Сучасна правова доктрина підставами юридичної відповідальності визначає: закон - як правову підставу; правопорушення, тобто адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, злочин, іншими словами - фактичну підставу, яка приводить у дію всю структуру юридичної відповідальності.
Виникнення юридичної відповідальності та притягнення до неї не є тотожними. Виникнення юридичної відповідальності зумовлюється фактом правопорушення, який містить передбачений законом склад злочину (проступку). Притягнення до відповідальності означає правову можливість дії (процесу), яка полягає у застосуванні нормативно-правових приписів (санкцій) щодо правопорушника. З моменту вчинення правопорушення виникають відповідні правовідносини (наприклад, адміністративно-правові у разі вчинення дрібного хуліганства), за яких держава в особі уповноважених суб'єктів має право притягти правопорушника до відповідальності. Отже, виникнення юридичної відповідальності - момент, а притягнення до неї - процес.
Як стверджує А. Тер-Акопов, фактичні (матеріальні) та правові підстави юридичної відповідальності виявляють себе в єдності. Підставою настання юридичної відповідальності є сукупність юридичних фактів, що зумовлюють виникнення конкретних правовідносин. Це означає, що змістом правопорушення є суспільно небезпечне діяння у формі правопорушення. Будь-який факт, що має юридичне значення, існує у певній правовій формі, у процесі створення ним юридичних наслідків однаково важливі його матеріальний зміст і правова форма. Тому під час встановлення та реалізації будь-якого виду юридичної відповідальності враховують явища і факти, що зумовлюють її, а також види і зміст правових норм, які діють спільно з цими фактами та явищами.
Отже, правовідносини з приводу виникнення і застосування юридичної відповідальності можливі лише за наявності юридичного факту, тобто певної фактичної обставини, передбаченої правовою нормою. Цим юридичним фактом є правопорушення. Норми матеріального права (наприклад, Кримінального кодексу), які описують склад правопорушення, е правовими підставами реалізації юридичної відповідальності. Процесуальними підставами юридичної відповідальності є те, на чому базується вольова діяльність спеціальних державних органів, пов'язана зі встановленням діяння конкретної винної особи та наслідків його скоєння (наприклад, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, покарання у вигляді позбавлення волі тощо).
Правопорушення (злочин чи проступок) як підстава юридичної відповідальності мають юридичний та фактичний зміст. Юридичним змістом є встановлення складу правопорушення у нормах права, фактичним - безпосередні дії (бездіяльність) суб'єктів як порушення передбачених нормами права заборон і відповідних правил поведінки.
Юридична відповідальність не може бути реалізована без правозастосовчої діяльності. Скоєне злочинне діяння та його наслідки не можуть бути автоматично поставлені особі за вину. Тільки в результаті процесуальної діяльності визначають відповідність правової і фактичної підстав юридичної відповідальності, тобто наявність складу правопорушення у конкретному діянні (В. Кудрявцев).
Фактична, процесуальна та правова підстави юридичної відповідальності перебувають у тісному взаємозв'язку, однак мають різне значення залежно від стадії відповідальності. Наприклад, фактична підстава набуває головного значення поряд з процесуальною лише на стадії реалізації процесуальної відповідальності, а правові підстави на всіх стадіях єдині. Тому, вирішуючи питання застосування до винної особи заходів покарання, суд під час винесення обвинувального вироку аналізує правові підстави притягнення правопорушника до відповідальності на всіх стадіях.
В юридичній науці існують різноманітність поглядів на правопорушення, неоднозначне розуміння його сутності фахівцями різних галузей права. Тому формулювання науково обґрунтованого визначення правопорушення, його законодавче закріплення та реалізація у правозастосовчій діяльності набувають особливої актуальності у зв'язку з необхідністю відмежування діянь, факт скоєння яких закон визнає підставою для настання відповідальності. Метою цього відмежування є зведення до мінімуму покарання невинних осіб.
Притягнення особи до відповідальності передбачає не тільки наявність підстав і певних умов для цього. Факт вчинення особою правопорушення не свідчить, що вона обов'язково нестиме юридичну відповідальність, оскільки для її виникнення необхідні певні обставини. Така особа повинна мати достатній рівень свідомості, який досягається у певному віці. Адже людина, яка не досягла віку, з якого здатна усвідомлювати фактичний характер і соціальну значущість своїх дій, передбачати їх наслідки, не може відповідати перед законом за скоєне правопорушення. Вона повинна мати і відповідний психічний стан, який дає змогу усвідомлювати зміст та значення своїх дій, передбачати їх наслідки та бажати (не бажати) їх настання. Особи, які страждають розладом психічної діяльності, не розуміють значення своїх дій або не можуть керувати ними, виходять за межі дії юридичної відповідальності. Застосування до них покарання суперечило б духу права. Однак скоєне правопорушення посягає на права інших осіб, а також існує норма права, вимоги якої було порушено. Формально це означає скоєння правопорушення. Але психічно хвора особа не є суб'єктом юридичної відповідальності. Тому наявність правопорушення не свідчить про можливість застосування до неї заходів державного примусу. Реально має місце правопорушення з огляду на порушені правову норму, право конкретної особи та заподіяну шкоду як його наслідок. У цьому випадку відсутня суб'єктивна сторона протиправного діяння - вина у вигляді умислу чи необережності, тобто відсутній склад правопорушення, що унеможливлює притягнення особи до юридичної відповідальності.
У деяких випадках відносини юридичної відповідальності можуть виникати лише за бажанням особи, якій спричинено шкоду, навіть за наявності складу злочину. Так, не зважаючи на факт скоєного правопорушення, умовою настання юридичної відповідальності у передбачених кримінальним законодавством випадках є наявність скарги потерпілого.
На цій підставі, можна уникнути багатьох суперечностей, які існують у загальній теорії права і галузевих науках, і вирішити проблему безвинної відповідальності (поняття "безвинна відповідальність" замінити поняттям "юридична відповідальність"). Можна також унормувати компенсування шкоди, заподіяної неделіктоздатною особою, або за відсутності правопорушника чи матеріальної неспроможності винних осіб, зобов'язаних компенсувати завдану ними шкоду. У таких випадках було б соціально справедливо, якби відповідальність за відшкодування збитків взяла на себе держава, оскільки вона не захистила своїх громадян від протиправних дій правопорушників.
У Конституції України закріплений обов'язок держави захищати і забезпечувати права і свободи людини і громадянина, однак відносини між державою і особою не є фактично рівноправними і справедливими. Наприклад, у відносинах між платником податків і державою пріоритетне становище займає держава. Платник податків за невиконання податкових зобов'язань несе адміністративну чи кримінальну відповідальність, а держава (податкові органи) за надмірне оподаткування або необґрунтоване стягнення штрафів не несе ніякої відповідальності. За ринкових відносин особа і держава повинні володіти рівними правами та нести рівну відповідальність.
Іншою проблемою є фактична неспроможність фізичної або юридичної особи отримати відшкодування збитків, спричинених їй незаконними діями органів державної влади, посадових осіб. Таке право на відшкодування державою збитків, заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади або їх посадових осіб, закріплено Конституцією України за кожною особою. Однак через недосконалість чинного законодавства та судової практики воно практично не може бути реалізоване. Це зумовлено відсутністю закону, який визначав би порядок компенсування шкоди, заподіяної незаконними діями органів держави та їх посадових осіб. Якщо суди навіть задовольняють подібні позови щодо відшкодування збитків за рахунок держави, реального виконання судових рішень не настає, оскільки у бюджеті не передбачені витрати на це. Законодавство не передбачає і дій державного виконавця щодо вилучення з бюджету коштів на користь осіб, яким нанесено шкоду.
Юридична відповідальність є діалектичною єдністю позитивного та негативного її аспектів. Підставою для настання позитивної юридичної відповідальності також є юридичний факт - чинні зобов'язувальна та заборонна норми права, оскільки під їх безпосереднім впливом відбувається формування позитивної відповідальності суб'єктів. Правомірна поведінка є результатом дії норми права, проявом позитивної відповідальності, однак не її підставою.
Норма права містить модель поведінки суб'єктів правовідносин, вказує на негативні наслідки у разі її порушення або є заходом заохочення, стимулюючи соціальну активність суб'єктів і впливаючи на процес формування позитивної відповідальності, яка знаходить вияв у правомірній поведінці.
Основною підставою як позитивної, так і негативної відповідальності є наявність у законодавстві заборонної або зобов'язувальної правової норми. Вона надає суб'єктам права знання щодо різних правових категорій, прав та обов'язків, про заходи заохочення й умови настання негативної відповідальності за скоєне правопорушення, формуючи у них свідоме, поважне та відповідальне ставлення до права і власних вчинків. Наслідком позитивної юридичної відповідальності є правомірна поведінка.