Правовий нігілізм є однією з суттєвих перешкод на шляху розбудови громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави. Досягти реальних успіхів у реформуванні суспільства в умовах економічної кризи та політичної нестабільності можливо лише за умов усунення деформацій правосвідомості та підвищення рівня правової культури населення.
В юридичній літературі подається досить широкий спектр визначень правового нігілізму. Так Луцький І.М. визначає, що правовий нігілізм – це невизнання права як соціальної цінності, що проявляється в негативному ставленні до права, законів, правопорядку, у зневірі в необхідність права, його можливості, суспільній користі. Чернєй В.В. тлумачить правовий нігілізм як негативне ставленням громадян до права, законів, наявністю у них і посадових осіб установки на досягнення соціально значимих результатів неправовими засобами.
Проаналізувавши ряд визначень правового нігілізму, можна вивести дефініцію. Правовий нігілізм – це зневажливе ставлення до права, механізмів захисту прав, усвідомлене ігнорування вимог закону, що формується під впливом економічних, правових, політичних чинників.
Розглянемо основні форми вияву правового нігілізму та засоби його подолання:
|
Форми правового нігілізму |
Засоби подолання |
|
Видання суперечливих, паралельних правових актів, які дублюються. Юридичні норми, що приймаються у великій кількості, не взаємодіють, неструктуровані й погано синхронізовані. Це призводить до невизначеності, колізій при практичному їх застосуванні. |
Удосконалення законодавства: прийняття якісних, структурованих, несуперечливих один одному нормативно-правових актів. Тим самим утверджується належна роль закону в системі правових актів, стабільність та однаковість у регулюванні суспільних відносин. |
|
Загальне недотримання юридичних норм. Ця форма виникає як наслідок існування попередньої. Суб’єкти правовідносин безпосередньо не застосовують норми права, а діють за своїми „правилами”. Зараз гостро постала проблема недотримання приписів нормативно-правових актів державно-владними структурами.
|
Зміцнення законності і правопорядку, державної дисципліни, підвищення авторитету держави. Удосконалення системи правового, соціального захисту державних службовців, працівників суду, правоохоронних органів. Уникнення функціонування органів, які дублюють повноваження одне одного, створюють складну, бюрократичну систему.
|
|
Порушення основних прав людини (право на здоров’я, честь, гідність, особисту недоторканість тощо). Протирічне, нестабільне законодавство, хитка правова захищеність особистості підриває віру в закон та ефективний механізм захисту прав людини. Як наслідок – порушення та нехтування правами з боку державно-владних структур.
|
Перетворення принципів законності, верховенства права з декларативних у реально діючі принципи. Для цього право повинно стати системою ефективних гарантій прав і свобод людини, сприяти всебічному розвитку особистості. Необхідно знизити силовий тиск на суб’єктів правовідносин, розширити рамки диспозитивного правового регулювання та самозахисту громадянами своїх прав [3, 32]. Створити ефективний механізм проти дії порушення прав людини шляхом продуманої правотворчої та правозастосовчої діяльності. |
|
Низька правова свідомість громадян. |
Підвищенню правової свідомості особи повинно сприяти ефективне правове виховання, яке формує глибоку повагу до права, що перетворюється в особисті переконання, звичку дотримуватися закону. Це потребує розвитку правової пропаганди, вдосконалення юридичної освіти, вирішення проблеми мінімуму правових знань, що необхідні громадянам, створення умов для позитивної, цілеспрямованої, свідомої, добровільної, творчої та ініціативної діяльності суб’єктів правового спілкування. |