Лекція 5. Реалізація суб’єктивних юридичних прав та юридичних обов’язків

10 Ліцензування окремих видів господарської діяльності

Відповідно до п. 6 ст. 1 закону про ліцензування під ліцензуванням наразі розуміють засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Для порівняння можна зазначити, що попередня редакція закону про ліцензування передбачала, що ліцензування – це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Як можна бачити, ні нова, ні стара редакція закону про ліцензування не містить ознак, які б у своїй сукупності утворювали б таке юридичне явище, як ліцензування господарської діяльності. Раніше просто перелічувалися всі дії, що можуть мати місце під час видачі, користування та припинення користування ліцензією. Нова ж редакція закону про ліцензування фактично відтворює зміст відповідних норм ГК України. Можна звернути увагу на те, що в науковій літературі пропонуються доктринальні визначення поняття «ліцензування». Зокрема, ліцензування запропоновано розглядати як діяльність ліцензійних органів з видачі, переоформлення, анулювання ліцензій і здійснення інших дій в галузі ліцензування 15 . Також ліцензування розуміється як надання суб’єктам господарювання, що відповідають ліцензійним умовам, постійного або тимчасового дозволу на заняття певним, передбаченим законодавством видом господарської діяльності, яке здійснюється спеціально уповноваженими державними органами шляхом вчинення ліцензійних дій в порядку, встановленому законодавством 16 . Враховуючи зміст законодавства про ліцензування, можна виділити наступні ознаки ліцензування господарської діяльності: 1) ліцензування – це вид організаційно-господарських правовідносин дозвільного характеру (легалізаційних правовідносин), спрямованих на надання або позбавлення права здійснювати певний вид господарської діяльності; 2) ліцензування – це діяльність суб’єктів господарювання та уповноважених державних органів, що пов’язана з видачею ліцензій та вчинення інших ліцензійних дій; 3) ліцензування – це надання дозволу здійснювати певну господарську діяльність протягом певного строку за умови дотримання певних правил; 4) ліцензування – це оплатне надання відповідного дозволу. Дозвільний характер ліцензування. Ліцензування є однією із умов правомірного здійснення господарської діяльності. Воно безпосередньо впливає на обсяг правоздатності суб’єкту господарювання. Таким чином,

відсутність дозволу на здійснення господарської діяльності у вигляді ліцензії, тягне за собою неприпустимість займання останньою. Ліцензування, як дозвіл на здійснення певного виду діяльності, слід відрізняти від інших дозволів у сфері господарювання. Зокрема, це стосується дозволів, що передбачаються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» 17 . У зазначеному аспекті ліцензування відноситься не до майнових (виробничо-господарських) правовідносин, а входить до числа організаційно-господарських, легалізаційних правовідносин, які створюють необхідні умови для здійснення певного виду господарської діяльності. Види діяльності, що підлягають ліцензуванню. Відповідно до першої редакції закону про ліцензування (ст. 1) ліцензування підлягала господарська діяльність під якою прямо розумілася будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. В новому законі відповідного уточнення не зроблено, оскільки про охоплення господарською діяльністю підприємництва та некомерційного господарювання прямо йдеться в ГК України. При встановленні переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, закріплюються загальні засади, що є складовою частиною принципів державної політики у сфері ліцензування, про які докладно буде вказано окремо: 1) ліцензування застосовується лише до такого виду господарської діяльності, провадження якого становить загрозу порушення прав, законних інтересів громадян, життю чи здоров’ю людини, навколишньому природному середовищу та/або безпеці держави, і лише у разі недостатності інших засобів державного регулювання; 2) запровадження ліцензування виду господарської діяльності здійснюється виключно законом; 3) встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно законом про ліцензування. При цьому види господарської діяльності, які не зазначені ст.. 7 закону про ліцензування, ліцензуванню не підлягають; 4) ліцензування окремих видів господарської діяльності може здійснюватися з урахуванням особливостей, що встановлюються спеціальними законами, які регулюють відносини у відповідних сферах. Наразі закон про ліцензування передбачає 30 видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, які умовно можна поділити на декілька груп, зокрема: 1) діяльність з виробництва певних видів продукції (вибухові матеріали промислового призначення; певна вогнепальна та холодна зброя, алкогольні напої та тютюнові вироби, лікарські засоби тощо); 2) торгівля певними видами продукції (якщо для виготовлення певного товару потребується ліцензія, то як правило вона необхідна і для торгівлею ним, як це передбачено для алкогольних напоїв та тютюнових виробів, вогнепальної зброї, лікарські засоби тощо). При цьому також вказується на вид торгівлі, зокрема, на оптову та роздрібну торгову діяльність (наприклад, для торгівлі лікарськими засобами), або не міститься вказівка на це (наприклад, для алкогольних напоїв та тютюнових виробів). Дана група включає й постачання відповідних виробів (зокрема, технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку); 3) виконання певних робіт (певна будівельна діяльність, ремонт вогнепальної зброї, протипожежні роботи тощо); 4) надання певних послуг (перевезення усіма видами транспорту, у т.ч. трубопровідного; медична практика; охоронні послуги, послуги зв’язку; освітня діяльність; надання фінансових послуг; банківські послуги; діяльність на ринку цінних паперів; тур операторська діяльність, посередництво з працевлаштуванням за кордоном тощо); 5) використання певних природних ресурсів чи інша діяльність у сфері екології (промисловий вилов риби, поводження з небезпечними відходами тощо). Певні види діяльності не підпадають, а точніше, можуть охоплювати декілька груп. Це стосується зовнішньоекономічної діяльності, яка, відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» включає до себе як торговельну діяльність, так і виконання робіт чи надання послуг. Позитивним моментом можна вважати положення ст.. 8 нової редакції закону про ліцензування, які пов’язані із змінами в переліку ліцензійних видів діяльності. Так, зокрема, передбачається, що у разі запровадження ліцензування нового виду (його частини) господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду (його частини) господарської діяльності набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб’єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття. У разі ж скасування ліцензування виду господарської діяльності орган ліцензування втрачає повноваження органу ліцензування, а ліцензії, видані на здійснення цього виду діяльності, вважаються недійсними. Якщо зміни торкнуться лише назви виду діяльності та не призведуть до зміни предмета такої діяльності, відповідні ліцензійні умови надалі поширюються на такий вид діяльності. Ліцензії на провадження такого виду господарської діяльності продовжують діяти. Зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі покладаються не на ліцензіатів, а на ліцензійні органи. Говорячи про закріплення відповідних видів господарської діяльності в законі про ліцензування, треба, також, вказати й про те, що в певних випадках закон закріплює в межах одного пункту декілька самостійних видів діяльності, кожний з яких забезпечується самостійними та відмінними від інших вимогами ліцензійних умов. Наприклад, п. 10 ст. 7 закону про ліцензування відносить до числа ліцензійних діяльність з виробництва лікарських засобів, оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Ліцензійні ж умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами (затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.10.2011 № 723) окремо виділяє спеціальні вимоги щодо виробництва лікарських засобів (п. 3.1.), до оптової (п. 3.4) та роздрібної торгівлі ними (п. 3.5). В багатьох випадках закон про ліцензування відсилає до інших нормативних актів (наприклад, як це має місце щодо банківської чи зовнішньоекономічної діяльності). Вказане вище потрібно враховувати при з'ясуванні порядку ліцензування відповідної діяльності. Суб'єкти ліцензійних правовідносин. Говорячи про суб’єктів ліцензійних правовідносин треба зазначити, що до них відноситься з одного боку відповідний суб’єкт господарювання, який має намір здійснювати ліцензійну господарську діяльність, а з іншого боку – уповноважені державні органи. До числа державних органів, які мають право проводити ліцензійні дії можна віднести: 1) Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, функції якого наразі покладено; 2) Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування; 3) органи ліцензування. Правовий статус вказаних органів буде докладно розглянутий окремо. До числа осіб, які мають право отримати ліцензію відповідно закону про ліцензування відносяться суб'єкти господарювання. Раніше у законі про ліцензування містилася вказівка на те, хто саме відноситься до останніх. Чинна редакція такої вказівки не містить, тому логічним буде те, що дане поняття повинно розумітися у значенні, що встановлено у ГК України. Проте, нова редакція закону про ліцензування містить нове поняття здобувач ліцензії. Згідно з п. 2 ст. 1 закону про ліцензування здобувачем ліцензії є такий суб’єкт господарювання, який подав до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії разом із підтвердними документами згідно з вимогами відповідних ліцензійних умов. В разі отримання спеціального дозволу (ліцензії) здобувач перетворюється на ліцензіата. Відповідно до п. 3 ст. 1 закону про ліцензування ліцензіат – це суб’єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності. Ліцензійні дії. Говорячи про дії, що вчиняються в процесі ліцензування (ліцензійні дії), можемо звернути увагу на те, що раніше до їх числа можна було відносити: 1) видачу ліцензії та її копії для відокремленого підрозділу; 2) видачу дублікату ліцензії; 3) переоформлення ліцензії; 4) анулювання ліцензії; 5) здійснення заходів контролю за дотриманням ліцензіата вимог ліцензійних умов. У зв’язку із тим, що наразі ліцензія існує, насамперед, у електронній формі та відомості про неї автоматично передаються до Єдиного державного реєстру, то нова редакція закону про ліцензування веде мову лише про видачу відповідних документів (при цьому, у тому разі, якщо ліцензіат не отримує ліцензію на паперовому носії поняття «видача» буде розумітися як надання відповідного права, з закріпленням цього в електронній базі даних, або як отримання ліцензії), зміну відомостей про ліцензіата та відповідну діяльність, анулювання ліцензії та про контроль за додержанням ліцензіатом ліцензійних вимог. Ліцензійні умови. У колишній редакції закону про ліцензування прямо передбачалося, що господарська діяльність що провадиться на підставі ліцензії повинна здійснюватись при дотриманні ліцензійних умов. При цьому ліцензійні умови визначалися як встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (ст. 1 закону про ліцензування). Ст. 8 закону про ліцензування додатково вказувала, що такі умови є нормативно- правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Нова редакція закону про ліцензування при закріпленні поняття ліцензії такої прив’язки до ліцензійних умов не містить. Проте в новій редакції значення ліцензійних умов безумовно збільшено. Так, зокрема, у ч. 3 ст. 11 закону про ліцензування вказується, що до заяви про видачу ліцензії додаються документи відповідно до ліцензійних вимог. З вказаною нормою погоджуються й інші положення, окремі з яких раніше не передбачалися в законодавстві про ліцензування. Відповідно до п. 2 ст. 1 закону про здобувачем ліцензії може бути лише такий суб’єкт господарювання, який відповідає вимогам ліцензійних умов, що підтверджено поданими документами. Крім цього й ч. 1 ст. 9 передбачає, що здобувач ліцензії для її одержання повинен відповідати ліцензійним умовам. Таким чином, новим законом про ліцензування апріорі передбачається, що у заінтересованою в отриманні ліцензії особи вже є відповідні ліцензійні умови та документи, що їх підтверджують їх наявність. В новому законі про ліцензування зазнало відповідних змін й саме поняття ліцензійних умов. Так, відповідно до п. 4 ст.. 1 закону про ліцензування закріплюється, що ліцензійні умови – це нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов’язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії. Про виключний характер підтвердних документів, встановлених ліцензійними умовами, ведеться мова й у ч. 4 ст. 11 закону про ліцензування. Позитивним моментом у даному разі можна вважати й закріплення принципу ліцензування, який раніше окремо не визначався. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 закону про ліцензування передбачається, що вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, визначається виходячи з мінімальної кількості таких документів, достатніх лише для підтвердження виконання вимог відповідних ліцензійних умов. Звісно, ця норма, як і будь-який інший правовий принцип, ґрунтується на категоріях, які мають оціночний характер. Але, навіть за таких умов, до числа відповідних документів, скоріш за все, не будуть відноситися такі, що жодним чином не відносяться до ліцензійних умов. З іншого боку, спираючись на вказаний вище принцип, заінтересовані особи зможуть у разі необхідності оскаржити той чи інший нормативний акт, якщо буде вважати, що відповідний документ не має відношення до ліцензійних умов та що зазначений принцип порушується.

Змісту ліцензійних умов, порядку та формі їх встановлення присвячується ст.. 9 закону про ліцензування. Так, відповідно до ч. 9 вказаного закону вимоги до суб’єкта господарювання мають бути обумовлені особливостями провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та включають: 1) вичерпний перелік документів, що підтверджують відповідність суб’єкта господарювання вимогам ліцензійних умов щодо: відомостей про місця провадження господарської діяльності із зазначенням щодо кожного з них виду діяльності (повністю або частково стосовно зазначеного у заяві) або операцій, що за ним провадитимуться; відомостей про засоби провадження господарської діяльності; 2) кадрові вимоги щодо: мінімальної кількості працівників за окремими посадами (у разі якщо це зумовлено особливостями провадження певного виду господарської діяльності, встановлюються вимоги щодо наявності у певних працівників відповідної освіти, кваліфікації та (або) стажу роботи, зокрема у фізичних осіб - підприємців, мінімальної частки кваліфікованих працівників за певними посадами, які уклали трудові договори з ліцензіатом); даних про наявність трудових договорів з усіма найманими працівниками; 3) організаційні вимоги щодо: зберігання протягом дії ліцензії документів, копії яких подавалися органу ліцензування відповідно до вимог цього Закону; зберігання протягом строку дії ліцензії документів (копій), які підтверджують достовірність даних, що зазначалися здобувачем ліцензії у документах, які подавалися органу ліцензування відповідно до вимог цього Закону; строку повідомлення органу ліцензування про всі зміни даних (у тому числі розширення, звуження), зазначених у документах, що додавалися до заяви, який не може бути меншим, ніж один місяць з дня настання таких змін; провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, виключно в межах місць провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, зазначених у відомостях про них, поданих органу ліцензування згідно з вимогами ліцензійних умов, використання виключно таких місць у провадженні виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; провадження виду господарської діяльності виключно з використанням засобів їх провадження, що зазначені у відомостях про них, які подані органу ліцензування згідно з вимогами ліцензійних умов; подання передбаченої законом звітності; порядку дій ліцензіата у разі планового або позапланового припинення (у зв’язку з неможливістю використання матеріально-технічної бази, виникненням форс-мажорних обставин тощо) провадження ним виду господарської діяльності загалом або за певними місцями провадження такої діяльності та відновлення її провадження; забезпечення присутності керівника ліцензіата, його заступника або іншої уповноваженої особи під час проведення органом ліцензування в установленому законом порядку перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов; 4) технологічні вимоги щодо наявності певної матеріально-технічної бази разом з даними, що дають можливість її ідентифікувати; 5) спеціальні вимоги, передбачені законом, стосовно: обмеження щодо суміщення здійснення видів господарської діяльності; можливості провадження видів господарської діяльності лише юридичними особами або лише юридичними особами окремих організаційно-правових форм; розміру статутного капіталу; встановлені законом обмеження (у т.ч. щодо здійснення над суб’єктом господарювання контролю тощо). Крім вказаного вище, ліцензійними умовами встановлюються зміст та форма певних документів, пов’язаних із ліцензуванням певного виду господарської діяльності, у т.ч.: 1) заяви про одержання ліцензії; 2) документів, що додаються до заяви про одержання ліцензії; 3) опису документів, що подаються для одержання ліцензії; 4) документів щодо кожного місця провадження господарської діяльності (ч. 11 ст. 9 закону про ліцензування). Згідно з ч. 10 ст. 9 закону про ліцензування визначено коло вимог, які не можуть бути включені до ліцензійних умов. Це, зокрема, стосується вимог: 1) щодо додержання законодавства України у відповідній сфері та/або окремих законів у цілому; 2) законодавства, обов’язкові до виконання всіма суб’єктами господарювання. Наразі закон про ліцензування передбачає ряд норм організаційного характеру. Так, по-перше, важливою є вказівка, що міститься у ч. 3 ст. 9 закону про ліцензування, відповідно до якої у разі внесення змін до чинних ліцензійних умов, які потребуватимуть проведення суб’єктами господарювання підготовчої роботи, такі ліцензійні умови або їх окремі положення мають набирати чинності через певний строк з дня їх опублікування, достатній для проведення таких підготовчих робіт, що не може бути меншим, ніж два місяці. Двохмісячний строк також встановлений й щодо подання відповідних документів, що підтверджують наявність ліцензійних умов, у разі, якщо вони були змінені (ч. 5 ст. 9 закону про ліцензування). По-друге, відповідно до ч. 4 ст. 9 закону про ліцензування органи ліцензування обов’язково оприлюднюють ліцензійні умови і зміни до них на своєму офіційному веб-сайті.

По-третє, передбачається, що залежно від особливостей виду господарської діяльності, вимоги відповідних ліцензійних умов встановлюються стосовно суб’єкта господарювання загалом та /або відносно кожного місця провадження кожного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. При цьому, ліцензійні умови можуть визначати вичерпний перелік видів місць провадження діяльності, якщо це обумовлено особливостями провадження цього виду господарської діяльності. Місцем провадження у даному випадку є об’єкт (приміщення, будівля, земельна ділянка та/або територія), у межах якого провадиться цей вид господарської діяльності або який використовується у його провадженні (може збігатися з місцезнаходженням суб’єкта господарювання). Вимоги ліцензійних умов поширюються на такі місця провадження господарської діяльності ліцензіата, що зазначені в документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії (з урахуванням змін до них, поданих ліцензіатом до органу ліцензування) (ч. 5,7, 8 ст. 9 закону про ліцензування). Таким чином, нова редакція закону про ліцензування поширює дію відповідних правил не відокремлені підрозділи суб’єкту господарювання (філій, представництва тощо), хоч а прямо про них і не вказує, на відміну від попередньої редакції. З урахуванням вказаного вище можемо запропонувати таке загальне визначення ліцензування господарської діяльності. Ліцензування господарської діяльності – це такі організаційно-господарські правовідносини, що виникають між суб’єктами господарювання з однієї сторони та уповноваженими державними органами з іншої, з приводу надання за встановлену плату ліцензії, як спеціального дозволу, що надає право займатися певним видом господарської діяльності протягом певного часу з дотриманням встановлених ліцензійних умов, які полягають у вчинення передбачених законом ліцензійних дій, в порядку, закріпленому законом.

Порядок користування ліцензією. При визначенні порядку користування ліцензією треба з’ясувати такі питання, як: строк користування, територію, на якій ліцензіат матиме право здійснювати відповідну діяльність, які дії він не повинен, чи навпаки зобов’язаний вчиняти під час користування ліцензією тощо. Строк дії ліцензії. Згідно з ч. 12 ст. 13 закону про ліцензування ліцензія видається на необмежений строк. У попередній редакції даного закону діяло правило, відповідно до якого, для окремих видів господарської діяльності за погодженням зі спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування було можливо встановлення конкретного строку. Відповідно до цього в постанові Кабінету Міністрів від 29 листопаду 2000 р. № 1755 «Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» були окремо виділені ті види діяльності, для яких передбачалися конкретні (п’яти річні, а для лотерейної діяльності – 13-річний) строки. Крім цього, за колишньою редакцією закону про ліцензування, більш широке коло видів господарської діяльності підлягало ліцензуванню за спеціальним законодавством. Відповідними нормативними актами, як правило, також передбачалися конкретні строки користування ліцензією (наприклад, в ст.. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» 19 передбачається, що ліцензія на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видається на п’ять років. А на роздрібну торгівлю – на один рік). У зв’язку із цим, з набуттям чинності нової редакції закону про ліцензування виникає потреба в уніфікації та приведенні у відповідність до його загальної норми про необмежений строк дії ліцензії інших нормативних актів (як законів, так і підзаконних актів).

Територія на яку поширюється дія ліцензії . Відповідна територія залежить від юрисдикції органу ліцензування. Відповідно до ч. 4 ст. 2 закону про ліцензування прямо передбачено, що господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є: 1) центральний орган виконавчої влади або державний колегіальний орган, - провадиться на всій території України; 2) Рада міністрів Автономної Республіці Крим, - провадиться на території Автономної Республіки Крим; 3) місцевий орган виконавчої влади, - провадиться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Дії, які ліцензіат зобов’язаний вчиняти під час користування ліцензією. Серед відповідних дій можна виділити обов’язки, що покладаються на ліцензіата у зв’язку із настанням певних змін. Останні можуть бути пов’язані як зі змінами з самим видом ліцензованої діяльності, так і з ліцензіатом. Певні зміни традиційно об’єднуються та становлять підстави для переоформлення ліцензії. Відповідно до першої редакції закону про ліцензування ліцензія переоформлювалася у разі зміни найменування ліцензіата, зміни його місцезнаходження та зміни виду господарської діяльності. В новій редакції закону про ліцензування (ч. 15 ст. 13) підставою для переоформлення ліцензії визначена лише зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов’язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи - підприємця. Порядок переоформлення ліцензії включає до себе наступні дії. У разі виникнення вказаної вище підстави ліцензіат зобов’язаний протягом місяця подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії та документи (їх копії (фотокопії), засвідчені ліцензіатом), що підтверджують наявність підстав. До заяви про переоформлення ліцензії також додається ліцензія, видана ліцензіату на паперовому носії. Вимагання додаткових документів, не передбачених законом, для переоформлення ліцензії забороняється.

Відомості про переоформлення ліцензії вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не пізніше робочого дня, наступного за днем прийняття такого рішення. У разі переоформлення ліцензії, виданої на паперовому носії, орган ліцензування приймає рішення про визнання ліцензії, що була переоформлена, недійсною. Згідно з ч. 16 ст. 13 закону про ліцензування непереоформлена у встановлений строк ліцензія є недійсною і підлягає анулюванню. Про переоформлення ліцензії також йдеться у ч. 7 ст. 15 закону про ліцензування. Так, зокрема, у ній зазначається, що право на здійснення господарської діяльності, на яку отримано ліцензію, може переходити від ліцензіата, що був фізичною особою - підприємцем, до іншої фізичної особи, яка є її спадкоємцем. Така ліцензія ліцензіата підлягає переоформленню органом ліцензування на ім’я спадкоємця у місячний строк з дати набуття ним такого права, за умови відповідності спадкоємця вимогам відповідних ліцензійних умов. У разі настання змін, пов’язаних із самим ліцензіатом або видом ліцензованої діяльності, наразі ліцензія переоформленню не підлягає. Разом із цим, суб’єкт господарювання зобов’язаний повідомляти про відповідні зміни та вчиняти інші дії. Мете відповідних дій – внести до електронної бази даних актуальну інформацію про стан справ, що має істотне значення для можливостей чи нормального порядку користування виданою ліцензією. Відповідні дії регулюються ст.. 15 закону про ліцензування. Так, згідно з ч. 2 ст. 15 закону про ліцензування ліцензіат зобов’язаний повідомляти органу ліцензування про всі зміни даних, які були зазначені в його документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, у строк, встановлений ліцензійними умовами, але не пізніше ніж один місяць з дня настання таких змін. Серед нових положень, що знайшли свого закріплення в законі про ліцензування, можна вказати обов’язок, що покладається на ліцензіата у разі зміни переліку документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії. Так, відповідно до ч. 3 ст. 15 закону про ліцензування ліцензіат: а) у разі доповнення переліку новими документами - повинен подати до органу ліцензування документи, якими доповнено перелік, протягом строку, встановленого нормативно-правовим актом, яким затверджено відповідні зміни; б) у разі зміни форми відомостей, що додаються до заяви про отримання ліцензії і складаються здобувачем ліцензії, - подає органу ліцензування відомості, форму яких змінено, за новою формою протягом строку, встановленого нормативно-правовим актом, яким затверджено відповідні зміни. На жаль нова редакція закону про ліцензування не уточнює, на кого покладається обов’язок відслідковувати те, чи настали відповідні зміни, чи ні. Було б доцільно, що б орган ліцензування повідомляв ліцензіатів про їх настання електронною поштою. Частин 4 ст. 15 закону про ліцензування закріпило нове правило, що регулює порядок здійснення ліцензійної діяльності тим суб’єктом господарювання, який перебуває у стані реорганізації (зокрема, злиття, приєднання чи перетворення). В такому разі, якщо його правонаступник має намір й у подальшому провадити господарську діяльність, на яку ліцензіат мав ліцензію, такий правонаступник має право користуватися раніше виданою ліцензією протягом не більше трьох місяців. Після закінчення цього строку правонаступник зобов’язаний отримати нову ліцензію, а раніше видана ліцензія підлягає анулюванню. У тому ж разі, коли ліцензіат припиняється в результаті поділу, то лише один правонаступник за згодою правонаступників має право провадити вид господарської діяльності, на який мав ліцензію. Такий правонаступник має право для забезпечення завершення організаційних заходів, пов’язаних з одержанням ліцензії на його провадження, провадити у строк, що не перевищує шести місяців, такий вид господарської діяльності на підставі раніше виданої ліцензії. Після закінчення цього строку правонаступник зобов’язаний отримати нову ліцензію, а раніше видана ліцензія підлягає анулюванню (ч. 5 ст. 15 закону про ліцензування). При цьому в будь-якому випадку відповідний правонаступник має повідомити про початок своєї господарської діяльності, вид якої підлягає ліцензуванню, відповідний орган ліцензування. Крім обставин, пов’язаних із особою-ліцензіатом, певні обов’язки покладаються й у тому разі, коли будуть наставати зміни у самій ліцензійній діяльності. Такі зміни можуть полягати або в звуженні, або в розширенні ліцензійної діяльності (звичайно лише тоді, якщо це випливає зі змісту конкретної діяльності та з форми її закріплення у законодавстві). Згідно з ч. 8 ст. 15 закону про ліцензування у разі звуження ліцензіатом виду господарської діяльності, на певну частину, він подає до органу ліцензування заяву про, в якій зазначає про таку частину виду господарської діяльності, до якої він звузив провадження цього виду господарської діяльності. На підставі такої заяви орган ліцензування протягом п’яти робочих днів з дати її надходження приймає рішення про звуження провадження ліцензіатом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та направляє ліцензіату відповідне повідомлення і копію (фотокопію) рішення або витяг з такого рішення. Відповідно ж до ч. 9 ст. 15 закону про ліцензування у разі наміру ліцензіата розширити провадження виду діяльності, що підлягає ліцензуванню, він подає до органу ліцензування заяву про розширення провадження такого виду господарської діяльності, в якій зазначає вид господарської діяльності, до якого він має намір розширити свою діяльність (повністю або частково, доповнений додатковою частиною), відповідно до переліку видів господарської діяльності, визначених ст.. 7 закону про ліцензування, разом з документами згідно з відповідними ліцензійними умовами. Заява про розширення провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вважається заявою про отримання ліцензії в частині,

на яку ліцензіат має намір розширити свою діяльність, та розглядається органом ліцензування за аналогією з порядком розгляду заяви про отримання ліцензії. Плата за надання ліцензії в частині, на яку ліцензіат має намір розширити свою діяльність, справляється як за отримання нової ліцензії, якщо інше не передбачено законом. Дані про рішення органу ліцензування щодо розширення або звуження виду господарської діяльності ліцензіата вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у строк та в порядку, встановлені для видачі ліцензії. Серед відповідних обов’язків ліцензіата за старою редакцією закону про ліцензування було вчинення відповідних дій, пов’язаних зі створенням або ліквідацією відокремлених підрозділів юридичної особи, які здійснювали ліцензійну діяльність. Так, зокрема, раніше прямо передбачалося, що у разі створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії ліцензії, а також документи, які подаються для видачі ліцензії. У разі ж ліквідації філії, іншого відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадили господарську діяльність згідно з отриманою ліцензією, або у разі припинення провадження філією, іншим відокремленим підрозділом ліцензіата господарської діяльності згідно з отриманою ліцензією ліцензіат зобов'язаний протягом семи робочих днів з дати ліквідації такої філії або іншого відокремленого підрозділу або з дати припинення діяльності такою філією або іншим відокремленим підрозділом подати до органу ліцензування відповідне повідомлення у письмовій формі. У новій редакції закону про ліцензування про зазначені вище дії взагалі не згадується. Як вже було вказано раніше, відповідні вимоги щодо відокремлених підрозділів охоплюються вимогами про відповідність ліцензійним умовам місць здійснення ліцензійної діяльності (ст.. 9 закону про ліцензування).

Серед обов’язків ліцензіата раніше закріплювалося й правило про те, що ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності. Наразі такого правила не існує. Це можна пояснити тим, що ліцензія, в першу чергу, існує у електронному вигляді. З цим же пов'язується й не включення у нову редакцію закону про ліцензування положень про порядок видачі дублікату ліцензії. До обов’язків ліцензіата можна віднести й обов’язок внести встановлену плату за видачу ліцензії. Відносини щодо внесення плати регулюються ст.. 14 закону про ліцензування. Плата за видачу ліцензії є одноразовою. Її розмір встановлюється на рівні однієї мінімальної заробітної плати, що діяла на день прийняття рішення про видачу ліцензії, а якщо ліцензія видається місцевим органом – то 10 відсоткам від мінімальної заробітної плати. Переоформлення ліцензії є безплатним. Плата за видачу ліцензії вноситься ліцензіатом у строк не пізніше десяти робочих днів з дня отримання ним повідомлення про прийняте рішення про видачу ліцензії. Документом, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв’язку. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання внесення плати за видачу ліцензії до прийняття рішення про її видачу. Також слід вказати, що певні обов’язку покладаються на ліцензіата у зв’язку з проведенням відносно нього контролюючих дій. Зокрема не допускається відмова в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та, зокрема, ненадання всіх необхідні для проведення перевірки документів і незабезпечення умови для її проведення, невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов. Таким чином, до числа відповідних обов’язків, пов’язаних із користуванням ліцензії можна віднести: допустити

контролюючий орган, при дотриманні ним порядку здійснення контролю; створити необхідні умови для проведення контрольних заходів; виконувати законні вимоги в т.ч. про усунення порушень ліцензійних умов. Про зазначені обов’язки непрямо вказується у п. 8 ст. 16 закону про ліцензування. Так, зокрема, відмовою в проведенні перевірки вважається недопуск уповноважених посадових осіб до здійснення перевірки додержання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов у тому числі: 1) ненадання документів та 2) ненадання інформації щодо предмета перевірки на письмову вимогу посадових осіб органу ліцензування, 3) відмова в доступі посадових осіб органу ліцензування до місць провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, об’єктів, що використовуються ліцензіатом при провадженні діяльності, що підлягає ліцензуванню, 4) відсутність протягом першого дня перевірки за місцезнаходженням ліцензіата особи, уповноваженої представляти інтереси ліцензіата на час проведення перевірки). Таким чином, при тлумаченні вказаної норми від зворотного, можемо вказати, що ліцензіат зобов’язаний надати необхідні документи та інформацію, допустити посадових осіб до місць проведення ліцензійної діяльності, забезпечити фізичну явку уповноваженої особи тощо. Виходячи зі змісту ч. 16 ст. 19 закону про ліцензування, на ліцензіата покладається й обов’язок у встановлений строк подати до органу ліцензування інформацію про усунення зазначених у складеному акті перевірки порушень.