Лекція 4.
| Сайт: | Навчально-інформаційний портал ВП НУБіП України "Ніжинський агротехнічний інститут" |
| Курс: | Інвестування |
| Книга: | Лекція 4. Фінансові інвестиції |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | субота 23 листопад 2024 |
Під час розробки оптимальних фінансових рішень у конкретних ситуаціях інвестор має вміти оцінювати майбутню вартість інвестованих грошових коштів.
Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень, інвестованих на строк більше одного року (періоду) залежить від того який відсоток (простий чи складний) буде прийматися в розрахунках. Під час використання простого відсотка інвестор буде одержувати доход (нарощувати капітал) тільки з суми початкових інвестицій протягом усього строку реалізації проекту.
Формула визначення нарощеної суми з використанням простих відсотків (РУ)(формула простих відсотків) має такий вигляд:
FV = PV (1 + п*r)
де РV – сума початкових грошових коштів; г – ставка відсотку, коефіцієнт; n – кількість періодів (років).
Під час використання складного відсотка, одержаний доход періодично додається до суми початкових інвестицій. У результаті чого відсоток нараховується також із накопиченої у попередніх періодах суми відсоткових платежів або будь-якого іншого виду доходу. Знаходження майбутньої вартості грошових коштів через п-період (РУn) і за відомого значення темпу їх приросту здійснюється за формулою:
FVn = PV (1 + r)n
Якщо нарахування відсотків здійснюється т раз у рік, то формула буде мати такий вигляд:
FVn = PV (1 + r/m)n*m
, де m – періодичність нарахування відсотків на рік
Процес, в якому за заданих значень РV та г необхідно знайти величину майбутньої вартості інвестованих коштів до кінця певного періоду часу (п) називається операцією нарощування.
У фінансових розрахунках часто виникає потреба в оцінці поточної вартості майбутніх грошових потоків (РV). Метою даної процедури є визначення цінностей майбутніх надходжень від реалізації того чи іншого проекту з позицій поточного моменту. Процес конвертування грошових коштів, що планується одержати у майбутніх періодах в їх поточну вартість, називається операцією дисконтування. Відсоткова ставка, що використовується у розрахунку РУ, називається дисконтною ставкою.
Фінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням "інвестиційного портфеля". Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирають для здійснення фінансового інвестування більше одного фінансового інструмента, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.
Інвестиційний портфель — це цілеспрямовано сформована сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики. Оскільки на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття "інвестиційний портфель" ототожнюється з поняттям "фондовий портфель" (або "портфель цінних паперів").
Портфель цінних паперів — це сукупність зібраних разом різних фінансових цінностей, які є інструментом для досягнення конкретної мети інвестора. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо).
Головною метою формування портфелю цінних паперів є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш прибуткових і безпечних фінансових інструментів.
Слід зазначити, що портфелі цінних паперів можна класифікувати за наступними ознаками:
1. За цілями формування інвестиційного прибутку розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля — доходу і зростання.
Портфель доходу — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити отримання більш високої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.
Портфель зростання — це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу в майбутній довгостроковій перспективі незалежно від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), оскільки норма прибутку за довгострокового фінансового інвестування завжди вища, ніж за короткострокового.
2. За відношенням до інвестиційних ризиків розрізнюють три основних типи інвестиційного портфеля — агресивний; помірний (компромісний) і консервативний. Така типізація портфелів заснована на диференціації рівня інвестиційного ризику, на який згоден іти конкретний інвестор у процесі фінансового інвестування.
Під час формування агресивного (ризикованого) портфелю, який націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), у інвестора ступінь ризику найбільша. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу доходність у найризикованіші фінансові активи.
Під час формування поміркованого (ринкового) портфелю дохід у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також з дивідендних виплат.
Консервативний портфель формується переважно з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфель зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю.
Виходячи з цих основних типів інвестиційних портфелів, формуються різні їх варіанти, які використовуються під час реалізації політики фінансового інвестування підприємства. Такими основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:
1) агресивний портфель доходу;
2) агресивний портфель зростання;
3) помірний портфель доходу;
4) помірний портфель зростання;
5) консервативний портфель доходу;
6) консервативний портфель зростання.
Діапазон інвестиційних портфелів може бути розширений ще більшою мірою за рахунок їх проміжних варіантів.
Під час формування портфеля цінних паперів інвестори повинні чітко сформувати свою стратегію управління.
Стратегічне управління під час формування портфеля цінних паперів передбачає виконання таких функцій:
- оцінку інвестиційної привабливості активів;
- розробку рейтингів, прогнозування стану ринку в цілому, а також його сегментів у галузевому й регіональному розрізах;
- аналіз ринку альтернативних вкладень;
- аналіз ринкового середовища, сильних і слабких сторін основних конкурентів, їхньої частки на ринку;
- пошук нових можливостей, аналіз потреб потенційних клієнтів;
- динамічне спостереження за кон'юнктурою ринку.
Можна виділити основні типи інвестиційних стратегій.
Стратегія ефективного власника базується на тому, що інвестор одержує не тільки доступ до певних видів продукції та забезпечення контролю над фінансовими потоками. Його місія полягає також і в підвищенні науково- технічного й виробничо-збутового потенціалу, фінансовому оздоровленні підприємства. Основний доход інвестора є довгостроковим і утворюється в результаті господарської діяльності підприємства. Тому для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакету акцій, але й на розвиток емітента. Коли підприємство стане високорентабельним і його акції зростуть у ціні, інвестор матиме можливість продати свій пакет і одержати значні прибутки. Саме цю стратегію обирають венчурні фонди для фінансування інноваційного бізнесу.
Стратегія спекулятивного злиття або поглинання відрізняється тим, що інвестор стає власником контрольного пакета акцій, маючи на меті доступ до дефіцитних видів продукції (послуг), фінансових ресурсів, одержання у розпорядження вигідних об'єктів нерухомості, а також інших майнових і немайнових прав. Великі підприємства через застосування цієї стратегії отримують можливість спрямувати значні фінансові потоки на свої дочірні фірми, банки тощо.
Інвестор може одержати прибуток або за рахунок управління грошовими потоками підприємства або через реалізацію пакета акцій кінцевому інвестору. Мета застосування стратегії спекулятивного злиття або поглинання відносно дрібних компаній зводиться до придбати вигідних площ у престижних районах для використання їх під офіси, склади, зведення нових будівель. Як передумови використання стратегії можна розглядати належність інвестора до фінансово- промислової групи, банківських або торгово-посередницьких структур, які володіють необхідними коштами для скупки контрольного пакета акцій.
Зазначена стратегія використовувалася й використовується, як правило, на перших етапах приватизації, коли на підприємстві починається боротьба за перерозподіл власності.
Вибір стратегії значною мірою визначається типом управління. Виділяють два типи управління — активне й пасивне.
Активне управління передбачає ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів, що відповідають цілям інвестування, а також швидку зміну структури портфеля. Інвестор використовує цю стратегію тоді, коли намагається одержати дохідність вищу за середньоринкову. Стратегія активного управління потребує значних витрат, тому що вона пов'язана з інформаційно- аналітичною підготовкою рішень, придбанням і розробкою власного програмно- технічного та методичного забезпечення. Саме тому цю стратегію обирають тільки ті інвестори, які мають достатній капітал і високопрофесійний персонал.
Пасивне управління характерне для консервативних і помірковано- агресивних інвесторів. Головними цілями у пасивному управлінні є захист вкладень від інфляції й одержання гарантованого доходу за мінімального рівня ризику і низьких витратах на управління. Цей тип управління передбачає створення добре диверсифікованих портфелів цінних паперів, для яких можна з високою точністю розрахувати дохідність, ризик і ліквідність.
Під час пасивного управління самою розповсюдженою стратегію в інвестуванні в акції є стратегія "купив - і - тримай ". Особливість цієї стратегії полягає у тому, що її ефективність залежить значною мірою від рівня недооцінки акцій і обраного періоду часу.
Іншою розповсюдженою стратегією пасивного управління виступає стратегія індексного фонду. Вона базується на тому, що структура портфеля повинна відбивати рух обраного фондового індексу, що віддзеркалює стан усього фондового ринку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їх частку визначають так само, як і під час розрахунку індексу.
Таким чином, при формування стратегії управління портфелем цінних паперів інвестор має керуватися основними принципами портфельного інвестування такими як безпечність, доходність вкладень, їх ріст та ліквідність.