Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів і засобів аналізу текстів правових актів з метою встановлення змісту викладених у них норм права чи індивідуальних приписів.
В юридичній науці та практиці найбільш повно розроблені способи тлумачення нормативно-правових актів. Німецький правознавець Ф. К. Савіньї у праці "Курс сучасного римського права" (1840 р.) узагальнив класичні способи тлумачення нормативно-правових актів і виокремив серед них граматичний, логічний, системний та історичний. Названі способи тлумачення близькі до тих, якими оперує сучасна юриспруденція.
Граматичний (мовний) спосіб тлумачення – це початковий спосіб, який базується на даних філологічних дисциплін: граматики, лексики, семантики, синтаксису, морфології, етимології та ін. Він становить сукупність прийомів аналізу мовної форми вираження норм права, яку відображено в тексті нормативно-правового акта. Прийоми дослідження граматичного способу спрямовані на з'ясування значення окремих слів, термінів, які виражають зміст правової норми залежно від розміщення в тексті єднальних і розділових сполучників ("і", "або"), розділових знаків, прийменників, вживання доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників (наприклад, "вчинює" або "вчинив") тощо. До основних правил мовного тлумачення належать такі:
Логічний спосіб тлумачення полягає в аналізі логічної структури і внутрішніх зв'язків між нормами права або їх структурними елементами. Цей спосіб грунтується на використанні законів і правил (прийомів) формальної логіки, серед яких: логічне перетворення; виведення норм із норм (їх логічний розвиток); дедукція та індукція; логічний аналіз понять; висновки за аналогією; висновки від протилежного; доведення до абсурду; висновок за ступенем та ін. Останній складається з двох правил: 1) хто має право або зобов'язаний до більшого, той має право або зобов'язаний до меншого; 2) кому заборонено менше, тому заборонено й більше. Цей прийом дозволяє, зокрема, обгрунтувати висновок про те, що законодавчий орган, наділений повноваженнями приймати закони, володіє й повноваженнями щодо їх роз'яснення.
Спеціально-юридичний спосіб тлумачення передбачає аналіз тексту правового акта з точки зору "догми" права за допомогою спеціальних юридичних знань із теорії права і галузевих наук. Він вимагає використання техніко-юридичних прийомів і засобів (юридичних конструкцій, фікцій, презумпцій тощо), спеціально-юридичних термінів чи словосполучень, а також правил і прийомів юридичної техніки для з'ясування змісту норм права.
Системний спосіб тлумачення враховує місце правової норми серед інших норм, які викладені в певному нормативно-правовому акті, інституті чи галузі законодавства. Можливість його застосування зумовлена системністю права. До системних зв'язків між нормами права, які підлягають з'ясуванню в процесі тлумачення, зокрема належать:
Історичний спосіб тлумачення допомагає встановити зміст норми права, зважаючи на історичні умови та обставини, соціально-економічні, політичні та інші чинники, пов'язані з виникненням, юридичним закріпленням норм і застосуванням норм, що підлягають тлумаченню. До уваги беруться не тільки самі тексти нормативно-правових актів, а й архівні документи, стенограми обговорення їх проектів, пов'язані з ними матеріали ЗМІ та ін., що дозволяє встановити, які саме відносини і в який спосіб мав намір врегулювати нормотворчий суб'єкт. Різновидом історичного способу тлумачення можна вважати конкретно-соціологічне тлумачення, яке полягає у встановленні змісту норм права з урахуванням реальних умов суспільного життя, в яких вони функціонують.
Телеологічне (цільове) тлумачення потребує розкриття цілей правових норм і права в цілому. Об'єктом аналізу виступають цілі, на досягнення яких спрямовані відповідні нормативні приписи, очікувані результати при їх реалізації. їх з'ясуванню сприяє аналіз преамбул конституцій і законів, а також початкових статей кодексів, що містять законодавчо визначені цілі відповідних інститутів і галузей законодавства.
Свої особливості має тлумачення міжнародно-правових договорів. Загальні правила і додаткові засоби такого тлумачення визначено в розділі 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.), де вказано, що міжнародно-правовий договір має тлумачитися сумлінно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їх контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.
На окрему увагу заслуговують способи тлумачення індивідуально- правових актів. Деякі з правил і прийомів їх тлумачення визначено на законодавчому рівні (наприклад, у статтях 213, 637, 1256 ЦК України).