Лекція 1. Сутність, принципи та роль страхування

Необхідність страхового захисту та його форми. Роль та значення страхування в системі економічних відносин

Страхування є однією із ланок фінансової системи і являється однією із найдавніших категорій суспільних відносин. Початок страхування відноситься до далекого минулого в історії людства. А страхові відносини, закріплені в письмовому договорі страхування як цивільно-правова угода, відомі вже з часів пізнього середньовіччя, коли завдяки великим географічним відкриттям значно розширились можливості морської міжнародної торгівлі, що спричинювало збільшення ризиків, пов’язаних із використанням нових можливостей. Зародившись в період розкладання первіснообщинного ладу, страхування поступово стало невід’ємним атрибутом і суспільного буття, і ринкової економіки. Західні філологи вважають, що термін «страхування» має латинське походження і означає «безтурботний», отже відбиває ідею застереження, захисту та безпеки.

Історичний розвиток суспільства свідчить про те, що все людське буття пов’язане із непередбачуваними обставинами, які призводять до знищення майна, загибелі людей або завдають шкоду їх здоров’ю (стихійні лиха, неврожаї, війни, соціальні потрясіння та ін.). Виходячи з вищенаведеного, існує потреба попередження, усунення, відшкодування збитків внаслідок настання несприятливих подій чи ризиків. На початку історичного розвитку людства первинні форми захисту існували у вигляді спільних (недоторканих)запасів продуктів харчування, одягу та інших продуктів праці. Пізніше окремі фізичні особи, товариства, брали на себе функції щодо створення спільного фонду і захисту від ризиків, що призвело до появи нового виду людської діяльності в галузі економіки -– страхування. Отже, відносини, що складаються у суспільстві з приводу попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування збитків складають зміст категорії страхового захисту.

Категорія страхового захисту поділяється на 2 самостійні категорії:

-         категорію страхового захисту майнових благ, де об’єктом виступають всі матеріальні блага, що мають вартість;

-         категорію страхового захисту населення, де об’єктом виступають життя і здоров’я, тобто все те, що немає вартості.

Окрему самостійну економічну категорію складає соціальне страхування, яке засноване на принципі колективної солідарності та створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору обов’язкових страхових внесків із доходів працюючого населення і підприємств(таких як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України та інші) Соціальне страхування є обов’язковим у силу закону і некомерційним, тому що немає за мету одержання прибутків. Категорія страхового захисту  має певні специфічні ознаки. Які зумовлені такими чинниками :

-         випадковим характером настання страхових подій;

-         надзвичайністю і незвичним характером нанесення шкоди;

-         вираження збитку чи шкоди в натуральній чи грошовій формах;

-         необхідністю подолання наслідків страхових подій і відшкодування збитків

При цьому виникає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі 2 варіанти. Перший полягає в тому, що  збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб’єкта. Однак це спричинює іх відволікання від основного призначення – забезпечення життєдіяльності  й безперервності виробництва. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів.

Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових засобів для покриття збитків, спричинених несприятливими чи ризиковими подіями. Розмір і структура фонду залежить від наступних чинників:

-         теоретико-методологічні концепції формування фонду;

-         стан розвитку економіки;

-         співвідношення між формами власності;

-         методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;

-         традиції населення;

-         міжнародні відносини тощо.

Чим більший потенціал суспільства, тим більший має бути страховий фонд.

На даний час практика виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду:

1. Централізовані резерви держави утворюються за рахунок загальнодержавних ресурсів. Основне призначення – відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що призвели до значних втрат. Резерви формуються в натуральній і грошовій формах. Натуральні – це постійно обновлювані  запаси продукції, палива, матеріалів та інших матеріально-технічних ресурсів.. Вони є стратегічними запасами держави. І знаходяться у підпорядкуванні державного матеріального резерву  при КМУ. У грошовій формі – це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є КМУ.
2. Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) – це організаційно відокремлені фонди суб’єктів господарювання , які створюються як в натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів – оперативне подолання тимчасових ускладнень в процесі господарювання. Суб’єктом господарювання створюється резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку  в розмірі 15-20% від статутного капіталу. Можуть формуватися і інші фонди для покриття непередбачуваних витрат  і збитків. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.
3. Фонд страховика є найбільш універсальною формою страхового захисту. Він створюється за рахунок великої кількості його учасників (юридичних і фізичних осіб), які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження. Витрачання коштів фонду здійснюється на конкретні цілі: відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали.

Отже, на сьогодні страхування є важливим атрибутом та елементом ринкових відносин. Світова практика не виробила більш економічного, раціонального і доступного механізму захисту інтересів суспільства, ніж страхування.

Страхування є важливим фактором стимулювання економіки, господарської активності окремих суб’єктів, так як створює для всіх учасників рівні права, надає впевненості у розвитку підприємницької діяльності.. Страхування необхідне для новостворених підприємств, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних ресурсів.

Страхування вважається інвестиційним сектором економіки, так як зібрані страхові внески використовуються страховиком на інвестиційні цілі.

В ринковій економіці страхування виступає з одного боку засобом захисту бізнесу та благополуччя людей, а з іншого – видом підприємницької діяльності, що приносить прибуток. Джерелами прибутків страхових компаній є доходи від страхової діяльності та від інвестування тимчасово вільних коштів. В об’єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності.

Суть страхування як економічної категорії та його специфічні ознаки

У вітчизняній економічній літературі страхування раніше часто розглядалось як складова економічної категорії фінансів, тому йому приписувались характерні для фінансів функції та роль. Таке обмеження сфери дії страхування в теоретичному плані було передумовою для недооцінки страхування на практиці. Разом з тим за своїм змістом та походженням страхування має принципові відмінності від категорії фінансів, а також характерні тільки для даної категорії функції та особливу роль в суспільстві.

Страхування є економічною категорією і входить до складу фінансової системи держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлено рухом грошових засобів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів та нагромаджень усіх субєктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров’я, працездатності тощо).

Страхування як економічна категорія найчастіше визначається як система економічних, замкнутих, перерозподільних відносин, що охоплюють, по-перше, утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів, по-друге, його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги при настанні різних ситуацій в їх житті.

З юридичної точки зору визначення терміну страхування наведено в ЗУ «Про страхування» (2001р.), відповідно до норм якого страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1)

Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільних відносин ґрунтується на виділенні таких специфічних його ознак:

1. Наявність у страхових відносинах не менше двох сторін та співпадіння їх інтересів;
2. Страхування породжує грошові перерозподільні відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасниками, котрі пов’язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;
3. Страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;
4. Страхування передбачає зворотність страхових платежів, внесених до страхового фонду та цільове використання страхових резервів (фондів) виключно на покриття наперед визначених збитків, які можуть відбутися в тих чи інших випадках.

Суброгація – документ, яким оформляється передача страхувальником страховику , що виплатив страхове відшкодування, прав на стягнення  збитку з третіх (винних) осіб;

Контрибуція – це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Принципи та функції страхування.

Страхування як система економічних відносин ґрунтується на таких специфічних принципах:

-           вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком - виду страхування;

-           страховий ризик;

-           страховий інтерес – пов’язаний із зацікавленістю юридичних та фізичних осіб у збереженні об’єктів, у які вкладені гроші, життя та здоров’я при настанні нещасних випадків. Страховий інтерес повинен піддаватись фінансовій оцінці та виникати на законних підставах.

-           Максимальна сумлінність;

-           Відшкодування в межах реально завданих збитків;

Функції страхування – це зовнішній прояв суті страхування як економічної категорії. Виділяють наступні функції страхування:

-           Ризикова – полягає у переданні страховику за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором страхування. Завдяки цій функції реалізується об’єктивний характер економічної необхідності страхового захисту. Страхування, по суті є своєрідним механізмом передачі ризику від страхувальників до страховика за збитки, заподіяні їм внаслідок настання несприятливих подій.

-           Функція створення і використання страхових резервів (фондів) – полягає у накопиченні страховиком певного капіталу, достатнього для покриття збитків, що виникли у страхувальника внаслідок стихійного лиха, нещасного випадку або спричинених іншою страховою подією. Функція формування спеціалізованого страхового фонду реалізується в системі страхових резервів, які забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань. Кошти страховика у вигляді страхових резервів можуть формуватись як в обов’язковій, так і в добровільній формах. Держава, виходячи з економічної і соціальної ситуації в країні, регулює даний процес.  Формування страхових резервів є основною діяльністю страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них. Через дану функцію вирішуються важливі макроекономічні функції, пов’зані з тим, що страховики акумулюючи розрізнені внески великої кількості страхувальників, перетворюють пасивні грошові кошти окремих осіб на потоки активного капіталу, тобто вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів в банківські чи інші комерційні структури, вкладення коштів в нерухомість, придбання цінних паперів тощо; шляхом реалізації функції відшкодування збитків стабілізується економічна ситуація для кожного застрахованого зокрема і економіки в цілому; через ціноутворення на страхову послугу визначається рівень ризику суспільного розвитку;

-           Функція заощадження коштів полягає у накопиченні коштів страхувальника його внесками і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненні заощаджуваних коштів страхувальнику;

-           Перевентивна функція – полягає у фінансуванні заходів для запобігання страхової події або мінімізації збитків, відповідно до умов договору страхування (придбання медикаментів, засобів захисту у випадку ДТП та ін.). Сюди відноситься і правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах договору страхування і орієнтований на збереження застрахованого ним майна. Заходи страховика що попередження страхового випадку і мінімізації збитку носять назву превенції. З цією метою страховик створює окремий фонд превентивних заходів. Витрати страховика на попереджувальні заходи доцільні, так як дозволяють страховику суттєво зекономити грошові кошти на виплату страхового відшкодування.

-           Контрольна функція – виражає властивість страхуваннядо строго цільового використання коштів. Відповідно до неї здійснюється контроль за правильним проведенням страхових операцій;

Інвестиційну функцію пов’язують з тим, що страхування забезпечує поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни.

Основні підходи до класифікації страхування

Багатогранність та різноманітність об’єктів страхування , різних категорій страхувальників, а також широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування.

Класифікація страхування – це система поділу страхування на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, які розміщені таким чином, що кожна наступна ланка класифікації є частиною попередньої.

Зазначимо, що у страховій справі виділяють три сфери діяльності:

-           Страхування;

-           Співстрахування – об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором декількома страховиками;

-           Перестрахування – страхування одним страховиком ризику виконання всіх або частини своїх зобов’язань перед страхувальником у іншого страховика.

Існують різні підходи до класифікації страхування. Найбільш поширеним є підхід, за яким класифікація страхування здійснюється за :

1. Історичною ознакою, яка виділяє етапи розвитку і появи видів страхування

-           Морське страхування (з14 ст.)

-           Страхування життя (з16 ст.)

-           Страхування від вогню (з17 ст.)

-           Страхування від нещасних випадків (з19 ст.)

-           Страхування транспортних засобів (з20 ст.)

1. За економічними ознаками:

-           За спеціалізацією страховика  або сферами його діяльності страхування поділяють на страхування життя, і загальні (ризикові) види страхування.

-           За об’єктами страхування: галузі, підгалузі, види страхування. Ця класифікація є найбільш загально.

Виділяють такі галузі:

• майнове страхування. Його підгалузями є страхування майна юридичних осіб (його види: страхування наземного транспорту, тварин,, авіатранспорту та ін.) і майна фізичних осіб (види: страхування будівель , транспорту, майна та ін);
• особисте страхування. Його підгалузі: страхування життя (види: змішане страхування життя, страхування дітей, пенсій, шлюбне та ін); страхування від нещасних випадків (види: індивідуальне, колективне); медичне страхування (види: здоров”я, вагітних жінок та ін.).
• страхування відповідальності. Його підгалузі: страхування цивільної відповідальності (види: екологічне страхування, відповідальності товаровиробників за якість продукції, відповідальності власників транспортних засобів); страхування заборгованості (види: кредитних ризиків, біржових операцій);
• страхування підприємницьких ризиків. Його підгалузі: страхування комерційних ризиків (види: невиконання договірних зобов”язань, переривів у виробництві, професійної відповідальності), страхування фінансових ризиків (види: інвестицій, валютних ризиків, депозитних вкладень).

1. За родом небезпеки або страхових ризиків виділяють: автотранспортне, морське, авіаційне і космічне, ядерних ризиків, кредитних ризиків.
2. За статусом страховика : державне, комерційне, взаємне.
3. За статусом страхувальника: юридичних осіб, фізичних осіб.

Є так звана офіційна класифікація і згідно з Законом України «Про страхування» виокремлює 22 види страхування і є наближеною до міжнародної класифікації.

Форми проведення страхування

Форми страхування – порядок організації страхування на засадах добровільності або обов’язковості.

Згідно з вимогами внутрішнього законодавства України страхування може проводитись в обов’язковій і добровільній формах.

Обов’язкове страхування встановлюється законами України шляхом внесення змін до ЗУ «Про страхування» і ґрунтується на принципах обов’язковості як для страхувальника, так і для страховика. Поширюється на випадки, коли відшкодування збитку зачіпає інтереси не тільки конкретної особи, але й суспільні. При проведенні обов’язкового страхування відповідно до законодавства страховик зобов’язаний застрахувати відповідні об’єкти, а страхувальники – вносити належні страхові платежі.

Для здійснення обов’язкового страхування КМУ встановлює порядок і правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування, максимальні розміри страхових сум, тарифи та методику актуарних розрахунків.

В Україні відповідно до ст.. 7 ЗУ “Про страхування” (2001р.) передбачено такі види обов’язкового страхування:

1. медичне страхування;
2. особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, ,що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;
3. особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин;
4. страхування спортсменів вищих категорій;
5. страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
6. особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
7. авіаційне страхування цивільної авіації;
8. страхування відповідальності морського перевізника;
9. страхування відповідальності власників транспортних засобів;
10. страхування засобів водного транспорту;
11. страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;
12. страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду,  яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;
13. страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги;
14. страхування об’єктів космічної діяльності;
15. страхування ліній електропередач та ін.

Здійснення обов’язкових видів страхування, які не передбачені страховим законодавством, забороняється. Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик відповідно до ліцензії.

Для обов’язкового страхування характерно:

1. страхові відносини виникають на основі закону, який встановлює перелік об’єктів, що підлягають обов’язковому страхуванню; обсяг страхової відповідальності; рівень або норми страхового забезпечення; порядок визначення тарифних ставок або середні розміри цих ставок; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховика і страхувальника.
2. автоматичність поширення обов’язкового страхування на об’єкти зазначені в законі.
3. дія обов’язкового страхування відбувається незалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страховик не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. На невнесені в термін страхові платежі нараховується пеня.
4. безстроковість обов’язкового страхування. Воно діє протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим об’єктом або виконує певні обов’язки.
5. нормування страхового забезпечення. З метою спрощення страхової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках від страхової суми або в грошових одиницях на один об’єкт.

Добровільна форма страхування побудована на дотриманні таких принципів:

1. добровільне страхування діє здебільшого на добровільних засадах. За ним страхові відносини оформляються договором страхування, який укладається відповідно до правил страхування. Правила страхування розробляються страховиком самостійно для кожного виду страхування. В них визначаються загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком окремих видів страхування;
2. добровільна участь у страхуванні повною мірою характерна тільки для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об’єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Даний принцип гарантує видачу договору страхування на першу (навіть усну) вимогу страхувальника;
3. вибіркове охоплення добровільним страхуванням пов’язане з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання брати в ньому участь.
4. добровільне страхування завжди обмежено терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміну оговорюється в договорі. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного переукладання договорів на новий термін;
5. страхове забезпечення з добровільного страхування залежить від бажання страхувальника.

Рекомендований перелік добровільних видів страхування наведено у ст. 6 ЗУ «Про страхування», якою передбачено більше 20 видів добровільного страхування.

Зазначимо, що окремі види страхування можуть проводитись як в обов’язковій, так і в добровільній формах.

Порівняльна характеристика форм страхування

Обов’язкове	Добровільне
Встановлюється законом або витікає з міжнародних угод та договорів	Встановлюється на договірних засадах за згодою страховика і страхувальника
Суцільне охоплення об’єктів страхування зазначених в законі	Вибіркове охоплення об’єктів страхування
Безстроковість дії страхування	Термін страхування обмежується в часі відповідно до договору
Автоматичність дії страхування	Діє лише на основі заяви страхувальника
Діє незалежно від сплати страхових платежів	Діє тільки при внесенні страхових платежів
Нормоване страхове забезпечення	Ненормоване страхове забезпечення (за згодою сторін)

Чинні в даний час умови усіх видів страхування вироблені багаторічною практикою його проведення з урахуванням досвіду інших країн. Вони постійно удосконалюються з метою більш повного задоволення інтересів страхувальників

Системи страхування та франшизи

В організації страхового забезпечення, яке визначає обсяг відповідальності страховика і включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі настання страхових випадків, розрізняють декілька систем страхування:

1. пропорційної відповідальності – це організаційна форма страхового забезпечення, за якою передбачається виплата страхового відшкодування у наперед фіксованій частці. Страхове відшкодування виплачується в розмірі тієї частини збитку, в якій страхова сума складає пропорцію по відношенню до оцінки об’єкта страхування і розраховується за формулою:

де Q – страхове відшкодування;

S – страхова сума за угодою;

Ц – вартісна оцінка об’єкта страхування;

З – фактична сума збитків.

1. Страхування за системою першого ризику - організаційна форма страхового забезпечення, що передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі фактичного збитку, але не більше наперед визначеної сторонами страхової суми.
2. Страхування за системою дробної частки - організаційна форма страхового забезпечення, яка передбачає відшкодування тільки частки вартості об’єкта страхування, яка приймається з оціночну вартість майна.
3. Страхування за відновною вартістю означає, що відшкодування збитків проходить за ціною нового майна аналогічного виду і призначення. Знос майна не враховується, тобто діє принцип нове взамін старого.
4. Система граничного страхового забезпечення передбачає, що відшкодування збитків проходить за різницею між завчасно встановленою межею і досягнутим рівнем доходу. Якщо у зв’язку із страховим випадком рівень доходу страхувальника виявився нижче визначеної межі, то відшкодуванню підлягає  різниця між межею і фактично отриманим доходом.

Страхова франшиза – визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком, або це доля страхувальника у покритті збитку. Встановлюється у відсотках від страхової суми або у фіксованій грошовій сумі. Розрізняють умовну (інтегральну), безумовну (ексцедентну) франшизу.

Умовна франшиза -  оговорена в договорі страхування частина збитків, яка не підлягає відшкодуванню страховиком у випадках, коли розмір збитків знаходиться у межах встановленої франшизи. Якщо сума збитків перевищує франшизу, то вони відшкодовуються страховиком у повному обсязі. Використання страховиком умовної франшизи має за мету відмежуватись від дрібних, та таких, що часто виникають, збитків. Найчастіше умовна франшиза використовується  в особистому страхуванні.

Безумовна франшиза – це оговорена в договорі страхування частина збитків, яка вираховується в усіх випадках із зобов’язань страховика,тобто не підлягає поверненню страхувальникові при виплатах страхових відшкодувань. В даному випадку відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусо франшизи. Використання безумовної франшизи поширено при страхуванні автотранспорту та інших майнових об’єктів, що забезпечує страховикові зменшення витрат на ведення страхової справи за рахунок уникнення розрахунків за ризиками, що призводять до незначних сум збитків.

При застосуванні франшизи страховик надає пільги страхувальникові у сплаті страхових платежів через зниження тарифних ставок з відповідного виду страхування.