Договір — основна форма регулювання товарно-грошових відносин в агропромисловому комплексі.
У сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сільському господарстві договірна форма економічних зв´язків між учасниками АПК набуває особливої актуальності. Договір в АПК — природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних ринковій економіці. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням.
Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами.
Договірну правосуб´єктність підприємств визначають як закони України, інші нормативно-правові акти, так і статути підприємств, у яких обов’язково передбачаються завдання, предмет і види господарської діяльності, а також правомочності щодо укладення договорів.
Договірні зобов´язання, притаманні сільському господарству, можна підрозділити на такі види:
— по реалізації продукції, вирощеної аграрними товаровиробниками;
— по матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарських підприємств;
— по фінансово-кредитному забезпеченню господарської діяльності аграрних товаровиробників;
— по впровадженню наукових розробок у сільськогосподарське виробництво;
— по енергетичному забезпеченню виробництва сільськогосподарської продукції;
— по проведенню зрошувальних робіт з метою підвищення родючості земельних угідь;
— по рекламуванню продукції аграрних товаровиробників;
— по підготовці і підвищенню кваліфікації фахівців сільськогосподарського виробництва та інші.
Сучасне аграрне виробництво потребує відповідного виробничо-технічного і технологічного обслуговування, що здійснюється як самими господарствами, так і з використанням послуг спеціалізованих підприємств (організацій). Господарські відносини, що виникають при цьому, юридично оформляються шляхом укладення відповідних договорів. До них належать договори між виробниками сільськогосподарської продукції і підприємствами сільгоспхімії про забезпечення агрохімічного обслуговування, а також ремонтно-технічними підприємствами про ремонт сільськогосподарської техніки, технічне обслуговування тваринницьких ферм, птахофабрик (цехів), теплиць і т. ін. Сюди належать і договори щодо автотранспортного обслуговування виробників сільськогосподарської продукції, договори з будівельними підприємствами, зокрема концерну «Украгропромбуд» та ін.
Договори у сфері матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників
Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема: Господарського процесуального кодексу України, Указів Президента України від 7 листопада 1994 року «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб´єкти підприємницької діяльності України»; а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх
економічних зв´язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 року, тощо. У договорі поставки повинно зазначатися:
— найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту;
— якість і комплектність продукції;
— термін дії договору;
— ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків (розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом мають здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати);
— умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати;
— терміни повернення тари багаторазового використання;
— реквізити сторін (банківські, поштові);
— за міжнародним контрактом — арбітражні застереження та інші реквізити;
— інші умови.
Договір поставки вважається укладеним і набуває чинності з дня його підписання сторонами. У випадках невідповідності договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо поставки у встановленому порядку визнаються недійсними.
Важливою правовою формою, що юридично опосередковує матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, є договір на організацію поставки споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі. Істотними умовами цього договору є кількість та найменування продукції, її комплектність та якість, ціна, порядок та умови транспортування. Сторонами можуть бути визначені також загальні умови розрахунків, упаковки, порядку прийомки тощо. В договорі також можуть бути визначені спеціальні умови, притаманні спеціальним видам та типам договорів. При цьому умови цих договорів повинні відповідати Правилам ІНКОТЕРМС. Прийняте до виконання постачальником замовлення на поставку продукції в порядку оптової торгівлі має силу договору.
Поставка продукції матеріально-технічного призначення може здійснюватись і за прямими довгостроковими договорами. В них детально визначаються ціни, термін, порядок поставки і розрахунків, співробітництво сторін по забезпеченню довгострокових зв´язків, відповідність вимогам щодо якості, комплектності продукції із зазначенням виду нормативно-технічних документів (ДСТУ, ГОСТ, ТУ, інші документи, їх номери та індекси), додаткові умови та заключні положення договору. Слід звернути увагу на те, що кількість і детальний асортимент продукції передбачаються сторонами в щорічно погоджуваних специфікаціях, які є невід´ємною частиною договору. Специфікацію покупець має передати постачальникові в термін, що зазначений у договорі.