4 Інтерпретаційні акти, їх види
Результати офіційного тлумачення правових актів виражаються в інтерпретаційних (правотлумачних) актах, які забезпечують їх одноманітне, узгоджене розуміння та ефективну реалізацію. Інтерпретаційні акти є результатом цілеспрямованої інтелектуальної діяльності компетентного органу держави (наприклад, Конституційного Суду України) чи міжнародної установи (наприклад, Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини) щодо осмислення значення правових норм чи їх індивідуальних приписів.
Інтерпретаційний акт – це правовий акт уповноваженого суб'єкта, який містить роз'яснення юридичних правил (норм права), що є головною метою його прийняття.
Особливості юридичної природи інтерпретаційних актів дозволяють виділити такі їх ознаки:
- 1) інтерпретаційні акти розкривають зміст норм права чи індивідуальних приписів, виражених у відповідному правовому акті. Вони діють в єдності з правовими актами, що стали предметом тлумачення, і мають допоміжний характер;
- 2) інтерпретаційні акти не встановлюють нових правил поведінки, не скасовують і не вносять змін до чинних правових актів. Здійснюючи свої повноваження, суб'єкти офіційної інтерпретації не підмінюють законодавця шляхом створення правових норм у процесі тлумачення, в тому числі через усунення прогалин у законодавстві. З цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 25 березня 1998 р. прямо зазначив, що заповнення прогалин у законах не належить до його повноважень, а є прерогативою Верховної Ради України;
- 3) інтерпретаційні акти як офіційні документи мають обов'язковий або переконливий характер, що зумовлено наявністю у суб'єкта їх прийняття державно-владних повноважень чи визнаної державою юрисдикції. Ці акти містять офіційну, сформульовану чи визнану державою позицію щодо розуміння змісту відповідних національних або міжнародних правових актів;
- 4) сфера дії інтеграційних актів збігається зі сферою дії актів, положення яких вони роз'яснюють. Так, дія нормативних інтерпретаційних актів у часі визначається, як правило, параметрами дії акта, що підлягає тлумаченню. Оскільки тлумачення не виходить за межі правових норм, а лише розкриває їх значення, то інтерпретаційні акти можуть мати зворотну силу, межі якої визначаються моментом набрання чинності правовим актом, що підлягає тлумаченню. В інтер- претаційному акті може прямо вказуватися на необхідність перегляду раніше ухвалених рішень, які не відповідають викладеному в ньому тлумаченню норм права.
Наведені особливості вирізняють інтерпретаційні акти серед інших правових актів, що містять деякі правотлумачні положення. Тлумачення норм права відбувається переважно в процесі судової та іншої правозастосовної діяльності при вирішенні конкретних справ. Відповідно інтерпретаційні положення можуть міститися в різних видах правових актів (наприклад, судових рішеннях, відомчих актах тощо). Так, правозастосовні акти містять як саме юридичне рішення у конкретній справі, так і роз'яснення змісту відповідних норм права, що були покладені в його основу. Своє розуміння значення правових норм правозастосовний орган у цьому разі формулює в мотивувальній частині акта застосування права. Таке тлумачення набуває обов'язкової значущості для конкретної справи та осіб, яких вона стосується. При цьому воно справляє певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та ухвалення рішень з усіх аналогічних юридичних справ, що забезпечує сталість та одноманітність судової практики. Однак інтерпретаційними актами виступають тільки ті акти, основною метою прийняття яких є роз'яснення змісту відповідних правових приписів.
Залежно від видів офіційного тлумачення розрізняють такі види інтерпретаційних актів:
- – за ступенем обов'язковості виділяють обов'язкові та рекомендаційні інтерпретаційні акти. Так, обов'язковими інтерпретаційними актами виступають рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, рекомендаційними – роз'яснення вищих спеціалізованих судів, загальні коментарі Комітету ООН з прав людини та ін.;
- – за предметом тлумачення виокремлюють інтерпретаційні акти, що містять тлумачення норм права, викладених у нормативно-правових актах, інших джерелах права, та інтерпретаційні акти, предметом тлумачення яких виступають індивідуальні правові акти (рішення суду, правочини, заповіти тощо). Так, ухвала про роз'яснення рішення суду, постановлена в порядку ст. 221 ЦПК України, виступає самостійним актом офіційного індивідуального тлумачення, на який може бути подано скаргу окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК України);
- – за колом осіб і конкретних ситуацій, на які поширюється дія інтерпретаційних актів, розрізняють акти абстрактного та акти казуального тлумачення. До перших належать акти Конституційного Суду України, вищих спеціалізованих судів та ін. Акти казуального тлумачення ухвалюються з метою надання роз'яснень щодо змісту норми права у контексті конкретної справи. Такі акти можуть ухвалюватися уповноваженими органами, до яких звертаються особи за роз'ясненням тих чи інших положень законодавства, що підлягають застосуванню в конкретному випадку (наприклад, відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування, тобто податкові консультації);
- – за обсягом і характером нормотворчих повноважень органу виділяють акти автентичного тлумачення (видані автором правового акта, що тлумачиться), і легальні акти, або акти делегованого тлумачення (акти, ухвалені суб'єктом, який має спеціальне повноваження на надання тлумачення правових норм, що видані іншими органами).
Інтерпретаційні акти класифікують також за іншими підставами: за суб'єктами тлумачення (акти різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також акти міжнародних установ); за видами правових актів, які тлумачаться (акти тлумачення нормативно-правових актів та акти тлумачення індивідуально-правових актів); за видом документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки та ін.); за галузями права (конституційно-правові, кримінально-правові, цивільно-правові та ін.).