Культура — це загальний спосіб існування людини, ЇЇ діяльності та об'єктивований результат цієї діяльності.
Правова культура — невід'ємна частина загальної культури, що становить систему правових цінностей (форм, норм, принципів та інститутів), розумінь і настанов, які відображають у правовій формі стан свободи і соціальних цінностей людства, суспільства, особи. Це загальне визначення може стати основою для формулювання конкретного поняття культури — світової, європейської, національної, індивідуальної та ін.
Систему правових цінностей, накопичених людством, і систему правових цінностей, вироблених певним народом, не можна ототожнювати. Проте їх не можна і розривати, оскільки вони перебувають у стані постійного взаємного збагачення, конкретизації, поповнення. Відбувається динаміка правових культур, їх взаємозбагачення. Чималу роль у цьому відіграє юридична еліта, культура якої становить ядро внутрішньої правової культури (професійна юридична діяльність та її результати). Вона впливає на зовнішню правову культуру (правові позиції і цінності населення).
Кожна національна правова культура різною мірою здатна збагачувати світовий культурно-правовий простір; Одночасно вона зазнає впливу цінностей культур, що стали загальнолюдськими, а також досягнень окремих зарубіжних держав. У світі постійно відбувається діалог правових культур різних народів, їх взаємовплив, взаємозбагачення. Ідеї, концепції поширюються через наукові контакти вчених на міжнародних конференціях, виконання спільних наукових програм (гранти), спеціальну літературу, електронну інформацію, систему освіти та ін. Інтенсивність цього еволюційного процесу історично не однозначна, мінлива, зумовлена низкою суб'єктивних і об'єктивних чинників, які визначають ті чи інші достоїнства національної самобутності та інтеграційної єдності. Діалог ускладнюється при існуванні «закритих суспільств». Лише відкриті правові культури здатні перенести і пристосувати до своєї культури цінності інших правових культур.
У «скарбничку» правових цінностей народу надходять прогресивні закордонні правові елементи в результаті їх аккультурації. Надбання правових культур стають загальнолюдськими правовими цінностями і характеризують рівень правового прогресу світової цивілізації. В них акумульоване все краще, що напрацьовано різними народами і державами протягом сторіч. Показником такого прогресу є інститут прав людини, закріплений в міжнародних актах. Універсалізм прав людини — надбання правової культури людства.
За допомогою діалогу правових культур відбувається руйнування їх замкненості. Можливість відкритого і вільного діалогу культур визначається політичним і державним режимом, економічним станом, ступенем розвиненості загальної культури суспільства, менталітетом народу та ін. При цьому сприйняття правових цінностей, напрацьованих іншими культурами, не може бути реальним поза власними культурно-історичними традиціями. Ось чому правова культура кожного народу включає лише ті загальнолюдські цінності, що належать до правової реальності даного суспільства, відповідають досягнутому рівню національного правового розвитку і стану свободи особи. Не може бути єдиної правової культури для всіх народів і націй, громадянських суспільств і держав, оскільки право має етнокультурний зміст.
Залежно від носія правової культури розрізняють три види:
- правова культура суспільства;
- правова культура особи;
- правова культура соціальної (професійної) групи
Правова культура суспільства — це система цінностей, досягнутих людством в галузі права, що стосуються правової реальності даного суспільства і характеризують рівень його правового прогресу.
Структура правової культури суспільства є не лише багатоаспектною, а й багаторівневою. Назвемо основні її складові:
1. Правосвідомість, Правова культура, будучи самостійною категорією, пов'язана з правовою свідомістю, спирається на неї. Кожний суб'єкт покликаний осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст,уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету,визначити сферу дії. Однак на відміну від правосвідомості, яка орієнтована передусім на соціально-психологічні процеси, що фіксуються в нормах права, правова культура включає ще правову поведінку і юридичну діяльність (юридичну практику).
2. Правова поведінка і правова активність громадян. їх показником є ступінь освоєння (знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами — додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожний суб'єкт права зобов'язаний уміти застосовувати здобуті правові знання в практичній діяльності, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; мати здатність поводитися в складних правових ситуаціях; його правові на становимають бути націлені не лише на правомірну поведінку, але і на правову активність.