботі, умінні правильно маневрувати і швидко перебудовуватися, здатності оцінювати ситуацію.
Професійне здійснення розпорядчої діяльності, що передбачає наукову обґрунтованість приймаємих рішень, високий демократизм управлінського процесу, здатність приймати одноособові рішення.
Уміння користуватися різноманітними методами і прийомами стимулювання за високопродуктивну і якісну роботу, накладання стягнень на підлеглих не принижуючи їх.
Ефективна поведінка, яка включає навички і засвоєння певних правил поведінки у суспільстві і побуті, перевірених багаторічною практикою. Лідер своєю поведінкою повинен постійно демонструвати чесність, певну мужність, говорити правду підлеглим, колегам по роботі і вищестоячому керівництву, визнавати помилки, робити критичний самоаналіз своєї діяльності.
Уміння управляти своєю психікою та емоціями, яка проявляється у застосуванні таких психологічних методів, як ауторінг, медитація, рефлексія, уроки релаксації, вміння знімати емоційне, психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень.
Урівноваженість і впевненість, що означає неприпустимість заклопотаного вигляду, здатність передавати працюючим мажорність настрою, заряд бодрості і впевненості. Керівник повинен вірити у свою правоту, бути сміливим, цілеспрямованим, рішучим і вміти ці якості демонструвати підлеглим.
Високий рівень особистої культури, що означає знання керівником норм міжособистого спілкування і дотримання правил службової етики. Лідер повинен шанобливо відноситися до людей та їх потреб, прагнень і запитів, вміти радитися з підлеглими і довіряти їм, критично оцінювати власні досягнення.
Особиста привабливість лідера, складовими якої є високі моральні якості і характеристики, психологічні знання і уміння, вміння себе показати.
Знання підлеглих, що дає змогу обирати ефективні методи впливу на конкретного працівника, які відповідають його психологічній структурі, цінним орієнтаціям, потребам та інтересам.
Ринкові умови господарювання вимагають від лідерів оволодіння нормами і правилами діяльності які позитивно зарекомендували себе [7, с.437-439]:
1. Своєчасно вирішувати перспективні питання і негайно усувати труднощі, що виникають у повсякденній роботі.
2. В управлінні додержуватися плановості, самодисципліни, економії часу.
3. Не відкладати важливих справ на майбутнє, приймати конкретні рішення і впроваджувати їх.
4. Бути справедливим і вимогливим до підлеглих, не допускати фаворитизму.
5. Завжди заохочувати підлеглих за роботу, навчити їх працювати продуктивно, але не підміняти їх.
6. Надавати співробітникам максимальну самостійність і не сперечатися з ними щодо дрібниць.
7. Ніколи не підкреслювати свою владу і своє службове становище.
8. Для запобігання непорозуміння давати письмові розпорядження, особливо щодо відповідальних задач. Мати силу визначити свої помилки.
9. Не позбавляти ініціативі підлеглих і не карати їх за допущені помилки при виконанні корисної справи.
10. Поважати чужу думку, позитивно сприймати критику та ділові пропозиції. Не виступати першим на нарадах і зборах.
11. Бути ввічливим і терплячим, ніколи не проявляти роздратованості. Пам'ятати, що керівництво - це мистецтво.
12. Постійно зберігати почуття відповідальності за доручену справу.
13. Бути доброзичливим до колег по службі і підлеглих.
14. Розробляти і реалізовувати найкращі рішення, незважаючи на їх складність.
15. Завжди виконувати свої обіцянки.
16. Бути чесним, правдивим у вчинках, цікавитися всім новим і передовим, прагнути досягти успіху.
17. Постійно дбати про власне здоров'я і здоров'я підлеглих. Для успішного здійснення управління організацією, менеджери
повинні мати необхідну підготовку з основ службової етики і спілкування з працюючими. У пригоді може стати досвід японського стилю, який одержав значне поширення у світі:
розвиток колективної відповідальності замість персональної;
широка участь працюючих в управлінні підприємством;
впровадження ритуалів, звичаїв, традицій (щоденне співання гімну фірми, фізична зарядка, декларування заповідей);
виховання почуття обов'язку і вірності фірмі;
культ вірності слову;
професійне зростання всього колективу, а не окремих працівників;
общиний принцип підпорядкування лідеру, а найвище стягнення - вилучення з общини;
мотивація досягнень групових цілей;
"доступність" керівника і безпосередня його участь у виробничих процесах, відмова від окремих кабінетів;
увага неформальним контактам і групова оцінка працівника;
повічне наймання на роботу;
оплата праці залежно від стажу і віку;
наймання на роботу за рекомендаційним листом штатних працівників фірми та їх матеріальною відповідальністю;
повне охоплення професійним навчанням усіх працюючих; створення дієвого резерву кадрів.
Викладені рекомендації можуть сприяти здійсненню ефективного лідерства, підвищенню мотивованості підлеглих у досягненні поставленої мети.