Лекція 2.
| Сайт: | Навчально-інформаційний портал ВП НУБіП України "Ніжинський агротехнічний інститут" |
| Курс: | Інвестування |
| Книга: | Лекція 2. Суб’єкти інвестиційної діяльності |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | неділя 28 квітень 2024 |
Активним учасником інвестиційної діяльності є держава. Держава може виступати в умовах ринкової економіки як в ролі інвестора, так і в ролі одного чи декількох учасників інвестиційної діяльності.
Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна та Державний антимонопольний комітет Міністерство фінансів України та інші.
Прямий вплив на інвестиційний процес здійснюється в таких формах:
Таким чином, держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер, а при активізації інвестиційної діяльності вона може інвестувати кошти також у розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується необхідністю прискореного розвитку економіки.
До форм побічного впливу держави на інвестиційну діяльність можна віднести наступні: державне кредитування, державні позики, роздержавлення та приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, ліцензування й квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію та інше.
Методи непрямого впливу держава реалізує через свої інституції як учасник інвестиційного процесу. Держава здійснює захист національного ринку шляхом митної та податкової політики, тим самим заохочує розвиток національного виробництва, експорт товарів, прагне залучити іноземні інвестиції.
При активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти в розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується необхідністю прискореного розвитку економіки. Таке інвестування може здійснюватись державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземних. Організаційні форми такої діяльності можуть бути різноманітні: консорціуми, холдинги, корпоратизовані підприємства та акціонерні товариства тощо.
З метою удосконалення методів державної інвестиційної політики при здійсненні фінансування державних інвестицій необхідно використовувати механізм державних замовлень і розміщення їх на конкурсній основі; оптимізувати структуру державних інвестицій і наданих державних гарантій; перейти до концентрації державних інвестицій для вузького кола пріоритетних програм. Сьогодні бюджетне фінансування в Україні має ряд недоліків, пов'язаних з обмеженістю бюджетних ресурсів, помилками у розподілі централізованих інвестицій, а також відсутністю контролю за їхнім використанням.
Опосередкований вплив держави на інвестування здійснюється передусім засобами бюджетної та грошово-кредитної політики.
Бюджетні важелі - це державна система заходів, спрямована на перерозподіл доходів підприємств і громадян країни, з метою оптимального формування дохідної частини бюджету і збереження у підприємств ринкових стимулів до роботи та одержання прибутків. Прогресивна податкова система є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього – залучення інвестицій у виробничі галузі і соціальну сферу.
Грошово-кредитна державна політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі.
Головними інструментами грошово-кредитного регулювання є:
Залежно від цілей, на які орієнтована кредитно-інвестиційна політика, а також від порядку використання інструментів регулювання, прийнято розрізняти рестрикційну та експансивну кредитно-інвестиційні політики:
У кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена мережа фінансових, інвестиційних, кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності.
Фінансово-кредитна система відіграє особливу роль серед суб'єктів інвестиційної діяльності. Інститути цієї системи виступають як інвесторами, так і учасниками інвестиційної діяльності, забезпечуючи кругообіг капіталів на ринку й сприяючи непрямим формам інвестування.
Фінансово-кредитна система поділяється на банківську і небанківську.
Банківська система України складається з Національного банку України та комерційних банків. Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані (ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові або клірингові). Банки в Україні створюються у формі акціонерних товариств, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Крім того, банки мають право створювати банківські об'єднання, а саме: банківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групи. Також банки можуть бути учасниками промислово- фінансових груп.
За своєю структурою банківська система України характеризується переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ, серед яких вагоме місце належить комерційним банкам, які відповідають за перетворення заощаджень населення в інвестиції.
На цьому етапі розвитку банківської системи банки проводять такі операції і надають послуги: емісійні, депозитні, депозитарні, кредитні, інвестиційні, посередницькі, трастові, заставні, консалтингові. Елітна група банків обслуговує іноземні кредитні лінії, рух коштів і зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями.
Участь банківської системи в інвестиційній діяльності відбувається таким чином:
До небанківської системи належать інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, довірчі товариства, страхові компанії і пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії.
Згідно з Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії в Україні інвестиційний фонд – це юридична особа, яка заснована у формі закритого акціонерного товариства, має статутний капітал у розмірі не менше 2 тис. мінімальних зарплат, проводить виняткову діяльність у галузі спільного інвестування.
Інвестиційна компанія – це торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.
Організаційними формами функціонування інвестиційних компаній є акціонерне товариство (відкрите чи закрите) або товариство з обмеженою відповідальністю. Вимоги до розміру статутного капіталу встановлені на рівні не менше 50 тис. мінімальних зарплат. Для здійснення діяльності щодо спільного інвестування компанія засновує власні взаємні фонди як філії.
Довірчі товариства (трасти) за чинним законодавством є товариства з додатковою п'ятикратною відповідальністю, що здійснюють представницьку діяльність із довіреним майном щодо реалізації прав власності довірителів.
Довірчі товариства створюються для надання різноманітних довірчих послу:
Для громадян вони надають такі послуги: виконують роль опікуна і зберігання майна; обслуговують борги кредиторів; розпоряджаються спадщино» згідно з умовами заповіту відносно збереження активів.
Для юридичних осіб – розпоряджаються їхніми активами; здійснюють агентські послуги; ведуть рахунки для власників цінних паперів; беруть участь у роботі загальних зборів акціонерного товариства.
Під час проведення приватизації довірчі товариства обслуговували процес обігу і розміщення приватизаційних паперів товариства покупців.
Пенсійний фонд – це підприємство, установа чи організація, яка займається пенсійним забезпеченням.
Страхова компанія – це фінансова установа, яка створена у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою діяльністю і здійснює страхову діяльність.
Кредитні спілки – це небанківські фінансово-кредитні заклади, суспільні організації, що залучають грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Спілки мають право кредитувати тільки фізичних осіб, Більшість спеціалізується на дрібному "споживчому" кредитуванні під придбання побутових приладів, техніки, будівництво, ремонт квартири, машини, навчання тощо. Однак найбільш популярна сьогодні послуга кредитної спілки – це кредитування розстрочки при придбанні товарів народного споживання. Згідно з "Тимчасовим положенням про кредитні спілки", максимальний розмір кредиту одному позичальнику не може перевищувати 10% суми активі в кредитної спілки. Спілки видають своїм членам позички під невисокий відсоток (3-8% за місяць), які використовуюся ними на споживчі та інвестиційні цілі.
Ломбард – це кредитний заклад, який видає позички під заставу рухомого майна: вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння, побутову техніку. Крім того, нею можуть виступати цінні папери, промислова і сільськогосподарська продукція тощо. Як правило, розмір позички не перевищує 80-90% оціночної вартості застави. Відсоток за користування позичкою кожний ломбард встановлює самостійно. Частіше всього, позичальнику доводиться платити 0,5-2% суми позички за один день.
Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання. Ці компанії купують у виробників (власників) майно (обладнання, транспортні засоби, будівлі і споруди), як правило, з використанням кредиту банку, і надають його інвесторам у довгострокову оренду також на умовах кредиту. За умовами лізингової угоди орендар може викупити це майно за залишковою вартістю. Об'єктом лізингу може бути рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних фондів згідно з законодавством України, у т. ч. машини, обладнання, транспортні засоби, системи телекомунікацій тощо.
З початку 90-х років, у зв'язку з поступовим розширенням економічних реформ і використанням різноманітних форм власності, в Україні почали створюватися різні види підприємств і організацій, засновані на вказаних засадах. Згідно Закону України «Про підприємства в Україні» основними формами господарських товариств є:
Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, розподілений на окрему кількість акцій, рівну номінальній вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть відповідальність пропорційно до кількості акцій, що їм належать. Статут товариства складається з не менше ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Акціонерне товариство може бути закритим і відкритим. У свою чергу, закрите може бути реорганізоване у відкрите шляхом перереєстрації акцій.
Учасники вносять в статутний капітал товариства (у різних формах) будівлі і споруди, обладнання, грошові кошти, у тому числі іноземну валюту, та інтелектуальну власність. При цьому весь капітал товариства і частка кожного з його учасників так чи інакше переводяться в акції.
Однією з головних особливостей акції є те, що акціонер не має права вимагати в акціонерного товариства повернути йому внесену суму. Це дозволяє акціонерному товариству вільно розпоряджатися всім своїм капіталом, не хвилюючись за те, що частина коштів може бути передана співвласникам за різних обставин.
Товариства з обмеженою відповідальністю – це товариства, статутний фонд яких повинен становити не менше 625 мінімальних заробітних плат. Його засновники вносять до статутного фонду пай і приймають на себе відповідальність за зобов'язаннями лише в межах розміру внесеного паю, а їхнє особисте майно відокремлене від майна товариства і залишається недоторканим при стягненні боргів. Вищим органом цих товариств є збори учасників, на яких вирішуються найважливіші економічні і господарські питання. Зміна вартості майна, а також додаткові внески учасників не впливає на розмір їх частки у статутному фонді.
Товариства з додатковою відповідальністю – це товариства, статутний фонд яких поділяється на частки, що належать учасникам. Учасники відповідають за боргами товариства пропорційно до своїх внесків, а в разі нестачі коштів – додатковим майном, що належить всім учасникам товариства. Граничний розмір відповідальності визначено установчими документами.
Повні товариство – це товариства, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть колективну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Член повного товариства не може вступати в ніякі інші товариства, крім акціонерних, він відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли вони до чи після вступу його у товариство. Принцип необмеженої відповідальності непридатний для створення великих об'єднань капіталів, бо має на увазі високу ступінь довіри між співвласниками. Ними не може бути широке коло юридичних і фізичних осіб, а, переважно, родичі або друзі.
Командитні товариство – це товариства, які включають поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежується сумою внесків у майні товариства. Перил" несуть солідарну відповідальність за боргами товариства і здійснюють управління справами командитного товариства Сукупний розмір внесків других учасників у майні товариства обмежується 50% статутного фонду і в разі ліквідації товариства їхні внески повертають у першу чергу.
Законодавство України передбачає у процесі реформування економіки створення різних виробничо-господарських угрупувань у вигляді холдингових компаній, промислово-фінансових груп, концернів тощо з метою поєднання своїх капіталів для спільної інвестиційної діяльності.
Холдингова компанія – це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) господарюючих суб'єктів.
У світовій практиці існує два типи холдингів:
1) чистий холдинг, при якому головна компанія виконує тільки функції управління й контролю за діяльністю дочірніх підприємств;
2) холдинг, при якому головна компанія, крім функцій управління мі контролю, займається також спільно з дочірніми компаніями підприємницькою діяльністю.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про промислово-фінансові груми в Україні" від 21 листопада 1995 р., промислово-фінансова група (ПФГ) – це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті одержання прибутку.
Вони створюються за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
В Україні промислово-фінансові групи створюються двох типів: на підставі об'єднання статутних фондів (статутні групи) та на підставі об'єднання всіх фінансових ресурсів із єдиним управлінням (договірні групи у формі консорціуму).
Чинним законодавством заборонено створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутово-транспортних послуг.
Крім фінансових установ, активними суб'єктами інвестиційної діяльності є функціональні учасники. Розглянемо форми найбільш розповсюджених учасників інвестиційного процесу:
1) Фірма-девелопер – юридична особа, що приймає на себе функції щодо повної реалізації інвестованого капіталу. Така фірма зазвичай здійснює пошук найбільш вигідного місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію, введення в експлуатацію. Може стати компаньйоном інвестора. Частіше всього за свої послуги девелопер одержує 5 -10 % загальної суми інвестицій.
Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може брати на себе проект-менеджер (керівник проекту), який залучається спеціально на період реалізації інвестиційного проекту.
2)Фірми-ріелтери — це фірми-посередники з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють на комісійних засадах за угодами з продавцями нерухомості. Розмір комісії звичайно коливається від 3 % до 10 %, залежно від вартості об'єкта, кон'юнктури ринку нерухомості і строків реалізації об'єкта.
3)Консалтингова фірма – підприємство, що займається професійним консалтингом, а саме: надає консультаційні послуги клієнтам (виробникам, продавцям та споживачам) за допомогою спеціалістів відповідної кваліфікації, здатних визначити, проаналізувати та розробити модель вирішення будь-якої проблеми управління.
4) Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють також інжинірингові та еккаутингові фірми, які на договірних засадах розробляють рійного роду документацію для інвестора: науково-технічну, проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів тощо.
Ці фірми створюють великі банки даних про галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції; нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на Інвестиційні товари і ринки збуту цих товарів, періодично публікують цю інформацію в спеціальних довідниках.
5) Будівельні фірми – виконують весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-кошторисні, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні) та здають інвестору готовий об'єкт «під ключ».
6) Аудиторські фірми – виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів та пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.