Лекція 9
| Сайт: | Навчально-інформаційний портал ВП НУБіП України "Ніжинський агротехнічний інститут" |
| Курс: | Страхування |
| Книга: | Лекція 8. Страхування відповідальності |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | вівторок 21 травень 2024 |
Страхування відповідальності є однією з найскладніших галузей страхової діяльності. Воно виникло і це на початку 20х років XIX ст., а в Україні найбільшого розвитку набуло на початку 90-х років XX ст.
За економічним змістом страхування відповідальності відіграє подвійну роль: з одного боку — захищає майнові інтереси самого страхувальники, а з другого — потерпілого (третьої особи) на випадок неплатоспроможності того, хто завдав збиток.
В основу страхових відносин при страхуванні відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права, які закріплені у Законах України та постановах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнях уряду України, міжнародних конвенціях та угодах. Цивільним кодексом України передбачена відповідальність особи, яка завдала шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи. Законом України "Про страхування" (2001) визначено об'єкт страхування відповідальності, яким можуть бути майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.
Для страхування становлять інтерес такі види відповідальності:
— адміністративна;
— цивільна;
— матеріальна.
Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адміністративного правопорушення.
Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані ним підприємству своїми явно протиправними діями, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством.
Цивільна (цивільно-правова) відповідальність — це встановлені нормами цивільного та господарського права юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою передбачених правом обов'язків, що пов'язано з порушенням суб'єктивних прав іншої особи.
Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов'язань або заподіяння шкоди настає за таких умов:
1) протиправної поведінки боржника або особи, що заподіяла шкоду;
2) наявності збитків або шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою й настанням шкоди;
4) вини боржника або особи, що заподіяла шкоду.
Оскільки при страхуванні відповідальності захищаються не тільки майнові інтереси потерпілої особи, але й майнові інтереси особи, яка заподіяла шкоду, то для притягнення до відповідальності такої особи і визнання факту страхової події необхідними є наявність її вини або визнання того, що її відповідальність настає незалежно від вини.
У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню тільки у випадках, передбачених законом.
Елементи страхування відповідальності (звільнення від зобов'язань) можна було побачити ще у Стародавньому Римі. Створені там "співтовариства від морських небезпек" брали на себе витрати з викупу членів співтовариства у морських розбійників, тобто звільняли їх від відповідальності щодо внесення викупу за себе або за родичів. У грецькому праві можна також знайти елементи страхування відповідальності. Морські співтовариства сплачували збитки від нещасних випадків, які відбувались з кораблем або вантажем члена співтовариства. Сюди входили також і витрати на рятувальні роботи, які перевищували реальні втрати корабля й вантажу.
У закордонній страховій практиці страхування відповідальності може виступати як самостійний вид або входити до складу автотранспортного та іншого майнового страхування або особистого страхування. В Україні, зазвичай, воно є самостійною галуззю діяльності, що охоплює окремі види страхування відповідальності.
Страхування відповідальності тісно пов'язано з майновим страхуванням, оскільки більшість видів відповідальності передбачає користування або розпоряджання майном. Проте страхування відповідальності відрізняється від майнового страхування тим, що у страхуванні майна об'єктом захисту є заздалегідь визначене майно на заздалегідь визначену суму, а в страхуванні відповідальності — не заздалегідь визначені майнові блага, а кошти страхувальника в цілому.
Страхування відповідальності відрізняється і від особистого страхування, яке проводиться на випадок настання певних подій, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника. Особисте страхування — це, зазвичай, страхування суми, а страхування відповідальності — галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми особами, яким може бути завдано збитку (шкоди) внаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника, тобто це страхування збитків.
Страхування відповідальності вирізняється особливими рисами, пов'язаними з тим, що:
1) у страхуванні відповідальності завжди беруть участь три сторони: страховик, страхувальник і третя особа, яка є наперед невідомою;
2) відшкодування стосується як матеріального збитку, так і шкоди, завданої життю і здоров'ю третіх осіб, яким у силу закону або за рішенням суду здійснюються відповідні виплати, що компенсують понесений збиток. Збитки мають деякі особливості:
— причина — ненавмисні дії страхувальника;
— відповідальність повинна бути визначена законодавчо;
— спричинені третім особам, а не самому страхувальнику.
3) договором, зазвичай, не визначається конкретна страхова сума, а оговорюється тільки верхня межа розміру відшкодування (ліміту відповідальності страховика).
Страхування відповідальності залежно від характеру (виду) відповідальності охоплює дві підгалузі.
По-перше, страхування цивільної відповідальності, яке пов'язане з необхідністю відшкодування збитків за цивільно-правовими відносинами. По-друге, страхування заборгованості, яке пов'язане із борговими зобов'язаннями страхувальника перед третіми особами. Воно охоплює: страхування експортно-імпортних кредитів, страхування товарних кредитів, страхування банківських кредитів та ін., які об'єднуються в систему кредитного страхування.
Страхування відповідальності може здійснюватися в обов'язковій і добровільній формах, перелік видів яких наводиться в ст. 6 і ст. 7 Закону України "Про страхування".
У добровільній формі страхуванню підлягають такі види відповідальності:
— страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
— страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
— страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
— страхування відповідальності перед третіми особами.
В обов'язковій формі страхуванню підлягають такі види відповідальності:
— авіаційне страхування цивільної авіації;
— страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних з обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;
— страхування цивільної автовідповідальності власників наземних транспортних засобів;
— страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, якої може бути заподіяно внаслідок ядерного інциденту;
—- страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, якої може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти.
а також об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного й санітарно-епідеміологічного характеру;
— страхування цивільної відповідальності інвестора, у тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;
— страхування фінансової відповідальності, життя та здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;
— страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо компенсування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення й утилізації (видалення) небезпечних відходів;
— страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;
— страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її в космічному просторі;
— страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів;
— страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, установленим Кабінетом Міністрів України;
— страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яку може бути заподіяно третім особам;
— страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи в іншому законному володінні зброю, за шкоду, якої може бути заподіяно третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;
— страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;
— страхування відповідальності морського судновласника;
— страхування ліній електропередач та перетворювального обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;
— страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам.
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів — один із найпоширеніших і найпопулярніших видів страхування відповідальності в усьому світі. Таке страхування виникло ще в кінці 20-х років XIX ст. у Данії. Воно забезпечує виплату потерпілому грошового відшкодування в розмірі суми, яка була б стягнута з власника транспортного засобу за цивільним позовом на користь третьої особи за шкоду життю та здоров'ю, а також за пошкодження або загибель належного їй майна, які виникли внаслідок аварії або іншої дорожно-транспортної пригоди (ДТП) з вини страхувальника.
Об'єктом цього виду страхування є цивільна відповідальність власників наземних транспортних засобів, яку вони несуть перед законом як власники джерела підвищеної небезпеки для оточуючих, тобто третіх осіб. При цьому до моменту настання страхового випадку, коли вона набуває цілком конкретний матеріальний зміст, ця відповідальність для власника транспортного засобу виступає в абстрактній формі.
Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є обов'язковим на території всіх країн Європи. Відсутність у власника транспортного засобу страхового поліса такої відповідальності вважається серйозним правопорушенням, яке карається штрафом або навіть тюремним ув'язненням.
В Україні цей вид страхування став обов'язковим згідно із Законом України "Про страхування" (1996 р.) та Положенням "Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" № 1175 від 28 вересня 1996 p., затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України. Однак через низку причин на практиці ці нормативно-правові документи не виконувалися. У зв'язку з цим 1 липня 2004 р. було прийнято Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який набрав чинності 1 січня 2005 p., а окремі пункти ст. 21 і ст. 41 цього закону — 1 квітня 2005 р.
Суть обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) полягає у захисті майнових інтересів осіб, постраждалих у дорожньо-транспортних пригодах, які сталися з вини страхувальників.
Суб'єктами ОСЦПВВНТЗ є:
• Страхувальники — власники наземних транспортних засобів, якими, відповідно до Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вважається юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо).
Дія Положення поширюється на нерезидентів та резидентів — власників транспортних засобів (автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок), котрі експлуатують їх на вулично-дорожній мережі загального користування, за винятком транспортних засобів, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, із чиїми уповноваженими організаціями зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів Моторне (транспортне) страхове бюро уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
• Страховики — юридичні особи, які отримали в Держфінпослуг України відповідну ліцензію на проведення цього виду страхування. Згідно зі ст. 13 Закону України "Про страхування", страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування, утворюють Моторне (транспортне) страхове бюро України (М(Т)СБУ), яке є юридичною особою та утримується за рахунок коштів страховиків. Членство в цьому бюро є обов'язковою умовою отримання ліцензії зі страхування цього виду. Страховики можуть входити до складу бюро як асоційовані або як повні його члени. Кожна страхова компанія, яка входить до складу М(Т)СБУ, на підтвердження членства в М(Т)СБУ отримує відповідне свідоцтво. М(Т)СБУ виступає фінансовим гарантом при здійсненні такого виду страхування. Воно відповідає за збитки, які заподіяні вітчизняними власниками транспортних засобів за межами України, а також за збитки за тими страховими полісами, за якими не визначено страховика, й у випадках, коли водій, що скоїв ДТП, зник з місця пригоди.
• Треті особи (потерпілі) — юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом унаслідок дорожньо-транспортної пригоди і цивільно-правова відповідальність яких застрахована.
Об'єктом такого страхування є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до чинного страхового законодавства, страховим випадком вважається подія (дорожньо-транспортна пригода). яка сталася з вини страхувальника та внаслідок якої настає його цивільно-правова відповідальність за заподіяну за участю забезпеченого транспортного засобу шкоду майну, життю та здоров'ю третіх осіб.
Законодавство передбачає укладення двох видів договорів страхування:
1. Внутрішній договір — укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування. Він діє виключно на території України.
2. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності — укладається у випадку користування транспортними засобами за межами України. У разі виїзду за межі України страхувальник-резидент зобов'язаний укласти міжнародний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на умовах, установлених М(Т)СВУ, якщо згідно з укладеними угодами користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.
Уведення цього виду страхування, що забезпечує соціальний захист потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, стало однією з передумов вступу України до міжнародної системи автотранспортного (моторного) страхування "Зелена картка" (назва визначена за кольором страхового поліса). В європейських країнах ця система діє з 1 січня 1953 р.
"Зелена картка" — система міжнародних договорів про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. Основним елементом системи "Зелена картка" є національні транспортні страхові бюро. Національні бюро об'єднані у Міжнародне бюро, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Нині членами цієї міжнародної системи є 44 країни Європи, Азії (Іран, Ірак, Ізраїль, Туреччина), Африки (Туніс, Марокко) та деякі країни ЄНД.
Розрізняють такі страхові сертифікати:
— "Зелена картка — вся Європа";
— "Зелена картка — Східна Європа".
З 1 червня 1998 р. асоційовані члени М(Т)СБУ (11 страхових компаній) почали продаж української "Зеленої картки". Україна з 1 січня 2005 р. стала повноправним членом системи "Зелена картка", до цього вона перебувала у статусі перехідного члена. Нині М(Т)СБУ укладено Єдині угоди про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди з такими країнами: Австрією, Албанією, Андоррою, Бельгією, Болгарією, Боснією та Герцеговиною, Швейцарією, Кіпром, Чеською Республікою, Німеччиною, Данією, Іспанією, Естонією, Францією, Фінляндією, Великою Британією, Грецією, Угорщиною, Хорватією, Італією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Ісландією, Люксембургом, Мальтою, Македонією, Норвегією, Нідерландами, Португалією, Польщею, Румунією, Швецією, Словацькою Республікою, Словенією, Туреччиною тощо). У тексті Єдиної угоди наведено випадки, за якими здійснюється відшкодування страховиком — членом М(Т)СБУ або безпосередньо М(Т)СБУ.
За внутрішнім договором ОСЦПВВТЗ відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу, якщо має місце причинний зв'язок між рухом транспортного засобу та заподіяною ним шкодою.
Страхова сума за договором ОСЦПВВТЗ — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування має здійснити страхову виплату третій особі або третім особам (у випадку, коли потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах кілька) після настання страхового випадку. Максимальний розмір встановлює законодавство. Вона ще називається обов'язковим лімітом відповідальності страховика. В Україні згідно з чинним страховим законодавством за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, обов'язковий ліміт відповідальності становить 51 000 грн на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну майну, — 25 500 грн на одного потерпілого. Розміри страхових платежів за таким страхуванням встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів, які затверджені Кабінетом Міністрів України і наведені у базовому законі.
Страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Страховик має право зменшувати розмір страхових платежів із метою заохочення власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, із вини яких сталися страхові випадки (на умовах, що встановлюються М(Т)СБУ.
Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі таких документів: заяви про виплату страхового відшкодування, складеної заявником, та страхового акта (аварійного сертифіката), складеного страховиком за формою, що встановлюється М(Т)СБУ.
Страховик виплачує визначені законодавством страхові суми кожній потерпілій (третій) особі, але загалом не більше встановленого сумарного ліміту відповідальності страховика — 76 500 грн. У випадку, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує сумарний ліміт, відшкодування кожній потерпілій особі пропорційно зменшується.
У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди для виплати страхового відшкодування може вимагатися висновок експертизи, яка проводиться за рахунок страховика, а додаткова експертиза — за рахунок страхувальника.
Розмір франшизи під час відшкодування збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється до 2 % страхової суми.
Страховик не компенсує шкоду:
— у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у виникненні дорожньо-транспортної пригоди;
— за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилось у транспортному засобі страхувальника, винного у дорожньо-транспортній пригоді;
— за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному у виникненні дорожньо-транспортної пригоди;
— за забруднення або пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди об'єктів навколишнього природного середовища;
— за наслідки пожежі, яка виникла внаслідок дорожньо-транспортної пригоди поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;
— за пошкодження або знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів із дорогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;
— якщо дорожньо-транспортна пригода виникла внаслідок навмисних дій або грубої необережності третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;
— якщо дорожньо-транспортна пригода виникла внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.
Страховик та М(Т)СБУ мають право в межах, визначених законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі: навмисного заподіяння шкоди третій особі; керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин; відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, порушивши встановлені правила; коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам чинних Правил дорожнього руху України; коли після виплати страхового відшкодування з'ясовується, що страхувальник або третя особа надали неточні відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної його виплати.
Якщо в судовому порядку встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або інші перешкоди у здійсненні руху, страховик виплачує третій особі страхове відшкодування та має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.
Договір ОСЦПВВНТЗ укладається на основі заяви страхувальника, в якій зазначається тип, марка й державний номерний знак та місце реєстрації транспортного засобу, строк страхування і розмір страхової суми. У разі укладання такого договору страхувальником — юридичною особою дія договору поширюється на водія, який керує цим транспортним засобом.
Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс ОСЦПВВНТЗ, який засвідчує факт укладання внутрішнього договору за цим страхуванням. Крім того, страховик повинен надати страхувальнику спеціальний знак державного зразка, який затверджується уповноваженим органом за поданням М(Т)СБУ.
Страховий поліс складається за такою формою: назва та адреса страховика (страхової організації), тип, марка транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника — юридичної особи — її найменування та адреса, для страхувальника — фізичної особи — прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашня адреса, підписи сторін.
Страховий поліс може мати додаткові розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя та здоров'я водія та пасажирів.
У разі в'їзду на територію України власник (водій) транспортного засобу повинен укласти внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім випадків, коли власник застрахував цивільну відповідальність у державі, із чиєю уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів М(Т)СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Особи, що експлуатують транспортний засіб без страхового поліса, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Контроль за наявністю страхового поліса ОСЦПВВНТЗ у власника (водія) транспортного засобу під час його експлуатації здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.
Власники інших видів транспорту (авіаційного, морського, залізничного) також мають можливість застрахувати свою відповідальність.
В Україні набуває розвитку страхування:
— відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;
— відповідальності експлуатациї повітряного судна збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;
— відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
— відповідальності залізничного перевізника;
— відповідальності власників повітряного транспорту.
Страхування відповідальності власників інших видів транспорту здійснюється на добровільних засадах.
Страхування цивільної відповідальності перевізників вантажів набуває подальшого розвитку у зв'язку зі збільшенням як внутрішніх, так і міжнародних вантажоперевезень.
Страхування відповідальності перевізників вантажу охоплює такі види: повітряного транспорту, морського, річкового та інших видів транспорту.
Страхування відповідальності вантажоперевізника, незалежно від виду транспорту, здійснюється на загальних принципах. Разом із тим, ураховуються специфічні умови перевезень кожним видом транспорту.
Страхувальник — це транспортне підприємство, яке бере участь у вантажоперевезенні. Він може бути формальним або фактичним перевізником.
Об'єктами страхування є:
1) відповідальність перевізника вантажів за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення;
2) відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну вантажу в результаті затримки у доставці (за додаткову страхову премію);
3) відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду, завдану їхньому життю, здоров'ю або майну під час транспортування вантажу.
Договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії.
Страхова сума визначається за обсягами перевезень та цінністю вантажів. Вона залежить від максимально можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника.
Важливим видом страхування відповідальності є обов'язкове страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам, та відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу. Страховик, відповідно до умов проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, приймає на страхування відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам, багажу, пошті, вантажу, у межах, у строки та на умовах договору.
Страхувальником є працівник повітряного судна, який експлуатує його на законних підставах.
Третіми особами вважаються фізичні та юридичні особи (їхнє майно), не пов'язані зі страхувальником договірними зобов'язаннями (у тому числі договором на перевезення) та які не є працівниками страхувальника або не діють за його дорученням.
Об'єктами страхування, згідно з Порядком і правилами, є:
— майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов'язання відшкодовувати в порядку, встановленому законодавством, шкоду, заподіяну третім особам, під час експлуатації повітряного судна;
— майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов'язання відшкодовувати в порядку, встановленому законодавством, пасажирам (спадкоємцям), вантажовласникам збитки, завдані внаслідок страхового випадку.
У разі страхування відповідальності стосовно одного повітряного судна загальна страхова сума відповідальності повинна бути не меншою, ніж загальна страхова сума відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам багажу, поклажі, пошті, вантажу, визначена в договорі.
Страхова сума, встановлена договором обов'язкового страхування, не повинна бути меншою:
— за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів:
а) під час виконання польотів у межах України — від суми, еквівалентної 20 тис. дол. США за офіційним обмінним курсом Національного банку, за кожне пасажирське крісло та відповідно до кількості пасажирських крісел, передбаченої сертифікатом експлуатанта повітряного судна. Страховик сплачує страхове відшкодування кожному пасажиру або його спадкоємцю;
б) під час виконання міжнародних польотів — у межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни (у тому числі для військових та пов'язаних із ними ризиків), на території якої здійснюються пасажирські перевезення, відповідно до уніфікованих умов об'єднання лондонських страховиків або інших умов, що застосовуються в міжнародній практиці;
— за втрати або шкоду, заподіяну багажу, пошті або вантажу, — від суми, еквівалентної 20 дол. США за офіційним обмінним курсом Національного банку, за кожен кілограм ваги;
— за речі (багаж), що знаходяться у пасажира, — від суми, еквівалентної 400 дол. США за офіційним обмінним курсом Національного банку.
Страховий тариф визначається в розмірі відсотка страхової суми. Страхове відшкодування не може перевищувати страхову суму, яку встановлено договором.
Відповідальність перед пасажиром вважається застрахованою за наявності в нього авіаквитка з моменту його реєстрації та внесення до поіменного списку перевізника до моменту, коли пасажир залишив територію аеропорту під наглядом уповноваженої особи повітряного перевізника.
Відповідальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного перебування багажу, пошти та вантажу на борту повітряного судна та під час завантаження (розвантаження) повітряного судна.
Страховим випадком у договорі вважається:
— подія за участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю фізичних осіб, та збитки, завдані майну фізичних і юридичних осіб;
— подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів;
- подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду (втрату, пошкодження, псування), заподіяну багажу, пошті, вантажу.
Порядком та умовами такого страхування передбачені випадки відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів регламентується Законом України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 p., Законом України "Про перевезення небезпечних вантажів" від 6 квітня 2000 p., Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів" JS6 733 від 1 червня 2002 p., Наказом Міністерства транспорту України "Про здійснення контролю за наявністю договорів про страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів" >& 734 від 15 жовтня 2002 р.
Суб'єктами страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів є страхувальники, страховики та треті особи, яким заподіяно шкоду під час перевезення небезпечних вантажів.
Страхувальники — це суб'єкти перевезення небезпечних вантажів, а саме:
— відправник небезпечного вантажу — зазначена в перевізних документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка готує та надає цей вантаж для перевезення;
— перевізник небезпечного вантажу — юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка здійснює перевезення небезпечного вантажу;
— одержувач небезпечного вантажу — зазначена в перевізних документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка одержує небезпечний вантаж від перевізника.
Страхувальником може виступати особа, що виконує експедиторські функції в разі згоди на це перевізника.
Страховиками є юридичні особи — резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів.
Треті особи — це фізичні та юридичні особи, яким заподіяно шкоду у зв'язку з негативними наслідками під час перевезення небезпечних вантажів.
Об'єктом страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів у порядку, визначеному законодавством.
Страховими ризиками, із настанням яких виникає цивільно-правова відповідальність страхувальника, є шкода, заподіяна життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів.
Страховий випадок — це будь-яка подія під час перевезення небезпечних вантажів, унаслідок якої заподіяно шкоду життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб, а також виникла цивільно-правова відповідальність страхувальника щодо відшкодування цієї шкоди.
Усі майнові претензії чи позови щодо збитків, завданих однією подією, вважаються одним страховим випадком.
Відповідальність страховика починається з початком діяльності суб'єкта перевезення, пов'язаної з перевезенням небезпечного вантажу від місця його виготовлення до місця призначення, із підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, із прийманням вантажу, здійсненням вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажу на всіх етапах перевезення, та закінчується після завершення процесу перевезення.
Страхова сума за кожну повну та неповну тонну небезпечного вантажу встановлюється залежно від класу небезпеки вантажу.
Страхові виплати поділяють на:
1) компенсування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю третіх осіб, — 50 % страхової суми, у тому числі на одну особу страхова сума встановлюється:
— у разі компенсування шкоди спадкоємцям особи, яка загинула (померла) внаслідок страхового випадку, — 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— у разі призначення потерпілій третій особі I, II і III групи інвалідності — відповідно 450, 375, 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— за кожний день непрацездатності потерпілої третьої особи — один неоподатковуваний мінімум доходів громадян, але не більше ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за весь час втрати працездатності;
2) компенсування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, — ЗО % страхової суми;
3) компенсування шкоди, заподіяної майну третіх осіб, — 20 % страхової суми.
Розмір страхових тарифів установлюється у відсотках страхової суми й визначається залежно від класу небезпечного вантажу та виду транспорту.
Страхувальник має право обирати страховика, із яким він буде укладати договір страхування. Страхувальник зобов'язаний укласти договір страхування до початку діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечного вантажу.
Відправникові та одержувачеві небезпечного вантажу на кожне перевезення видається окремий договір страхування, складений із зазначенням транспортного засобу та обсягу небезпечного вантажу.
Перевізник небезпечного вантажу зобов'язаний укласти договір страхування, виходячи з обсягу небезпечного вантажу. У випадку, коли перевізник виконує функції відправника та (або) одержувача, він повинен застрахувати свою відповідальність у повному обсязі.
У разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний протягом двох робочих днів із дати повідомлення його про це письмово повідомити також страховика.
Страховик має право у визначених порядком та умовами такого страхування випадках відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Контроль за наявністю та правильністю укладення договорів страхування здійснюють центральні органи виконавчої влади, які, згідно із законодавством, мають повноваження щодо нагляду та контролю у сфері перевезення небезпечних вантажів, та вповноважені ними організації.
Без укладання договору страхування дозвіл на перевезення небезпечного вантажу автомобільним транспортом Державтоінспекцією МВС не видається.
Страхування небезпечних відходів — це обов'язкове страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо компенсування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів, проводиться з метою забезпечення компенсування шкоди, заподіяної здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу внаслідок виникнення страхових випадків і в основному регламентується Базельською конвенцією про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989), Законом України "Про страхування", Законом України "Про відходи", Положенням про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1120 від 13 липня 2000 р.
Суб'єктами обов'язкового страхування є страхувальники, страховики та треті особи, яким заподіяно шкоду.
Страхувальники — це експортери небезпечних відходів і особи, які відповідають за утилізацію небезпечних відходів.
Страховики — це юридичні особи, резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення обов'язкового страхування.
Треті особи — це фізичні або юридичні особи, яким заподіяно шкоду під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів, а також фізичні та юридичні особи, що здійснювали превентивні заходи.
Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству та пов'язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам і навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів.
Страховими ризиками, на випадок яких проводиться обов'язкове страхування, є шкода, заподіяна здоров'ю фізичних осіб, власності будь-яких суб'єктів, навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів.
Страховим випадком у такому виді страхування вважається подія, що сталася під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів, унаслідок якої заподіяно шкоду здоров'ю фізичних осіб, власності будь-яких суб'єктів, навколишньому природному середовищу та виникла цивільно-правова відповідальність страхувальника стосовно відшкодування ним цієї шкоди.
Страхова сума встановлюється у такому розмірі:
а) для експортера небезпечних відходів за перевезення небезпечних відходів вагою до 1 тонни включно — 200 тис. грн, від 1 до 5 тонн включно — 1 млн грн, від 5 до 25 тонн включно — 2 млн грн, від 25 до 50 тонн включно — 4 млн грн, від 50 до 1000 тонн включно — 6 млн грн, від 1000 до 10 000 тонн включно — 10 млн грн, а також додатково 500 грн за тонну в разі перевезення таких відходів вагою понад 10 000 тонн, але не більше ніж 30 млн грн;
б) для особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, — 2 млн грн.
Страхові виплати розподіляють відповідно до умов договору обов'язкового страхування. У разі заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу на її компенсування повинно бути спрямовано не менше ніж 55 % страхової суми. Зазначені кошти спрямовують до державного, республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства.
Максимальний розмір страхових тарифів установлюється для:
а) експортера небезпечних відходів — 0,25 % страхової суми;
б) особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, — 0,2 % страхової суми.
Договір обов'язкового страхування відповідальності експортера небезпечних відходів укладається між страховиком та страхувальником до дня надсилання повідомлення про транскордонне перевезення небезпечних відходів компетентним органам заінтересованих держав.
Договір обов'язкового страхування відповідальності особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, укладається між страховиком та страхувальником до дня отримання імпортером письмової згоди Мінекоресурсів на імпорт небезпечних відходів.
Відправникові та одержувачеві небезпечного вантажу на кожне перевезення видається окремий договір страхування, складений із зазначенням транспортного засобу та обсягу небезпечного вантажу.
Перевізник небезпечного вантажу зобов'язаний укласти договір страхування, виходячи з обсягу небезпечного вантажу. У випадку, коли перевізник виконує функції відправника та (або) одержувача, він повинен застрахувати свою відповідальність у повному обсязі.
У разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний протягом двох робочих днів із дати повідомлення його про це письмово повідомити також страховика.
Страховик має право у визначених порядком та умовами такого страхування випадках відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Контроль за наявністю та правильністю укладення договорів страхування здійснюють центральні органи виконавчої влади, які, згідно із законодавством, мають повноваження щодо нагляду та контролю у сфері перевезення небезпечних вантажів, та вповноважені ними організації.
Без укладання договору страхування дозвіл на перевезення небезпечного вантажу автомобільним транспортом Державтоінспекцією МВС не видається.
Страхування небезпечних відходів — це обов'язкове страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо компенсування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів, проводиться з метою забезпечення компенсування шкоди, заподіяної здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу внаслідок виникнення страхових випадків і в основному регламентується Базельською конвенцією про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989), Законом України "Про страхування", Законом України "Про відходи", Положенням про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1120 від 13 липня 2000 р.
Суб'єктами обов'язкового страхування є страхувальники, страховики та треті особи, яким заподіяно шкоду.
Страхувальники — це експортери небезпечних відходів і особи, які відповідають за утилізацію небезпечних відходів.
Страховики — це юридичні особи, резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення обов'язкового страхування.
Треті особи — це фізичні або юридичні особи, яким заподіяно шкоду під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів, а також фізичні та юридичні особи, що здійснювали превентивні заходи.
Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству та пов'язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам і навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів.
Страховими ризиками, па випадок яких проводиться обов'язкове страхування, є шкода, заподіяна здоров'ю фізичних осіб, власності будь-яких суб'єктів, навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів.
Страховим випадком у такому виді страхування вважається подія, що сталася під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів, унаслідок якої заподіяно шкоду здоров'ю фізичних осіб, власності будь-яких суб'єктів, навколишньому природному середовищу та виникла цивільно-правова відповідальність страхувальника стосовно відшкодування ним цієї шкоди.
Страхова сума встановлюється у такому розмірі:
а) для експортера небезпечних відходів за перевезення небезпечних відходів вагою до 1 тонни включно — 200 тис. грн, від 1 до 5 тонн включно — 1 млн грн, від 5 до 25 тонн включно — 2 млн грн, від 25 до 50 тонн включно — 4 млн грн, від 50 до 1000 тонн включно — б млн грн, від 1000 до 10 000 тонн включно — 10 млн грн, а також додатково 500 грн за тонну в разі перевезення таких відходів вагою понад 10 000 тонн, але не більше ніж 30 млн грн;
б) для особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, — 2 млн грн.
Страхові виплати розподіляють відповідно до умов договору обов'язкового страхування. У разі заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу на її компенсування повинно бути спрямовано не менше ніж 55 % страхової суми. Зазначені кошти спрямовують до державного, республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства.
Максимальний розмір страхових тарифів установлюється для:
а) експортера небезпечних відходів — 0,25 % страхової суми;
б) особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, — 0,2 % страхової суми.
Договір обов'язкового страхування відповідальності експортера небезпечних відходів укладається між страховиком та страхувальником до дня надсилання повідомлення про транскордонне перевезення небезпечних відходів компетентним органам заінтересованих держав.
Договір обов'язкового страхування відповідальності особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, укладається між страховиком та страхувальником до дня отримання імпортером письмової згоди Мінекоресурсів на імпорт небезпечних відходів.
До специфічних видів страхування відповідальності відносять страхування професійної відповідальності. Такий вил страхування в багатьох країнах світу здійснюється в обов'язковій формі. Наявність страхового поліса є одним із елементів, необхідних для отримання ліцензії на приватну професійну практику певним категоріям фахівців. В Україні страхування професійної відповідальності з прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" (2001) передбачено проводити в обов'язковій формі, але тільки за переліком професій, визначених Кабінетом Міністрів України. Для решти професій таке страхування може проводитись також у добровільній формі.
Особливість страхування професійної відповідальності полягає у тому, що страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку при виконанні ним своїх професійних обов'язків.
Основою для висування позовів с халатність, помилки, пов'язані з виконанням професійної діяльності, що призводить до фінансових втрат або погіршення стану здоров'я клієнтів або третіх осіб. Відповідальність страховика настає у тому випадку, якщо вина страхувальника доведена.
У такому страхуванні виділяють 2 групи ризиків, на випадок яких і проводиться страхування тих чи інших видів професійної діяльності:
1) ризики, пов'язані зі заподіянням шкоди життю і здоров'ю, тобто можливість завдання тілесних пошкоджень. Сюди відносять: страхування професійної відповідальності хірургів, стоматологів, фармацевтів, косметологів, масажистів тощо;
2)ризики, пов'язані зі заподіянням матеріальної шкоди. Сюди відносять: страхування професійної відповідальності інженерів, експертів, адвокатів, бухгалтерів, аудиторів, нотаріусів, фінансистів та ін.
Об'єктом страхування є відповідальність за матеріальні витрати, яких зазнала третя особа внаслідок ненавмисно завданих їй страхувальником фактичних прямих матеріальних збитків під час надання послуг.
Страхувальниками можуть бути юридичні особи та фізичні особи, які мають кваліфікаційний сертифікат (свідоцтво) та ліцензію (дозвіл) на здійснення діяльності з надання професійних послуг: медичних, аудиторських, експертних, юридичних, журналістських, нотаріальних, інших
Страхування професійної відповідальності здійснюється на таких принципах:
— Грунтується на судовій відповідальності страхувальника;
— покриває всі позови, подані в період його дії;
— страховик зазначає ретроспективну дату (позови, шкоди за якими було завдано до такої дати, страховик не приймає);
— передбачає високі ліміти відповідальності за весь період страхування;
— виключається відлові дальність, що виникне з таких причин:
а) через дискредитацію та наклеп;
б) через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальники;
в) позови, які підпадають під дію інших договорів страхування.
Договір страхування укладається згідно з принципом "заявлених позицій". Позов може бути сплачений страховиками, якщо пін пред'явлений під час дії договору страхування, незалежно від часу та місця, де сталися помилка або виникла підозра щодо її виявлення. На прохання страхувальника страховик може взяти на себе врегулювання позову, велений справи в суді.
Договір страхування ґрунтується на судовій відповідальності страхувальника. Якщо страховик вважає, що проти цього полону існує захист, то він може заперечити його в суді. Тому в такі договори включається так звана стаття про Королівську Ралу — положення про розв'язання суперечки між страховиком та страхувальником з приводу судового розгляду полову. Якщо страхувальник та страховик не дійшли згоди з приводу конкретного полону, то остаточним є рішення Королівської Ради.
Як правило, з договору страхування виключається відповідальність збитки, спричинені:
— через дискредитацію та наклеп, поговір (такий ризик може бути включений за додаткову плиту);
— через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника;
— екологічним забрудненням;
— місцевими умовами, трудовим законодавством тощо.
За договором відшкодовуються всі полони, які були подані в період його дії. Щоб уникнути "довгохвостих" позовів, страховик може передбачити в договорі ретроспективну дату. Позови, шкоду за якими було завдано до такої дати, страховик не враховує.
Страхування професійної відповідальності передбачає високі ліміти відповідальності, які здебільшого встановлюються за весь період страхування. Ліміт за однією подією, за одним позовом не застосовується. Судові витрати сплачуються страховиком попал встановлений ліміт відповідальності.
При оцінюванні ризиків страховик ретельно вивчає історію діяльності страхувальника, вік, досвід та кваліфікацію працівників, кількість партнерів та співробітників фірми, якість контролю, клієнтуру тощо.
Страхова сума визначається страхувальником, але не може перевищувати 200-кратної мінімальної заробітної плати для фізичних осіб.
Тарифні ставки при страхуванні професійної відповідальності диференційовані за видами професійної діяльності та стажу роботи за професією і коливаються в межах від 5 до 15 %.
Страхові платежі за договором страхування можуть бути сплачені одноразово або за два рази, рівними частинами від річної суми платежів.
Страхове відшкодування не сплачується в разі:
— навмисних дій страхувальника, які спричинили збиток;
— необумовленості в договорі з надання послуг відповідальності сторони, яка надає послуги;
— передачі права надання професійним особам, які не мають для цього законних підстав.
Часто професіонали утримують у себе різні документи своїх клієнтів — заповіти, закладні, сертифікати. Договір може передбачити покриття витрат на заміну або відновлення таких документів унаслідок їх часткової втрати або знищення. Покривається відповідальність перед третіми особами, що постраждали внаслідок такої втрати.
На практиці існують численні ризики, які можуть бути віднесені до умов страхування професійної відповідальності на особливих умовах та за додаткову премію.
Страхування кредитів відноситься до підгалузі страхування відповідальності заборгованості, яка охоплює страхування різних видів кредитів. Страхування кредитів з'явилось в Європі після Першої світової війни (1914—1918), а сучасного вигляду набуло у 50-х роках XX ст. Суть такого страхування полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику.
Кредитний ризик — ймовірність відмови боржника від сплати відсотків за кредит і повернення самого кредиту. Він може виникнути в усіх видах кредитних операцій як усередині країни, так і в міжнародному кредитуванні. У зв'язку з тим, що більшість кредитних ресурсів концентрується в банках, саме вони найбільше наражаються на кредитні ризики, рівень яких залежить від особи позичальника, його фінансового стану, форми кредиту і загальної економічної ситуації в країні. Крім банків, кредитний ризик може виникнути і в юридичних та фізичних осіб, за умови надання ними комерційних кредитів, або при придбанні цінних паперів (кредитних зобов'язань).
Особливістю страхових кредитних ризиків є те, що у відносинах між кредитором та його боржником предмет їхнього спільного інтересу (кредит) ставить сторони в діаметрально протилежні умови. Боржник зобов'язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за узгодженими умовами. Невиконання цих умов загрожує кредитору фінансовими збитками. Основний ризик кредитної операції з матеріальної точки зору проявляється у неповерненні заборгованості, а з юридичної — у невиконанні зобов'язань.
У сфері кредитних відносин існують різні форми забезпечення кредитів, найбільш надійною та доступною виступає страхування. В Україні страхування кредитів проводиться лише з 1990 р., коли були прийняті відповідні закони щодо формування комерційних банків.
Об'єктами цього виду страхування є комерційні кредити, банківські позики, кредитні зобов'язання тощо.
Страхування кредитних ризиків захищає інтереси кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.
Найбільшого поширення набуло страхування банківських кредитів, яке охоплює два види:
1) страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту;
2) страхування ризику непогашення кредиту.
У першому випадку договір укладає страхувальник (юридична або фізична особа, яка страхує свою відповідальність перед банком за непогашення взятого кредиту) і страховик. У другому випадку страхувальником виступає сам банк, який страхує відповідальність позичальників перед ним за своєчасне та повне погашення кредиту і відсотків за користування ним.
Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладається додаткова угода, названа делькредере.
Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважається платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений строк. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітетові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широко відома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма необхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків.
У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори) відіграють роль страхувальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником.
Делькредсрне страхування складається з двох груп страхових відносин — страхування товарних кредитів і страхування фінансових (грошових) кредитів.
Дуже поширеним є спосіб захисту майнового інтересу кредитора шляхом страхового захисту платоспроможності його позичальника. У цій схемі страхових відносин страхувальником стає позичальник, який безпосередньо страхує свою платоспроможність, а страховик дає гарантію кредиторові повернути йому борг.
З юридичного боку ця операція є наданням страховиком гарантійного зобов'язання, яке кредитор приймає як заставу на випадок неповернення йому боргу, тому цей вид страхових відносин носить назву гарантійного страхування:
При гарантійному страхуванні у відносини вступають три сторони:
1) кредитор (бенефіціант страхової гарантії), який є застрахованим і на користь якого має бути виконане страхове зобов'язання;
2) позичальник, який має повернути борг, він же страхувальник;
В) гарант (страхова компанія), яка гарантує виконання зобов'язань, він же страховик.
При страхуванні ризику непогашеного кредиту страхувальником виступає банк-кредитор.
За правилами добровільного страхового ризику непогашеного кредиту об'єктом страхування виступає відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за своєчасне та повне погашення кредитів і відсотків за їх використання.
Відповідальність страховика наступає після 20 днів після настання строку платежу або встановлення банком строку кредитного договору. Розмір відповідальності страховика — від 50 до 90 % суми непогашеного кредиту.
Перед укладанням договору страхування страхова компанія оцінює ступінь ризику за інформацією, наданою банком-страхувальником (документи, які свідчать про фінансовий стан позичальника, техніко-економічне обґрунтування заходів, які кредитуються, копії контрактів, під які надається кредит тощо).
Розмір страхового платежу залежить від ступеня ризику, суми кредиту та відсоткової ставки, строку користування кредитом та виду забезпечення кредитного зобов'язання.
Страховим випадком при страхуванні фінансового ризику банку визнається неповернення позичальником кредитних коштів та відсотків за користування ними по закінченні певного строку. Причинами настання страхової події можуть бути: неспроможність позичальника виконувати свої фінансові зобов'язання внаслідок банкрутства та форс-мажорних обставин.
Страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про факт страхового випадку у встановлений договором строк. Страховик повинен провести з'ясування обставин страхового випадку, у встановлений договором строк скласти страховий акт та виплатити страхове відшкодування чи письмово відмовити у виплаті. Невиконання зобов'язання страхувальника щодо повідомлення про неповернення кредиту в зазначений строк може призвести до відмови у виплаті страхового відшкодування. Страхове відшкодування сплачується в межах страхової суми.