У системі правового регулювання охорони праці поняття небезпечного та шкідливого виробничого фактора має фундаментальне значення, оскільки саме через визначення характеру виробничих ризиків формується комплекс правових, організаційних, технічних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на збереження життя та здоров’я працівників. Особливого значення це питання набуває у сфері агроінженерії, де трудова діяльність пов’язана з експлуатацією сільськогосподарських машин, механізмів, електроустановок, використанням хімічних речовин, виконанням робіт у складних метеорологічних умовах та взаємодією з іншими джерелами виробничої небезпеки.
Правове розуміння виробничих факторів передбачає не лише встановлення їхнього фізичного, хімічного, біологічного чи психофізіологічного характеру, а й визначення можливих наслідків їхнього впливу на працівника. При цьому принциповим є розмежування небезпечних і шкідливих факторів за характером та тяжкістю потенційних наслідків, оскільки таке розмежування впливає на порядок оцінювання умов праці, організацію профілактичних заходів і виконання роботодавцем законодавчих обов’язків у сфері охорони праці.
Правове регулювання питань, пов’язаних із небезпечними та шкідливими виробничими факторами, здійснюється на основі законодавства України про охорону праці, санітарного законодавства та нормативних актів, що встановлюють вимоги до безпечного виконання окремих видів робіт.
Базове значення у відповідній сфері має Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII. Його положення формують загальну правову основу забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, визначають обов’язки роботодавців та права працівників щодо захисту життя, здоров’я і працездатності під час трудової діяльності. Відповідно до статті 13 цього Закону роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, забезпечувати функціонування системи управління охороною праці та вживати заходів для усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
Для безпосереднього розкриття змісту досліджуваних понять важливе значення мають Державні санітарні норми та правила «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 квітня 2014 року № 248. Цей нормативний акт містить визначення небезпечного та шкідливого виробничого фактора, а також підходи до оцінювання умов праці з урахуванням інтенсивності й тривалості впливу відповідних факторів.
Розмежування небезпечних і шкідливих виробничих факторів ґрунтується передусім на характері можливої шкоди, що виникає внаслідок їхнього впливу. Небезпечний фактор характеризується потенційною можливістю спричинити травму, гостре отруєння, раптове погіршення стану здоров’я або смерть. Шкідливий фактор, своєю чергою, зазвичай пов’язується з розвитком професійних захворювань, поступовим погіршенням функціонального стану організму, зниженням працездатності чи іншими негативними наслідками, які можуть формуватися під час тривалого або повторюваного впливу.
Водночас зазначене розмежування не має абсолютного характеру. Один і той самий виробничий фактор залежно від його інтенсивності, тривалості впливу, конкретних обставин трудового процесу та ефективності захисних заходів може створювати як шкідливий, так і небезпечний вплив. Такий підхід прямо відображений у положеннях санітарного законодавства, що враховують кількісні характеристики та експозицію виробничих факторів.
Отже, юридичне значення класифікації виробничих факторів полягає не лише у встановленні їхньої назви чи належності до певної групи, а й у забезпеченні належної реакції роботодавця на потенційні ризики. Відповідні заходи повинні визначатися з урахуванням конкретної небезпеки, її джерела та способу впливу на працівника.
За характером впливу на організм людини та джерелом виникнення виробничі фактори можуть бути представлені фізичними, хімічними, біологічними та факторами, пов’язаними з трудовим процесом. Такий підхід застосовується в гігієнічній оцінці умов праці та дає змогу комплексно досліджувати середовище, у якому працівник виконує професійні обов’язки.+1
Фізичні виробничі фактори охоплюють різноманітні впливи, пов’язані з роботою обладнання, машин, механізмів і характеристиками виробничого середовища. У сфері агроінженерії до них можуть належати шум, локальна та загальна вібрація, несприятливий мікроклімат, підвищена запиленість повітря, рухомі частини машин, небезпечні поверхні, електричний струм та інші фізичні впливи. Не всі перелічені фактори за будь-яких обставин мають однаковий правовий статус: конкретна оцінка залежить від умов їхнього впливу та нормативних критеріїв безпеки.
Хімічні фактори пов’язані з використанням або утворенням хімічних речовин під час виробничої діяльності. В аграрному виробництві особливу увагу необхідно приділяти пестицидам, агрохімікатам, паливно-мастильним матеріалам, вихлопним газам та іншим речовинам, контакт із якими може створювати ризик отруєння, подразнення органів дихання, ураження шкіри або інших негативних наслідків для здоров’я. Оцінювання відповідного впливу повинно здійснюватися з урахуванням властивостей конкретної речовини, способу її застосування та вимог нормативних актів щодо безпечного поводження з нею.
Біологічні фактори можуть бути пов’язані з діяльністю мікроорганізмів, біологічних агентів та іншими джерелами біологічного впливу. У сільськогосподарському виробництві вони можуть виникати під час контакту з ґрунтом, рослинною сировиною, тваринами, органічними відходами або зараженими матеріалами. Відповідні ризики потребують належної санітарної оцінки, організації профілактичних заходів та дотримання вимог безпеки під час виконання трудових операцій.
Окреме значення мають фактори трудового процесу, зокрема важкість і напруженість праці. Вони пов’язані з фізичним навантаженням, вимогами до уваги, інтенсивністю роботи, тривалістю виконання окремих операцій та іншими характеристиками трудової діяльності. У роботі оператора сільськогосподарської машини такі фактори можуть поєднуватися з тривалим перебуванням у вимушеному положенні тіла, високою концентрацією уваги, необхідністю оперативного реагування на зміну виробничої ситуації та виконанням робіт у складних погодних умовах.
Таким чином, комплексна оцінка виробничих факторів передбачає врахування не лише властивостей обладнання або речовин, а й особливостей організації трудового процесу, що безпосередньо впливають на безпеку працівника.
Професійна діяльність агроінженера характеризується необхідністю забезпечення належного технічного стану сільськогосподарської техніки, організації її експлуатації, технічного обслуговування, ремонту та контролю за дотриманням вимог безпеки. У зв’язку з цим небезпечні й шкідливі виробничі фактори мають розглядатися не як абстрактні категорії, а як конкретні джерела ризику, що виникають у процесі виконання інженерних та виробничих завдань.
Під час експлуатації тракторів, комбайнів, ґрунтообробних машин та іншого механізованого обладнання небезпечними обставинами можуть бути рухомі робочі органи, обертальні механізми, можливість перекидання машини, неконтрольований запуск обладнання, падіння вантажів або перебування працівника в зоні руху техніки. Правове забезпечення безпеки таких робіт має ґрунтуватися на вимогах охорони праці, технічній справності обладнання, належній підготовці працівників та організації безпечного технологічного процесу.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний організувати роботу таким чином, щоб ризики для життя і здоров’я працівників були належним чином враховані, а небезпечні та шкідливі фактори усувалися або зменшувалися за допомогою відповідних заходів захисту. Це означає, що забезпечення безпеки не може обмежуватися лише проведенням інструктажу чи видачею засобів індивідуального захисту. Необхідними є також технічні, організаційні та профілактичні рішення, спрямовані на недопущення виникнення небезпечних ситуацій.
Особливе місце посідають фактори, пов’язані з технічним обслуговуванням і ремонтом машин. У процесі виконання таких робіт працівник може контактувати з рухомими деталями, електрообладнанням, гідравлічними системами, нагрітими поверхнями, паливно-мастильними матеріалами та іншими потенційними джерелами небезпеки. Тому організація ремонту повинна передбачати відповідне відключення обладнання, запобігання його випадковому запуску, використання справного інструменту та дотримання вимог, встановлених спеціальними правилами охорони праці.
Шкідливі фактори можуть проявлятися під час тривалого впливу шуму, вібрації, пилу, несприятливого мікроклімату або хімічних речовин. Важливо, що їхня наявність сама по собі не дає підстав автоматично визначати конкретний клас умов праці без проведення належного оцінювання. Правова оцінка повинна спиратися на встановлені нормативні показники та фактичні умови праці на відповідному робочому місці.
Виявлення небезпечних або шкідливих виробничих факторів зумовлює необхідність застосування роботодавцем комплексу заходів, спрямованих на забезпечення безпечних умов праці. У цьому контексті важливим є положення статті 13 Закону України «Про охорону праці», яка закріплює обов’язок роботодавця створювати належні умови праці та забезпечувати дотримання вимог законодавства про охорону праці.
Правове регулювання передбачає, що безпека трудової діяльності має забезпечуватися не лише шляхом реагування на вже наявні випадки травмування або професійної захворюваності, а й через попереднє виявлення небезпек, їх оцінювання та впровадження профілактичних заходів. У цьому аспекті ідентифікація виробничих факторів є складовою системи управління охороною праці підприємства.
Практичне значення такого підходу полягає в тому, що результати оцінювання небезпек можуть бути використані для визначення необхідності застосування засобів колективного та індивідуального захисту, удосконалення технологічних процесів, встановлення належного порядку експлуатації обладнання, організації навчання працівників і здійснення контролю за дотриманням вимог безпеки.
При цьому правова відповідальність за створення безпечних умов праці покладається на роботодавця в межах, визначених законодавством. Працівник, зі свого боку, повинен дотримуватися вимог нормативно-правових актів, інструкцій з охорони праці та правил безпечного виконання робіт. Такий розподіл обов’язків відображає комплексний характер правового механізму охорони праці, у якому забезпечення безпеки залежить як від належної організації діяльності підприємства, так і від виконання працівниками встановлених правил.
Отже, небезпечний та шкідливий виробничий фактор є взаємопов’язаними, проте змістовно відмінними категоріями у сфері правового регулювання охорони праці. Їхня відмінність визначається насамперед характером потенційного впливу на працівника: небезпечні фактори можуть спричинити гострі та раптові негативні наслідки, тоді як шкідливі фактори за певних умов здатні зумовити професійні захворювання, зниження працездатності або інші порушення здоров’я.
Застосування відповідних понять у сфері агроінженерії має практичне та юридичне значення, оскільки дозволяє системно оцінювати ризики, пов’язані з експлуатацією сільськогосподарської техніки, використанням хімічних речовин, виконанням ремонтних операцій і організацією трудового процесу. Водночас ефективність правового забезпечення безпеки праці залежить від комплексного поєднання нормативних вимог, технічних засобів захисту, належної підготовки працівників та постійного контролю за умовами виконання робіт.