Лекція 3. Ринок цінних паперів

1 Фінансові інвестиції та їх характеристика

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструме­нти, серед яких переважають цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Фінансовий інструмент — це цінний папір або оформлений відпо­відно до вимог законодавства документ, який підтверджує право власно­сті на цінні папери або їх похідні, валютні цінності, придбання чи постав­ку в певний строк цінних паперів або валютних цінностей та інші види цінних паперів.

Фінансові інструменти поділяють на:

• фінансові активи, які включають у себе: грошові кошти, не обме­жені для використання, та їх, еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінан­сові активи;
• фінансові зобов'язання — включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу та інші фінансові зобов'язання;
• інструменти власного капіталу — це прості акції, частки та інші види власного капіталу;
• похідні фінансові інструменти — ф'ючерсні контракти, фор­вардні контракти та інші похідні цінні папери.

Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові до­кументи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визна­чають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або про­центів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Відповідно до Закону України «Про національну депозитарну  систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 року основними формами цінних паперів є:

1) Бездокументарна форма цінних паперів – це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цін­ний папір.

2) Документарна форма цінних паперів – паперова форма цін­ного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу пев­ної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

Випуск у документарній формі здійснюється емітентом шляхом ви­готовлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визна­чених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, емітент офо­рмляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєст­рованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозита­рій. '

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

1 . Основні (боргові та права власності):

• акції;
• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
• облігації місцевих позик;
• облігації підприємств;
• казначейські зобов'язання;
• ощадні сертифікати;
• інвестиційні сертифікати;
• векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

• «форвардні (ф'ючерсні) контракти;
• опціони (варанти);
• депозитарні розписки (свідоцтва).

Акція – це цінний папір, що засвідчує право її власника на частку у власності акціонерного товариства, неодержання доходу від його діяль­ності і, як правило, на участь у керуванні цим товариством.

Засоби, виручені акціонерним товариством від продажу акцій, є джерелом формування виробничих і невиробничих основних та оборот­них коштів.

Гроші, що надійшли від продажу акцій, представляють власність акціонерного товариства і їх не потрібно повертати власникам акцій. Акція є засобом для швидкого міжгалузевого перепливу капіталів, залучен­ій коштів громадян та інституціональних інвесторів в економіку країни.

Є різні види акцій: іменні і на пред'явника, привілейовані і звичайні тощо.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, виключаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. За акціями на пред'явника у книзі ре­єструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одер­жання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціо­нерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, як­що інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть ви­пускатися з фіксованими відсотками до їх номінальної вартості, щорічно виплачуваним дивідендом.

Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, не­залежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться за рахунок резерв­ного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими ак­ціями, то власникам останніх може проводитися доплата до розміру ди- підендів, виплачених іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що переви­щує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені законодавчими акта­ми і статутом акціонерного товариства.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск ак­цій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'яза­них із господарською діяльністю акціонерного товариства.

Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного то­вариства, за рахунок прибутку, що залишається після перерозподілу і усіх виплат.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує відносини позики між його власником (кредитором) і особою, що випустила цей папір (емітен­том, боржником). Облігації випускають держава, підприємства, організа­ції.

Облігації, що випускаються державою, можуть мати й інші назви: казначейські векселі, казначейські зобов'язання, ноти, сертифікати.

Випускаються облігації таких видів:

а)облігації внутрішніх і місцевих позик;

б)облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх перед­бачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонер­ними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, від­сотковими і безвідсотковими (цільовими), що вільно обертаються або із обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'яв­ника, а обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик в Україні приймається Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не біль­ше 25% від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх ви­пущених акцій. Випуск облігацій підприємств для формування і попов­нення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'яза­них з їх господарською діяльністю, не допускається.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безвідсоткових облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбан­ня відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України – це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть деноміновати  у конвертованій іноземній валюті і випускатися відсотковими, дисконт­ними, іменними або на пред'явника, із вільним або обмеженим колом обігу. Вони оплачуються виключно у конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Казначейські зобов'язання України – вид цінних паперів на пре­д'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бю­джету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до 1 року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань в Україні приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймаються Міністерством фінансів України.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонуван­ні грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний від- ' • кок на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника, іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Дохід за ощадними сертифікатами виплачується при пред'явленні для оплати в банк, що їх випустив.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового ін­вестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фо­нду.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею ін­вестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Дер­жавній комісії з цінних паперів та фондового ринку регламент інвестицій­ного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвес­тиційний фонд у реєстрі Інституту спільного інвестування та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне ро­зміщення.

Відкрита підписка на інвестиційні сертифікати здійснюється відпові­дно до порядку проведення відкритої підписки на цінні папери, встанов­леного законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених за­конодавством України. Строк відкритої підписки на інвестиційні сертифі­кати пайового інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Приватне розміщення інвестиційних сертифікатів здійс­нюється у порядку, встановленому компанією з управління активами.

Інвестиційні сертифікати надають кожному його власникові однако­ві права та можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або при­ватного розміщення.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобо­в'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законо­давством України про вексельний обіг. Вексельний обіг може охоплюва­ти різні сфери.

Залежно від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселі.

Комерційні векселі з'являються в обігу на основі угод з купівлі- продажу товарів у кредит, коли покупець, не володіючи в момент покупки грошима, пропонує продавцю вексель, який може бути як його власністю, так і чужим, але таким_, що містить передатний напис (індосамент).

Позичкові угоди в грошовій формі оформляються фінансовими векселями. Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем

 «; способом додаткового забезпечення своєчасного і точного його вико­нання з метою захисту прав кредиторів.

Векселі, походження яких не пов'язане з реальним переміщенням ні товарних, ні грошових цінностей, називають фіктивними. До таких ве­кселів відносять дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселі. Векселі бу­ріють також переказні (тратти), видані в формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж та прості, видані у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.

Передача прав векселеутримувача іншій особі здійснюється шляхом передатного напису на звороті векселя, який називається індосаментом. У випадку несплати векселя в строк або відмови трасантом (плат­ник за векселем) від акцепту, власник векселя має повідомити особу, від якої він одержав вексель за надписом, про несплату трасантом – про відмову від акцепту.

Похідні цінні папери — в основі яких лежить який-небудь ціновий актив. Це можуть бути ціни товарів (звичайно біржових товарів — зерна, м'яса, нафти, золота і т. ін.); ціни основних цінних паперів (індекси акцій, облігацій); ціни валютного ринку (валютні курси); ціни кредитного ринку відсоткові ставки) тощо.

Похідні цінні папери засвідчують право чи обов'язок інвестора про­мити чи купити визначену кількість базисного активу (валюти, акцій, облі­гацій, золота і т. ін.) у визначений час чи за визначеною ціною.

До похідних цінних паперів відносять варанти, опціони, форвар­ди, ф'ючерси, права.

Сертифікати депозитні — економічні відносини з приводу передачі засобів клієнта в тимчасове користування банку.

Чеки — це документи установленої форми, що містять письмове розпорядження чекодавця банку сплатити власнику чека зазначену в ньому суму.

Суть опціону полягає в оформленні контракту на право покупки чи продажу визначеної кількості цінних паперів. Покупець опціону виплачує його продавцю винагороду (премію). Покупець опціону може чи реалізувати чи не реалізувати куплене право.

Власники опціонів не обмежені максимально можливими цінами й строком виконання і можуть скористатися перевагами тенденцій, що складаються на ринку.

Ф'ючерс — це певним чином оформлений контракт на придбання відомої кількості цінних паперів у встановлений період за базисною ці­ною, що фіксується при висновку контракту. Ф'ючерсні контракти суворо стандартизовані і відображають конкретні вимоги продавців і покупців цінних паперів.

Варант — це різновид опціону на купівлю, який випускається емі­тентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій цього емітента протягом певного періоду за певною ціною.

2 Ринок цінних паперів та його учасники

Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку країни, де обертаються специфічні фінансові інструменти - цінні папери.

Він призначений для акумулювання капіталу з наступним його пе­рерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і Соціальну сферу шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми учасниками.

Основою ринку цінних паперів є товарний ринок, гроші і грошо­вий капітал.

За регіональною ознакою ринки цінних паперів поділяються на:

• національний - це первинний і вторинний ринок, на якому укла­даються угоди купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів;
• міжнародний - це ринки країн, на яких знаходяться в обігу цінні папери, випущені іноземними емітентами.

Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ ринку на пер­винний та вторинний. Первинний ринок – це ринок, що обслуговує ви­пуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. Вторинний ринок – це ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних па­перів. Цей ринок може бути неорганізованим, або позабіржовим та орга­нізованим, або біржовим. Біржовий ринок – це торгівля цінними папе­рами, що здійснюються на фондовій біржі. Позабіржовий ринок – це сфера обігу цінних паперів, не допущених до котирування на фондовій біржі.

Для того, щоб функціонував ринок цінних паперів, необхідно дотримуватися таких принципів:

• прозорості;
• відкритості;
• доступності;
• упорядкованості;
• конкурентності.

Учасників ринку цінних паперів поділяють на основних (інвес­тори, емітенти й особи, що займаються професійною посередницькою діяльністю на ринку ) та інституційних (реєстратори, зберігачі, депози­тарії, клірингово-розрахункові установи).

Далі більш детально зупинимося на характеристиці кожного учас­ника ринку цінних паперів.

Інвесторами на ринку цінних паперів вважають фізичних і юридич­них осіб, які вкладають кошти, майно, майнові та немайнові права, у тому числі інтелектуальну власність, у цінні папери. Вони можуть придбати цінні папери від свого імені і за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття певних прав, що на­даються власнику цінних паперів згідно з чинним законодавством. Інвес­торами в Україні не можуть бути органи державної влади та управління і місцевих органів самоврядування. Але це не стосується Пенсійного фо­нду, одним із напрямів діяльності якого є вкладання коштів у цінні папери державних органів і акціонерних товариств.

Емітентами цінних паперів є юридичні та фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'яз­ки, що випливають з умов їхнього випуску.

Фінансовими посередниками на ринку цінних паперів є юриди­чні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів і інвес­торів. Посередники повинні мати ліцензію на здійснення посередницької діяльності. У більшості випадків вони надають брокерські, дилерські та андеррайтерські послуги.

Брокер — це посередник, який діє за дорученням і за рахунок кліє­нтів, одержуючи за посередництво комісійні.

Дилер — це посередник, який здійснює операції з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за власний рахунок.

Реєстратор — юридична особа — суб'єкт підприємницької діяль­ності, який займається веденням реєстрів власників іменних цінних па­перів на основі ліцензії. Діяльність реєстраторів регулюється Положен­ням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Емі­тент може і самостійно вести реєстр власників іменних цінних паперів, якщо їх чисельність не перевищує 500 осіб.

Зберігач — комерційний банк або торговець цінними паперами, що має ліцензію зберігача і здійснює зберігання та обслуговування рахунків у цінних паперах.

Депозитарій — це інститут, що дає можливість здійснювати розра­хунків цінних паперах через комп'ютеризовану систему депозитарного обліку та спрощує їх обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу.

Діяльність депозитаріїв в Україні регулюється Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обі­гу цінних паперів в Україні". Відповідно до цього Закону депозитарій здійснює діяльність щодо:      

• · надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску;
• · відкриття та ведення рахунків у цінних паперах;
• · обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
• · обслуговування операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів.

Депозитарій може створюватися у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депозитарна ді­яльність повинна бути виключним видом діяльності цього товариства.

Структура Національної депозитарної системи передбачає два рівні:

1)  верхній — НДУ і депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

2)  нижній — зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Клірингово-розрахункові установи — це інфраструктурі інститу­ти, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розра­хунків, включаючи проведення взаємозаліку, за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів; видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєст­рації іменних цінних паперів тощо.

Учасники ринку цінних паперів можуть об'єднуватися в саморегу­лювальні організації. Саморегулювальні організації (СРО) виступають як інститути, які об'єднують суб'єктів фондового ринку і встановлюють дія своїх членів формальні правила та процедури. Статус такої організації згідно з Положенням про саморегулювальну організацію ринку цін­них паперів можуть одержати громадські організації та об'єднання юри­дичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів, а також фон­дові біржі. Усі професійні учасники ринку цінних паперів мають бути чле­ном щонайменше одного об'єднання СРО відповідно до виду діяльності.

Основними функціями саморегулювальних організацій є:

• встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;
• захист інтересів членів організації;
• виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі

В Україні на початок 2001 року до складу СРО входили сім фондових бірж та дві торговельно-інформаційні системи, а також Асоціація власників фондового ринку, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу.

3 Фондова біржа

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Перша фондова біржа виникла в епоху первісного накопичен­им капіталу в Амстердамі у XVII ст. у зв'язку з розвитком капіталістичних відносин в Голландії.

Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функ­ціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує по­миї і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу їв здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про цінні па­пери та фондову біржу», інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі. На деяких фондових біржах реалізують також /і 'іди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота.

Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками-торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерцій­ної й комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до і статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів дохо­ди! громадян. Фондова біржа — організація, яка створюється без мети тримання прибутку та займається виключно організацією укладання  купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за доручен­им клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа працює за такими принципами:

• перевірка якості й надійності цінних паперів;
• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на од­накові цінні папери одного емітенту;
• гласність біржових операцій.

Фондова біржа виконує такі функції:

• відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;
• є важливим координатором розміщення державних цінних папе­рів;
• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери дія­льності до іншої;
• є своєрідним економічним барометром ділової активності.

Фондова біржа проводить такі операції:

1)   облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

2)  оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

3)   виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржово­го ринку цінних паперів;

4)   забезпечення централізованого інформування і курсового конт­ролю;

5)  правове оформлення угод.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців. Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законо­давства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств.

Основними учасниками фондових бірж є:

1) Брокерські компанії – це компанії, що здійснюють цивільно- правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних па­перів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

2) Дилерські компанії – це компанії, що здійснюють цивільно- правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних па­перів проти їх поставки новому власнику від свого імені та за свій раху­нок з метою перепродажу третім особам.

3) Маклери – це особи, які виступають посередниками при укла­дання угод на біржі.

Залежно від виду торгівельної діяльності члени біржі поділя­ються на чотири категорії:

1)   брокер-комісіонер збирає у брокерських фірм заявки клієнтів, доставляє їх в зал біржі і відповідає за їх виконання;

2)   біржовий брокер виконує доручення інших брокерів;

3)   біржовий трейдер здійснює операції лише за власний рахунок, правилами біржі йому заборонено виконувати розпорядження клієнтів;

4)                «спеціаліст» виконує три основні функції: здійснює виконання заявок з певними групами цінних паперів, діючи при цьому, як брокер; діє як дилер, тобто купує та продає цінні папери за власний рахунок; вико­нує завдання підтримки стабільності на ринку певних цінних паперів ііляхом компенсації тимчасових дисбалансів попиту та пропозиції.

Усі операції на фондовій біржі поділяють на: касові (спотові) та строкові.

Касова угода (спотова) – її особливість у тому, що цінні папери оплачуються та передаються покупцю, як правило, в день угоди або про­тягом 1-3 днів. Ринок таких угод називається касовим (спотовим), а ціна касовою (спотовою). Ці угоди передбачають первинне розміщення цінних паперів та їх вторинний перепродаж. До первинного розміщення через біржу приймаються цінні папери, які пройшли лістинг (експертизу) в екс­пертній групі біржі.

Лістинг – це цінні папери, які внесені до біржового списку.

Угоди, які мають предмет поставки активу у майбутньому назива­ються строковими. Предметом строкових угод можуть бути будь-які ак­тиви. До строкових угод відносять: опціони, ф'ючерси, варанти.

З точки зору строків виконання опціони поділяють на:

1) Американський опціон, який може бути виконаний у будь-який день до закінчення строку контракту.

2) Європейський опціон, який здійснюється лише в день закінчен­ня строку контракту.

В Україні функціонують наступні фондові біржі:
• ПАТ «Українська біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Східно-Європейська фондова біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Фондова біржа «Перспектива» (м. Дніпропетровськ)
• ПрАТ «Українська міжбанківська валютна біржа» (м. Київ)
• ПрАТ «Українська Міжнародна Фондова Біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Київська Міжнародна Фондова Біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Фондова біржа ПФТС» (м. Київ)
• ПрАТ «Придніпровська фондова біржа» (м. Дніпропетровськ)
• ПрАТ «Фондова біржа «Іннекс» (до 2006 року — АТ «Донецька фондова біржа») (м. Київ)
• ПрАТ «Українська фондова біржа» (м. Київ)
Реєстр всіх бірж України міститься у Реєстрі ліцензованих учасників фондового ринку, що ведеться Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.