Лекція 12
| Сайт: | Навчально-інформаційний портал ВП НУБіП України "Ніжинський агротехнічний інститут" |
| Курс: | Страхування |
| Книга: | Лекція 11. Доходи, витрати і прибуток страховика |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | вівторок 21 травень 2024 |
Розглядаючи доходи страховика, з'ясуємо їх склад та джерела. Доходи страховика формуються від основної (страхової) діяльності, інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів та інших операцій.
До доходів від страхової діяльності відносять страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди за перестрахування, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів, повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій (рис. 14.2).
Страхові премії (платежі) є первинним доходом страховика та основою подальшого обігу коштів, джерелом фінансування інвестиційної діяльності. При цьому доходом є зароблені страхові платежі, які визначаються за такою формулою:
До суми надходжень страхових платежів не включають частки страхових платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування.
До доходів від інвестування відносять відсотки, сплачені страховикам за довгострокового кредитування житлового будівництва, доходи від участі у прибутку перестраховиків, відсотки на суму залишку коштів на рахунках, відсотки за облігаціями, дивіденди за акціями, відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку
Інші доходи — це доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, здавання майна в оренду, курсові різниці, індексації та передачі (продажу) основних засобів і нематеріальних активів, надання консультаційних послуг, штрафи, пені, інші доходи
Витрати страховика пов'язані з двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування (страхових операцій) і виконання страховиком ролі активного інвестора, тобто інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів та власних коштів. Виділяють такі види витрат страховика:
1) витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;
2) витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів.
У широкому розумінні собівартість страхової послуги — сукупність усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).
У вузькому розумінні собівартість — це витрати страховика на ведення страхової справи.
Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 % їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на три великі групи:
1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;
2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;
3) витрати на утримання страхової компанії.
Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існування, — виплати страхових відшкодувань (за умовами майнового страхування, страхування відповідальності та підприємницьких ризиків) і страхових сум (за умовами особистого страхування). Це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються нетто-преміями страхових тарифів.
Друга і третя група витрат об'єднуються поняттям "витрати на ведення справи". Вони є основним елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості.
Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування в спеціальній економічній літературі й у страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.
Аквізиційні витрати — виробничі витрати страховика, пов'язані з залученням нових страхувальників І укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил і актуарних розрахунків з нових видів страхування, комісійну винагороду страховим посередникам, оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики, витрати на рекламу та ін.
Інкасаційні витрати — це витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів (страхових премій): на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання готівкових грошей, витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій, оплату банківських послуг тощо.
Ліквідаційні витрати — це витрати, пов'язані з ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком: витрати на оплату праці особам, зайнятим ліквідацією збитку, судові витрати, поштово-телеграфні витрати, витрати на оплату банківських послуг, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, відрахування в резерв збитків та ін.
Разом із страховими виплатами зазначені витрати відрізняють витрати страховика від витрат інших суб'єктів господарювання.
Витрати на утримання страхової компанії — це ті самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який суб'єкт господарювання: заробітна плата персоналу компанії з нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв'язку, витрати на відрядження, утримання й обслуговування транспорту, амортизаційні відрахування та інші, які, відповідно до чинного законодавства, відносяться на собівартість страхової діяльності. Управлінські витрати можуть поділятись на загальні витрати управління і витрати з управління майном. Вони не пропорційні зібраним страховим платежам
Страховики несуть також витрати, пов'язані зі забезпеченням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних грошових коштів, тобто з управління своїми активами. Інші витрати, що пов'язані з управлінням активами, — це оплата послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів; витрати, пов'язані з одержанням доходів від інших (крім страхових та інвестиційних) господарських операцій.
Окремо виділяють організаційні витрати, пов'язані зі заснуванням страхової компанії. Вони, по суті, є активами страховика, тобто його інвестиціями.
У спеціальній економічній літературі витрати на проведення страхування і перестрахування (основної діяльності) за своїм еквівалентним змістом поділяють на:
1) постійні та змінні;
2) залежні та незалежні;
3) загальні та часткові.
Змінні витрати відносяться до окремих видів страхування (страхового поліса). Постійні витрати не можуть бути віднесені на окремий вид, а розподіляються на весь портфель укладених договорів страхування. Поняття постійних і змінних витрат використовують в актуарних розрахунках за договорами страхування зі строком дії більше одного року. У діяльності страховика змінні витрати займають основне місце, тоді як питома вага постійних витрат доволі незначна.
Витрати на ведення справи можуть бути пов'язані та не пов'язані зі зміною страхової суми. Деякі з них можуть мати одночасно характер залежних і незалежних.
У вітчизняній страховій практиці у складі витрат страховика не виокремлюються специфічні витрати. Відповідно до Закону України "Про страхування", витрати страховика включають:
— виплати страхових сум та страхових відшкодувань;
— відрахування в централізовані страхові резервні фонди;
- відрахування у технічні резерви, інші, ніж резерв позароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;
— витрати на проведення страхування;
— інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.
Загальний обсяг витрат страховика впливає на фінансовий результат його діяльності.
Прибуток страховика — фінансовий результат його діяльності за відповідний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Визначається як різниця між доходами та витратами. Має, як правило, додатний характер, тобто виступає у формі прибутку, хоча іноді може мати від'ємний характер, тобто набувати форми збитків. Фінансовий результат є вартісною оцінкою підсумків господарювання страховика.
Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий дохід. Він визначається як сума доходу від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування, та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій.
Прибуток від страхової діяльності планується при розробці тарифів за всіма видами страхування (виняток складають окремі види обов'язкового страхування) як складова навантаження, що є невід'ємним елементом тарифної ставки. Страховик може отримувати прибуток не тільки за рахунок цієї складової, але і за рахунок зниження собівартості страхової послуги (скорочення видатків на ведення справи, зниження збитковості за окремими видами страхування тощо). Взагалі страховик не повинен намагатись отримати високий прибуток від страхових операцій, оскільки це порушує принцип еквівалентності його відносин із страхувальником. Застосування поняття прибутку в страхуванні є досить умовним, оскільки тут не створюється національний дохід, а відбувається тільки його перерозподіл. Для страховика прибутком вважається такий позитивний фінансовий результат, який забезпечує перевищення доходів над витратами. Отже, прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. Прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:
де ЗП - зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування; КЇІ— комісійні винагороди за перестрахування; ВИ — частки страхових виплат, сплачені перестрахувальниками; ІЩР — повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; ПТР — повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерви незароблених премій; ВС — виплати страхових сум та страхових відшкодувань; ВЦР — відрахування в централізовані страхові резервні фонди; ВТР — відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій; ВВС — витрати на ведення страхової справи. Найбільш важливим моментом у визначенні прибутку від страхової діяльності є визначення зароблених премій. Загальний підхід полягає у тому, що страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж виникає зобов'язання страховика здійснити страхову виплату. Тому не вся сума мобілізованих страхових премій може розглядатись як дохід страховика. Доти, доки строк дії договору страхування не минає, відповідальність страховика перед страхувальником не закінчується, а отримані страхові премії ще не можна вважати заробленими. Отже, в будь-який момент часу страхова премія складається з двох частин — тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на певний момент часу не можна вважати заробленою. Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування. У зв'язку з тим, що страхова компанія має не один, а десятки, сотні договорів страхування, які не збігаються в часі, тому визначати зароблену та незароблену страхові премії, виходячи зі строку дії договору страхування, є незручним і копітким процесом. На практиці для цієї мети страховики використовують спеціальні методи. Як правило, спочатку завжди обчислюється позароблена премія, яка формує резерв незароблених премій, а далі вже — зароблена, яка складає дохід страховика. Відповідно до Закону України "Про страхування", величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від сум надходжень страхових премій з відповідних видів страхування в кожному з трьох кварталів періоду, який передує цій звітній даті, й обчислюється у такому порядку: сума надходжень страхових премій у першому кварталі цього періоду множиться на */"ї сума надходжень страхових премій у другому кварталі множиться на 1/2; сума надходжень страхових премій в останньому кварталі множиться на 3/4; одержані добутки додаються і складають резерв незароблених премій на певну звітну дату, на основі якого розраховують зароблені премії, суму яких можна визначити за формулою:
де РНП (поч.) — резерв незаробленої премії на початок звітного періоду; СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді; ПП — страхові премії, передані псре-страховикам; РНП (кін.) — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду.
Ступінь реальності визначення фінансового результату від страхової діяльності залежить від того, наскільки точно обчислені суми резерву незаробленої премії. Тому у практиці страхових компаній особлива увага приділяється пошуку найпридатніших методів достатньо точного визначення фінансових результатів залежно від характеру діяльності страховика і видів діяльності.
Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, а також прибутком від інших операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами та витратами.
Прибуток від діяльності зі страхування життя визначається сумою надлишку резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяг страхових зобов'язань, яка використовується у звітному періоді на власні потреби страховика.
Прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходів від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя відповідно до методики формування резервів із страхування життя, зазначеної у ст. 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001), або на поповнення резервів з медичного страхування у випадках, передбачених чинним законодавством.
Прибуток страховика, який залишається після сплати податків, є чистим прибутком і власністю страховика. Порядок його використання підпорядковується спільним для всіх суб'єктів підприємницької діяльності принципам і регулюється чинним законодавством України та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страховика є те, що, згідно із Законом України "Про страхування", за рахунок чистого прибутку (перш ніж він буде розподілений між власниками) страховик може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.
При з'ясуванні суті фінансових результатів страховика варто розрізняти існуючі підходи щодо їх визначення з урахуванням чинного податкового законодавства та облікової політики підприємства.
Зазначимо, що чинне законодавство з оподаткування прибутку підприємств не передбачає визначення прибутку страховика від страхової діяльності для цілей оподаткування. Однак з метою контролю ефективності ведення страхової справи, формування спеціальних і вільних резервів, виплати дивідендів засновникам й акціонерам і для інших цілей визначення показника прибутку є необхідним.
Відповідно до облікової політики прибуток страховика формується за рахунок прибутку від операційної, іншої звичайної (фінансової, інвестиційної) та надзвичайної діяльності. З урахуванням цих складових формується чистий прибуток страховика.
На основі показника прибутку визначається рентабельність страхових операцій, яка є відносним показником кінцевого фінансово-господарського результату діяльності страховика. Показник рентабельності розраховується як відношення річної суми прибутку до річної суми платежів з будь-якого виду страхування або страхових операцій.
Прибуток страховика є об'єктом оподаткування. Відповідно до податкового законодавства, об'єктом оподаткування виступає валовий дохід від страхової діяльності, скоригований на суму валових витрат. Склад валових доходів і валових витрат визначає законодавство про оподаткування прибутку підприємств. При цьому необхідно з'ясувати особливості оподаткування страхових компаній.
Оподаткування валового доходу (прибутку) страховиків здійснюється за такими ставками:
Крім того, страхові компанії, як і будь-які суб'єкти господарювання, сплачують низку інших загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), місцевих податків та зборів, передбачених чинним законодавством.
Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом вважається сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами впродовж звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.
Оподатковувані доходи від страхової діяльності (крім страхування життя) страховиків-резидентів оподатковуються за ставкою у розмірі 3 % суми валового доходу, одержаного від страхової діяльності.
Облік операцій із страхування життя фізичних осіб ведеться страховиками окремо.
Оподатковувані доходи страховиків-резидентів від страхування життя оподатковуються (крім доходів від операцій, здійснених за договорами довгострокового страхування життя) за ставкою у розмірі 3 %. Оподатковувані доходи страховиків-резидентів, отримані за договорами довгострокового страхування життя, оподатковуються за ставкою 0 % у разі дотримання встановлених вимог до таких договорів.
Для цілей оподаткування операцій із страхування життя під оподатковуваним доходом від страхування (перестрахування) життя розуміють суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), одержаних (нарахованих) страховиками впродовж звітного періоду, за договором страхування (перестрахування) життя, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.
Якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж страхування, такі доходи оподатковуються за ставкою 25 %. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).
Інвестиційний дохід, одержаний страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя, оподатковується у страховика в частині, яка належить страховику. Частина інвестиційного доходу, одержаного від розміщення коштів резервів із страхування життя, що належить страховику, визначається як різниця між сумою доходу, одержаного (нарахованого) від розміщення коштів резервів із страхування життя, та сумою витрат страховика на ведення справи, які пе можуть перевищувати 15 % отриманого інвестиційного доходу.
Якщо страховик здійснює відрахування у математичні резерви із страхування життя, то сума інвестиційного доходу, що належить страховику, зменшується на суму відрахувань у такі математичні резерви, що не можуть перевищувати 85 % суми інвестиційного доходу, який належить страховику.
Доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшуються на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (у межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються у загальному порядку за ставкою 25 %.
Датою збільшення валового доходу від страхової діяльності вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме: дата зарахування коштів на банківський рахунок, оприбуткування в касу або дата виникнення у страховика страхових зобов'язань перед страхувальником, тобто дата набрання чинності договорами страхування і перестрахування.
Законом України "Про страхування" № 2745-ПІ від 4 жовтня 2001 р. встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Виходячи з наведеного, якщо договір набирає чинності після сплати першої частини платежу, а страхові платежі не надійшли, сума страхових платежів, передбачена договором, який ще не набув чинності, не включається до валового доходу від страхової діяльності.
Якщо договором передбачено внесення страхового платежу частинами і договір уже набув чинності, при цьому сума першого (чергового) платежу не надійшла, належна сума страхового платежу, визначена договором для сплати у звітному періоді, включається до валового доходу страховика.
Крім того, у разі розподілення сплати страхової премії за періодами, якщо договором страхування передбачено, що він набирає чинності після сплати першого платежу, й у випадку несплати страхувальником чергового платежу в обумовлені договором строки дія договору страхування припиняється (тобто страховий захист не діє), датою збільшення валового доходу страховика у звітному періоді потрібно вважати дату, визначену договором для сплати чергового платежу, як дату фактичного надходження чергового платежу на банківський рахунок (залежно від того, яка з подій відбулася раніше).
При цьому у разі дострокового припинення договору страхування при невиконанні страхувальником наведених вище умов договору страховик має право в цілях оподаткування застосовувати механізм урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.