Важливе місце у правовому регулюванні суспільних відносин посідає діяльність, спрямована на осмислення змісту правових актів, розкриття їх сутності. Така діяльність називається тлумаченням правових актів, чи їх інтерпретацією. Особливості правотлумачної діяльності зумовили виокремлення юридичної герменевтики як загального (філософського) підходу до пізнання державно-правової дійсності, що грунтується на тлумаченні юридичних текстів задля розуміння сутності правових явищ.
Тлумачення правового акта – це з'ясування змісту закріплених у ньому юридичних правил (норм права), а також у певних випадках роз'яснення змісту цих правил іншим зацікавленим особам.
Тлумачення правових актів може виступати як певний розумовий процес, інтелектуальна, творча діяльність, що спрямована на встановлення змісту юридичних правил (норм права), так і як результат зазначеної діяльності, що виражається переважно в інтер- претаційних актах. Наприклад, в останньому значенні термін "тлумачення" вживається у ст. 147 Конституції України, яка вказує, що Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Предметом правотлумачної діяльності виступає текст правового акта (нормативно-правового й індивідуально-правового та ін.), а її об'єктом – юридичні правила (правові норми), оскільки у розкритті їх значення, з'ясуванні змісту відповідних правил поведінки й полягає кінцева мета інтерпретації права.
Необхідність тлумачення правових актів зумовлена:
Тлумачення правових актів може складатися з двох стадій: з'ясування змісту юридичних правил (норм права) та його роз'яснення. З'ясування – перша й обов'язкова стадія тлумачення права, яка полягає у зрозумінні суб'єктом тлумачення змісту правил "для себе". Це внутрішній творчий інтелектуальний процес, який відбувається у свідомості суб'єкта тлумачення. З'ясування правил є необхідною умовою належної реалізації права в усіх його формах. Тлумачення права може включати тільки стадію з'ясування, наприклад, якщо йдеться про усвідомлення суб'єктом змісту правил при їх додержанні чи використанні.
Наступною стадією є роз'яснення права. Воно не є обов'язковим і здійснюється інтерпретатором для зацікавлених осіб лише в разі необхідності. Результати роз'яснення об'єктивуються в інтерпретацій- них актах, письмових та усних коментарях тощо (наприклад, рекомендаціях вищих спеціалізованих судів, роз'ясненнях уповноважених органів державної влади, науково-практичних коментарях до законодавчих актів). Правотлумачна діяльність у формі роз'яснення права може бути одним із основних напрямів діяльності органів державної влади. Так, надання офіційного тлумачення Конституції та законів України є одним із повноважень Конституційного Суду України.
Тлумачення правових актів передбачає з'ясування як "букви", так і "духу" закону. Під "буквою" закону розуміють буквальне значення юридичного тексту, що містить правила. "Дух" закону передає зміст юридичних правил, викладених у відповідному акті, з належним урахуванням правових принципів, на яких він грунтується. Врахування "духу" закону дозволяє більш точно розкрити значення його "букви", яке може бути більш широким чи більш вузьким, ніж буквальне текстуальне вираження правила. При цьому розкриття "духу" закону не може повністю відриватися від тексту правового акта, інакше правотлумачна діяльність може перетворитися на пряму нормотворчість.
Протягом строку чинності юридичних правил їх "буква" може залишатися незмінною, але "дух" може зазнавати змін. Визначаючи в такому разі значення норми права, необхідно враховувати наявність двох тенденцій у правотлумачній діяльності – статичної та динамічної. У межах статичного підходу значення правила з моменту його ухвалення й протягом усього періоду його дії визнається незмінним у часі. За цього підходу в процесі тлумачення підлягає з'ясуванню "воля історичного законодавця", тобто те значення правила, що було вкладено в нього на момент прийняття відповідного правового акта.
За динамічного підходу в теорії тлумачення права значення норм права може еволюціонувати з перебігом часу. В цьому разі правотлумачна діяльність спрямована на з'ясування "волі актуального законодавця", тобто значення, що надається правилу суспільством на відповідному етапі розвитку з урахуванням мінливих умов суспільного життя. Саме такий підхід використовує Європейський суд з прав людини при тлумаченні положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Предметом тлумачення можуть виступати не тільки нормативні, а й індивідуальні правові акти, особливо ті, що розраховані на тривалу дію, мають юридично складний характер. Тлумачення індивідуальних правових актів спрямовано на з'ясування змісту юридичних правил, що містяться в актах правозастосування та актах реалізації права – рішеннях суду, адміністративних актах, правочинах тощо.
Так, у ст. 213 ЦК України зазначено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. У ст. 1256 ЦК України передбачено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі виникнення між ними спору – судом. Відповідно до ст. 221 ЦПК України, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за Їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.