Визначення норм часу простою – це не гадання, а науково-практичний процес, що ґрунтується на об'єктивних даних. Точні норми дозволяють скласти реальний графік руху, правильно оцінити працевитрати водіїв та визначити ефективність використання рухомого складу. Основним джерелом цих даних є безпосередні спостереження.
Це комплексний метод вивчення всіх видів витрат робочого часу водія протягом зміни або окремого рейсу.
Суть: Безперервне спостереження та детальна фіксація всіх дій водія і відповідних витрат часу у спеціальному журналі (фотографічному листі).
Основні цілі:
Виявлення втрат робочого часу та їх причин.
Встановлення збалансованого співвідношення між часом руху, часом простою на зупинках та іншими операціями.
Визначення фактичної тривалості та структури простою на кінцевих і проміжних зупинках.
Збір даних для подальшого нормування.
Об'єкт спостереження: Один водій на певному маршруті протягом однієї або кількох змін.
Фіксація даних: У таблиці фіксується:
Час початку та закінчення кожної операції (виїзд з парку, прибуття на зупинку, початок і кінець посадки, відправлення, прибуття на кінцеву тощо).
Назва операції.
Тривалість кожної операції.
Обробка результатів: Після збору даних за кілька рейсів проводиться статистична обробка:
Розраховується середня тривалість простою на кожній зупинці.
Виявляються аномальні значення (надмірні затримки) та аналізуються їх причини.
Встановлюється стандартна структура часу простою.
Переваги та недоліки:
Переваги: Комплексність, висока деталізація, виявлення прихованих втрат часу.
Недоліки: Трудомісткість, необхідність кваліфікованого спостерігача, можливий вплив "ефекту спостерігача" на роботу водія.
Це більш вузький і точний метод, спрямований на вивчення окремих, багаторазово повторюваних елементів роботи.
Суть: Багаторазове вимірювання тривалості циклічних операцій для встановлення стабільних, технологічно обґрунтованих норм.
Основні об'єкти таймінгу:
Час на відкриття/закритня дверей (2-4 секунди).
Час посадки одного пасажира (1.5-3.5 секунди).
Час висадки одного пасажира (1.0-2.5 секунди).
Час на операцію оплати проїзду (залежно від способу: 2-15 секунд).
Підготовка: Визначаються зупинки з високим пасажирообміном для репрезентативності вибірки.
Вимірювання: Спостерігач із секундоміром фіксує час кожної мікрооперації. Для отримання надійних даних необхідно провести не менше 20-30 вимірів для кожної операції на різних зупинках і в різний час доби.
Обробка даних:
Отримані дані зводяться в таблицю.
Відкидаються різко відхилені значення (наприклад, через екстрену ситуацію).
Розраховується середня тривалість операції (t_сер).
Для підвищення надійності норми часто використовують не середнє, а моду – найбільш часто зустрічається значення, яке краще відображає типовий темп роботи.
Приклад розрахунку норми часу посадки:
Виміряні значення (сек): 2.1, 1.8, 2.5, 1.9, 2.0, 3.1, 2.2, 1.7, 2.0, 2.3.
( - аномальне значення, виключаємо).
t_сер = (2.1+1.8+2.5+1.9+2.0+2.2+1.7+2.0+2.3) / 9 = 2.06 секунди на пасажира.
Переваги таймінгу: Висока точність, об'єктивність, можливість встановити норми для різних типів транспорту та умов.
Цей метод не вимірює існуючі простої, а проактивно запобігає їх виникненню через організаційні заходи. Надмірні простої часто виникають через явище "згусткування" автобусів на маршруті.
Автобус №1 з невеликою затримкою потрапляє на зупинку з високим пасажиропотоком.
Через велику кількість пасажирів його простій збільшується.
Автобус №2, що їде ззаду, отже, зустрічає на цій же зупинці менше пасажирів (оскільки частину забрав №1), і його простій скорочується.
В результаті №2 швидше наздоганяє №1, його простій на наступних зупинках ще більше скорочується, і він "прилипає" до попереднього.
Утворюється "згусток" з 2-3 автобусів, що рухаються разом, а за ним – великі прогалини, де пасажири чекають дуже довго.
1. Встановлення оптимального інтервалу (I):
Інтервал – це час між прибуттям двох послідовних транспортних одиниць на одну зупинку.
Розрахункова формула: I = T₀ / Aₘ, де T₀ – час оберту, Aₘ – кількість автобусів на маршруті.
Критерій оптимальності: Інтервал повинен бути достатнім для того, щоб "обробити" пасажиропотік, що накопичився за час очікування, без створення надмірних черг. Занадто малий інтервал веде до згусткування, занадто великий – до незадоволеності пасажирів.
2. Виділені смуги для громадського транспорту:
Забезпечують стабільність часу руху, усуваючи головний фактор затримок – затори. Це дозволяє автобусам дотримуватися розкладу та підтримувати рівномірні інтервали.
3. Диспетчерське регулювання на кінцевих зупинках:
Це найпотужніший оперативний інструмент.
"Утримання" автобуса: Якщо автобус прибув на кінцеву раніше графіка, диспетчер наказує йому зачекати, щоб вирушити точно за розкладом. Це дозволяє ліквідувати зайвий простій і вирівняти інтервал.
Надсилання у додатковий рейс або "на обгін": У разі утворення згустка диспетчер може вивести один з автобусів з лінії або дати команду йому не робити деякі зупинки, щоб "розвести" його з наступним.
4. "Вирівнювання" швидкості (інакше – "утримання в русі"):
Водіям, що випередили графік, рекомендується рухатися з меншою швидкістю, щоб відновити інтервал, не створюючи надмірного простою на кінцевій.
Фотографія робочого дня та таймінг є взаємодоповнюючими методами: ФРД дає загальну картину, а таймінг надає точні норми для її окремих елементів.
Встановлення норм часу простою – це не кінцева мета, а вихідна точка для прийняття організаційних рішень.
Найефективніша боротьба з надмірними простоями ведеться не на рівні окремого автобуса, а на рівні всієї системи управління рухом, через оптимізацію інтервалів та диспетчерське регулювання.
Сучасні системи GPS-моніторингу дозволяють автоматизувати збір даних для ФРД і таймінгу, а також значно підвищити ефективність диспетчерського регулювання, надаючи інформацію про місцезнаходження всіх одиниць техніки в реальному часі.