Лекція 10. Фінансово-економічна діяльність страхових компаній

Основні напрями фінансової стратегії і планування у страхуванн, Формування страхового портфеля

Фінансова стратегія страховика охоплює визначення перспективних напрямів діяльності страховика з урахуванням їх прибутковості.

Від обґрунтовано спланованої моделі діяльності страховика залежать фінансова стійкість і прибутковість страхової компанії. Фінансова стратегія і фінансове планування охоплюють такі важливі напрями:

— планування асортименту страхових послуг і формування страхового портфеля;

— розробку найкращої інвестиційної стратегії, тобто розміщення тимчасово вільних грошових коштів страховика;

— оцінку та прогнозування поточного фінансового стану страховика;

— планування поточної діяльності страховика та складання бізнес-плану;

— план-прогноз розширення діяльності страхової компанії.

Фінансова стратегія, насамперед, охоплює планування асортименту страхових послуг та формування страхового портфеля.

Під страховим портфелем, зазвичай, розуміють сукупність страхових внесків, прийнятих страховиком від страхувальників, яка характеризує загальний обсяг її діяльності. Він характеризується:

1) кількістю чинних страхових договорів;

2) кількістю застрахованих об'єктів;

3) розміром сукупної страхової суми.

За обсягом страхового портфеля розраховується такий показник, як рівень охоплення страхового поля (під страховим полем розуміють максимальну кількість об'єктів, що можуть бути охоплені тим чи іншим видом страхування). Він визначається як відношення фактично застрахованих об'єктів до їх можливої кількості, тобто відношення страхового портфеля до страхового поля, виражене у відсотках. Цей показник дає можливість спрогнозувати перспективи розвитку окремих видів страхування на кожному окремому сегменті ринку.

Страхова компанія повинна прагнути до створення стабільного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої кількості договорів з найбільшою відповідальністю за кожним ризиком. Водночас страховий портфель повинен бути збалансованим, що означає поєднання у його складі різноманітних страхових договорів — накопичувальних і ризикових, великих за обсягами та індивідуальних, а також таких, що спрямовані на масового споживача. Тому при формуванні страхового портфеля використовують такі основні принципи:

— динамічність, що характеризує співвідношення між договорами, дія яких уже закінчується, і новими договорами, що укладаються;

— однорідність, що дає можливість формувати страховий портфель з великої кількості приблизно однакових за розміром ризиків. Недотримання цієї умови може стати причиною того, що настання навіть одного страхового випадку (значного за обсягом) може спричинити банкрутство страховика;

— диверсифікованість, що має суттєвий вплив на фінансову стійкість страховика, оскільки дозволяє мінімізувати страхові ризики та забезпечити відповідну дохідність від страхових операцій.

Важливою характеристикою страхового портфеля є величина сукупної страхової суми, яка залежить від розмірів страхових тарифів, тобто від тарифної політики страховика, та асортименту страхових продуктів.

Формування асортименту страхових продуктів здійснюється з урахуванням певних вимог до них, тобто визначення їхніх властивостей, які найбільшою мірою задовольняють потреби страхувальників. Адже будь-які страхові продукти проходять перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб, які відтворюються в колективних, групових та індивідуальних інтересах страхувальників. На страховому ринку страхувальник прагне придбати саме той страховий поліс, умови якого передбачають найбільш повне задоволення його страхових інтересів. До переліку вимог щодо формування асортименту страхових продуктів входять:

— об'єкти страхування;

— страхові ризики;

— ціна страхового продукту;

— додаткові послуги, що надаються страховиком;

— якість і повнота обслуговування клієнта на стадії супроводу договор страхування.

Асортимент страхових продуктів вважається раціональним та ефективних для страховика, якщо він зорієнтований одночасно на надання якісних та не дорогих і багатофункціональних страхових послуг. Разом із тим, кожний страховий продукт повинен відрізнятися від вже існуючих, задовольняти сучасні потреби страхувальників, бути зручним і простим для розповсюдження й обслуговування та привабливим для великої кількості споживачів.

При плануванні страхового портфеля страховик може використовувати таку класифікацію страхових продуктів:

Отже, страховий портфель охоплює три групи продуктів, які дозволяють визначати перспективи розвитку страхових операцій на певній території діяльності страховика.

Перша група — основні страхові продукти — забезпечують найбільший обсяг надходження страхових премій, мають низький рівень ризику та користуються попитом на страховому ринку.

Друга група — додаткові страхові продукти — підтримують стабільний обсяг збору страхових внесків, мають різний рівень ризикованості страхових операцій, потребують додаткових витрат для залучення страхувальників.

Третя група — стратегічні страхові продукти — передбачають забезпечення в перспективі надходження значного обсягу страхових премій.

Сукупна вартість реалізованих на ринку страхових продуктів, яка виступає у формі зібраних страхових премій за укладеними і чинними договорами страхування, є основним джерелом залучених фінансових ресурсів страхової компанії, від яких залежать результати страхової діяльності.

В основі формування сукупного фонду страхових премій лежить ціна страхової послуги, яка виражається через страховий тариф. Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то зібрані страховиком страхові премії і створені страхові резерви є достатніми як для виконання страхових зобов'язань, так і для забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності страховика.

Тарифна політика страховика — цілеспрямована діяльність страховика щодо встановлення, впорядкування й уточнення страхових тарифів в інтересах розвитку страхування та забезпечення прибутковості.

Формуючи тарифну політику, страховик прагне вирішити подвійне завдання: при мінімальних тарифах, досяжних для широкого кола страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності. Це зумовлює дотримання страховиком таких принципів формування тарифної політики, як:

— еквівалентність страхових відносин, тобто нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності шкоди;

— доступність тарифів для широкого кола страхувальників;

— стабільність тарифів протягом певного періоду;

— розширення обсягу страхової відповідальності в межах чинних тарифів;

— самоокупність і рентабельність страхових операцій.

При плануванні та формуванні страхового портфеля потрібно враховувати також вплив факторів загальноекономічного значення, серед яких основними є: динаміка валового внутрішнього продукту, динаміка реальних доходів на душу населення, динаміка вартості основних виробничих фондів у різних галузях національної економіки. Динаміка грошових доходів та заощаджень населення тощо.

Інвестиційна діяльність та формування портфеля інвестицій страховика

Складовою частиною фінансової стратегії є інвестиційна стратегія страхових компаній. Кожна страхова компанія дотримується власної інвестиційної політики, яка залежить від:

— видів страхових операцій, що вона проводить;

— обсягу наявних ресурсів;

— кон'юнктури грошового та фінансового ринку.

Особливість страхових компаній як інвесторів полягає у тому, що грошові кошти в їх розпорядженні знаходяться тимчасово, дуже важливо правильні розрахувати час, коли вони будуть потрібні для погашення зобов'язань страхової компанії.

Це змушує їх до проведення виваженої інвестиційної політики. При інвестуванні коштів страхова компанія бере до уваги такі основні критерії: гарантованість збереження коштів, що вкладені; ліквідність активів, тобто можливості їх оперативної конверсії у готівкові платіжні кошти для погашення страховиком своїх зобов'язань; норму прибутку. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованість — це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Доходи від інвестиційної діяльності можуть бути використані на компенсацію збитків страхових операцій, розвиток страхової справи та на споживання

Світовий досвід показує, що страхування є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов'язано з тим, що отримання страхової премії передує наданню страхової послуги, по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Поведінка страховика у сфері інвестиційної діяльності безпосередньо пов'язана з характером коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має у розпорядженні дві групи коштів:

1) власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (крім страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;

2) залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування коштів, що належить до першої групи, законодавчо не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Закон України "Про страхування" регламентує структуру його наповнення, отже, обмежує варіанти інвестування коштів статутного фонду.

Інвестування коштів другої групи жорстко регламентується. Тим самим регламентують можливості отримання певних видів доходів. Регламентування пов'язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обачно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов'язань страхової компанії. Страховик повинен утримувати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.

Страхова компанія, згідно з законодавством, має право здійснювати за рахунок тимчасово вільних коштів страхових резервів як капітальні, так і фінансові інвестиції. Проте можливості капітальних інвестицій обмежуються правом придбання нерухомого майна. Інші види капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів законодавством України не передбачаються.

Значно різноманітнішими є можливості страховика відносно фінансових інвестицій. Він має право здійснювати лише портфельні інвестиції, тобто вкладати кошти в придбання цінних паперів.

При інвестуванні коштів ураховують їх структуру, а також оптимальний строк інвестування. Потрібно зважати на те, що резерви с коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути і більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги.

Безпечність вкладення активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, який може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Щодо прибутковості активів страховика, то вона має значення при встановленні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Ліквідність активів страхових компаній означає можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик має змогу виконати свої зобов'язання. Особливості використання принципу ліквідності залежать від ризиків, які визначають страховий портфель страховика.

Потрібно врахувати, що безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємозамінюваними характеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низьку прибутковість. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованість — це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Щодо резервів зі страхування життя, то з огляду на більші строки дії договорів і виконання зобозязань переважно по закінченню строку дії договору або у визначений строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший строк та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені в довгострокові та менш ліквідні види активів.

На початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед, статутний капітал. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Обсяг страхових резервів суттєво впливає на платоспроможність страховика і повинен відповідати страховим зобов'язанням. Відповідно до страхового законодавства, страхові резерви створюються з метою забезпечення майбутніх страхових сум і страхового відшкодування. За своєю суттю страхові резерви є одночасно зобов'язаннями страховика і відповідним капіталом (фінансовими ресурсами), який повинен повністю покривати розмір майбутніх виплат за чинними договорами страхування.

Законом України "Про страхування" (2001) передбачено значне розширення інвестиційних можливостей страховиків у національну економіку. Відповідно до положень Закону, страхові резерви повинні розміщуватися з урахуванням безпеки, прибутковості, ліквідності, диверсифікації та мають бути представлені активами таких категорій:

— грошові кошти на поточному рахунку;

— банківські вклади (депозити);

— валютні вкладення згідно з валютою страхування;

— нерухоме майно;

— акції, облігації;

— цінні папери, що емітуються державою;

— права вимоги до перестраховиків;

— інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

— банківські метали;

— кредити страхувальникам — фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

— готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Особливу роль відіграють резерви зі страхування життя, бо для цієї підгалузі страхування характерний, по-перше, тривалий строк дії договорів і, по-друге, настання зобов'язань із виплат страхового забезпечення в основній частині лише після закінчення договору страхування або в інші раніше обумовлені строки, віднесені на значний час від початку виплати страхових внесків. Це дає змогу інвестувати певну частину резервів зі страхування життя у відносно довгострокові проекти. І чим на більший строк укладені договори, тим довгостроковішими можуть бути інвестиції. Тому законом передбачено, що кошти резервів із страхування життя можуть використовуватись для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.

Надані позики фізичним особам — страхувальникам, які уклали договори страхування життя, мають бути в межах, що не перевищують подвоєння внесених страхових премій за цими договорами. Не менше 90 % резервів мають бути розміщені в Україні, якщо інше не передбачено чинним законодавством та міжнародними угодами держави.

При розміщенні резервів можуть використовуватися обмеження у відсотках до обсягів наявних страхових резервів:

— банківський вклад (депозит) — у кожному банку не більше ЗО;

— нерухоме майно — не більше 10;

— цінні папери, які передбачають отримання доходів, — не більше 40, у тому числі:

— акції, що не котируються на фондовій біржі, не більше 15, із них акцій одного емітента — не більше 2;

— акції, які котируються на фондовій біржі, не більше 5 із них — акції одного емітента;

— облігації — не більше 5, із них облігації одного підприємства — не більше 2;

— права вимог до перестраховиків — не більше 50.

З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов'язань установлюється державний контроль над інвестиційною діяльністю. Директивами ЄС установлені розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення в нерухомість — не більш як 10 % загального обсягу резервів за кожним об'єктом; вкладення в акції, які котируються, та гарантовані кредити — не більш як 10 % розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити — не більш як 5 % за кожним з їх видів; в акції, що не котируються, — не більш як 10 % у сукупності вкладень; у готівку — не більше як 3 % загальної суми резервів.

Інвестиції у страховій компанії користуються попитом на ринку лише у випадку, коли вони конкурентоспроможні з інвестиціями в інші фінансові інститути. На відміну від банківських депозитів інвестиції страхових компаній гарантуються самими компаніями.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед, зі страхування життя, збільшенням страхових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі.

В Україні інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів.

Обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім незначний, оскільки невелика фінансова потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина, передусім, полягає у недооцінці ролі та місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг. Якщо в розвинутих країнах частка страхових внесків у величині валового внутрішнього продукту досягає 8—12 %, то в нашій країні цей показник близько 1 %.

Одним із наслідків таких надзвичайно малих обсягів є те, що зараз насправді страхуються лише 10 % ризиків, які можуть бути застраховані (в розвинених країнах картина цілковито протилежна — від 90 до 95%). Частка Україна загальноєвропейському ринку страхових послуг складне лише 0,05 %, як населення України становить близько 7 % від населення Європи.

Ринок перестрахування в Україні також недостатньо розвинутий. Як слідок, перестраховується лише третина всіх страхових платежів, а 50 % рестрахування здійснюють іноземні компанії. Особливо це стосується покриття значних ризиків, пов'язаних з авіацією, морським транспортом та космічні галуззю (авіаційні та морські ризики, ризики, пов'язані зі здоров'ям осіб, живуть за кордоном, перестраховуються іноземними компаніями практика на 90 % від суми платежів, автомобільні ризики — до 60 %, а основні майн ризики — до 50 %).

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для р витку суспільства, мають бути відповідно обґрунтовані, а їх вкладення — і ти надійними як для страховика, так і для страхувальника. Ефективність діяльності страховика залежить, насамперед, від розвитку фінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страхових компаній.

Для розширення можливостей проведення страхових операцій і підвищення ролі страховиків в інвестиційному процесі мають бути суттєво збільшення розміри власного капіталу страховиків. Тільки великі страхові організації можуть акумулювати у вигляді джерел інвестицій значні кошти і викликати довіру зі сторони потенційних клієнтів.

Окрім того, страхові компанії повинні набути прав інституційних інвесторі мати можливість конвертувати гривні у валюту, вкладати кошти страхових резервів у житлове будівництво, іпотеку.

Основи бізнес-планування страхової діяльності. Структура бізнес-плану страховика

Страхові компанії в своїй діяльності як головний інструмент управління страховою та іншою діяльністю використовують планування.

Планування діяльності страховика полягає у складанні бізнес-плану.

Бізнес-план розглядається як прогнозна комплексна програма перспективного розвитку страхової компанії. Він є вихідним документом, де узагальнюється вся інформація про ринок страхових послуг.

По суті, це технічно-економічие обґрунтування запланованої страхової діяльності. Його рекомендується складати на 3—5 років з помісячним розподілом для першого року, з поквартальним — для другого року і в річному розрізі для подальших років. Бізнес-план подається в органи нагляду та контролю за страховою діяльністю для отримання ліцензії на проведення страхування.

Структура бізнес-плану повинна включати такі частини (розділи):

1. Загальна характеристика страховика, де наводиться така інформація: повне та скорочене найменування, коли і де проведені реєстрація і перереєстрації, юридична адреса та фактичне місцезнаходження, інформація про забезпечення приміщеннями, оргтехнікою, зв'язком та персоналом, у тому числі кваліфікованим персоналом, напрями (форма, види, місце) його діяльності.

2. Огляд стану страхового ринку в регіонах і сфер діяльності страхової компанії, де узагальнюється така інформація: оцінка загальної кількості об'єктів страхування, конкурентність страхового середовища, сегментація страхового ринку, виділення сегментів, що планує охопити страхова компанія, та інші характеристики стану та перспектив розвитку страхового ринку, які зумовлюють вибір видів діяльності страховика.

3. Види діяльності страхової компанії, де наводяться основні особливі характеристики страхового продукту страхової компанії.

4. Стратегія маркетингу, яка охоплює визначення кількості об'єктів, що підлягає страхуванню у розрізі кварталів, потенційний склад клієнтів, заходи просування на ринок страхового продукту компанії та інші маркетингові інструменти.

5. Організаційна структура страховика та її розвиток. У цьому розділі наводиться юридичне та аудиторське забезпечення діяльності страхової компанії, що передбачає наявність відповідних структур у складі компанії, укладені відповідні угоди на юридичне та аудиторське обслуговування.

6. План функціонування страхової компанії, який включає прогноз розвитку страхових операцій на три або більше років, де визначені за видами страхування такі показники: середні страхові суми окремих об'єктів страхування, середній розмір тарифів, вираховувані середні страхові платежі й обчислена кількість зібраних страхових платежів, а також сума страхових виплат, максимальна відповідальність за окремим об'єктом страхування.

7. Оцінка платоспроможності та ризиків страхової компанії, де інформація наводиться на кінець кожного календарного року з розрахунком

нормативного запасу платоспроможності та коефіцієнта платоспроможне коефіцієнта ризику та коефіцієнта ступеня ймовірності дефіциту коп страхової компанії. У цьому розділі також визначаються підходи до перестрахування.

8. Стратегія фінансового планування (фінансовий план), яка розробляється не менше ніж на три роки, де поквартально на першій рік і далі на кожен рік зазначено:

— розмір власних грошових коштів;

— кількість договорів (з особистого страхування — кількість застрахованих);

— сума страхових внесків;

— сума страхових виплат;

— розмір створюваних технічних (математичних) резервів (технічні резерви приймають рівними обсягам незароблених страхових премій);

— витрати на проведення страхової діяльності, у тому числі комісій винагороду агентам (брокерам), і за перестрахування;

— розмір прибутку, що очікується, у тому числі:

— розмір вільних резервів;

— чистий прибуток.

Базовими даними для складання фінансового плану є дані прогнозу (табл. 16.3 Фінансовий план складається за формою, наведеною у табл. 16.2:

Бізнес-план може складатися самостійно страховиком або за його дорученням експертами, консалтинговими або іншими спеціалізованими (консультаційними) фірмами. Форма, методи та структура побудови бізнес-планів визначені нормативними документами з ліцензування та залежать від особливостей діяльності страховика.