Покарання та його види
| Сайт: | Навчально-інформаційний портал ВП НУБіП України "Ніжинський агротехнічний інститут" |
| Курс: | Правова культура особистості |
| Книга: | Лекція 14. Покарання та його види |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | понеділок 26 жовтень 2026 |
Поняття кримінальної відповідальності. В КК це поняття не розкривається. В теорії кримінального права його трактують по-різному. Ми пропонуємо таке її загальне визначення. Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, покладений на неї КК, не вчиняти злочин, а у разі вчинення - зазнати на собі впливу КК.
Кримінальна відповідальність є двох видів: позитивна та негативна (ретроспективна).
Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, покладений на неї КК, не вчиняти злочинів. Виникає позитивна кримінальна відповідальність із набранням чинності КК. Ознаки позитивної кримінальної відповідальності є: об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних ознак позитивної кримінальної відповідальності ми відносимо: наявність кримінально-правових встановлень, які містяться в статтях КК та забороняють вчиняти певні діяння (злочини) або надають особі право на певну поведінку, наприклад, на затримання особи, що вчинила злочин. До суб'єктивних ознак позитивної кримінальної відповідальності ми відносимо обов'язок особи вести себе відповідно вимогам КК, тобто не порушувати його встановлення. Не вчинення особою злочину означає реалізацію позитивної кримінальної відповідальності.
Негативна (ретроспективна ) кримінальна відповідальність - це обов'язок особи бути відповідальною за вчинений нею злочин і перетерпіти передбачені законом заходи реагування. Виникає негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність із моменту вчинення особою злочину. Ознаки негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності також є об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних ознак негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності віднесемо такі: наявність кримінально-правової заборони не вчиняти злочин; наявність в діянні особи складу злочину; перетерпіння особою заходів, передбачених КК. До суб'єктивних ознак негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності віднесемо наступні: обов'язок особи, в діянні якої є склад злочину, зазнати на собі заходів, передбачених КК. Завершується негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність у повному своєму розвитку фактом погашення або зняття судимості за вчинений злочин. Можуть мати місце випадки реалізації негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності і раніше, Наприклад, фактом звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.
Підстави кримінальної відповідальності (тобто чому особа повинна нести кримінальну відповідальність). Серед таких підстав виділяють: філософські, правові, фактичні.
Філософські підстави кримінальної відповідальності. З позицій індетермінізму, як напрямку філософії, обов'язок особи нести кримінальну відповідальність пояснюється наявністю в особи волі. Саме воля особи є автономною силою. На волю особи зовнішні обставини не впливають. Інакше кажучи, особа сама вибирає лінію своєї поведінки. І оскільки особа вчинила злочин зі своєї волі, то така її воля і зумовлює відповідальність особи.
Другий напрям філософії - детермінізм по-іншому пояснює, чому особа повинна нести кримінальну відповідальність. Така різновидність детермінізму як механічний детермінізм говорить, що поведінка особи детермінована (визначена) лише зовнішніми факторами. Підстави реагування на злочинну поведінку особи представники цієї філософської течії вбачали в необхідності захисту суспільства. Інша різновидність детермінізму - матеріалістичний детермінізм визнавав, що поведінка особи зумовлена як зовнішніми факторами, так і її волею. Тобто особа завжди має право вибору. І оскільки особа вибирає злочинний шлях - то за це і мусить відповідати.
Правові підстави кримінальної відповідальності. В ч. 1 ст. 2 КК визначено наступне: підставою кримінальної відповідальності е вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Інакше кажучи, правовою підставою кримінальної відповідальності є положення ч.І ст. 2 КК.
Фактичні підстави кримінальної відповідальності. Це безпосереднє вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.
Згідно ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Ознаки злочину. 1. Злочин - це насамперед конкретна поведінка особи — діяння (в формі дії або бездіяльності). Визнання злочином саме діяння є принциповим. Це означає, що думки людини, її переконання, її якості не караються. Лише коли антигромадські погляди об'єктивуються в конкретну поведінку, ми може говорити про злочин. Отже, думки не караються. Латинською мовою це звучить так - cogitationis poenam nemo partitur.
Злочинне діяння повинно бути вольовим. Воля - це здатність до цілеспрямованих дій. Інстинктивні, імпульсивні, рефлекторні рухи особи не є вольовими, а тому не караються. Злочинне діяння повинно бути не лише вольовим, а й усвідомленим. Свідомість - це здатність об'єктивно відображати дійсність. Неусвідомлена поведінка особи (душевнохворої) не карається.
Слід зазначити, якщо поведінка особи відбувається за обставин, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин та ін.), така поведінка особи злочином не визнається, а є правомірною.
Злочинне діяння (вольове та усвідомлене) виражається в активній або пасивній поведінці особи. Активна поведінка особи називається дією, пасивна - бездіяльністю. Активно вчинюються, наприклад, такі злочини як крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК). Пасивно - залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомога особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі (ст. 136 КК). Низка злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Наприклад, вбивство (ст. 115 КК).
2. Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки суспільно небезпечне діяння. Суспільна небезпека як ознака злочину - це властивість діяння заподіювати шкоду правоохоронюваним відносинам, або ставити їх під загрозу пошкодження. Наприклад, такий злочин як крадіжка (ст. 185 КК) заподіює шкоду власності потерпілого. Після крадіжки якоїсь речі в потерпілого він вже не може нею володіти, розпоряджатись, користуватись. Такий, наприклад, злочин як порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч. 1 ст. 276 КК), ставить під загрозу правоохоронювані відносини, що виражено такими словами в диспозиції цієї статті - якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.
Суспільна небезпека діяння характеризується якісною та кількісною сторонами. Якісна сторона суспільної небезпеки (її характер) - це спрямованість діяння на певні правоохоронювані відносини; певні об'єктивні впливи та суб'єктивні прояви діяння. Кількісна сторона суспільної небезпеки (її ступінь) - це рівень заподіяної злочином шкоди. Продемонструємо характер і ступінь суспільної небезпеки діяння на прикладі крадіжки. Характер суспільної небезпеки крадіжки проявляється в направленості цього діяння на власність, у способі поведінки особи (таємному викрадення чужого майна), у корисливому мотиві, меті наживи. Ступінь суспільної небезпеки крадіжки виражається в кількісному показнику заподіяної шкоди - значна шкода, великий розмір, особливо великий розмір викраденого.
3. Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки діяння кримінально протиправне. Кримінальна протиправність - це забороненість діяння відповідною нормою КК. Кримінальна протиправність означає: а) що діяння описані в нормі КК (наприклад, крадіжка - ст. 185 КК), б) що за ці діяння в нормі передбачене певне покарання (наприклад, у санкції ч. 1 ст. 185 КК зазначено, що таке діяння карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Кримінальна протиправність - це юридичне вираження суспільної небезпеки діяння в КК. Як на ознаку злочину - кримінальну протиправність вказує чинний КК та вказував КК 1960 року. КК 1922 року та КК 1927 року такої ознаки злочину не називали. За часів чинності КК 1922 та 1927 років існувала аналогія закону.
Аналогія закону - це поширення дії КК на випадки прямо ним не передбачені, а схожі. КК 2001 року забороняє аналогію закону. 6 ч. 4 ст. З КК 2001 року вказано - застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Класифікація злочинів. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.
Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Злочин та інші правопорушення. Самим небезпечним з усіх правопорушень є злочин. До незлочинних правопорушень відносять: адміністративні, дисциплінарні, цивільні делікти (проступки).
Адміністративні правопорушення - протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Дисциплінарні проступки - це такі діяння, які порушують дисципліну і тому заборонені нормативно-правовими актами, розпорядженнями компетентних осіб під загрозою дисциплінарних стягнень.
Цивільні делікти - цивільне правопорушення, що тягне за собою обов'язок відшкодування збитків.
Поряд з наведеними деліктами існують і аморальні вчинки. Це такі діяння, котрі передбачені моральними нормами, вчинюються в різних сферах громадського та особистого життя і засуджуються заходами громадсько-морального характеру.
Поняття стадій злочину. В Особливій частині КК наведено перелік діянь, які є злочинами. Описані ці злочини як закінчені. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК). Наприклад, крадіжка (ст. 185 КК).
Однак, щоб вчинити крадіжку, особа готується до такого вчинення. Скажімо, складає план своїх дій, придбає відмички. Після цього вона починає безпосередньо діяти по викраденню чужого майна. Але такі дії можуть бути й недоведеними до кінця з незалежних від особи причин. Тобто, коли особа розпочала злочин, але до кінця його не довела в наявності є незакінчений злочин. Згідно ч. 2 ст. 13 КК, незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Інакше кажучи, злочинна діяльність особи проходить певні етапи. Етапи, які проходить злочин у своєму розвитку, називають стадіями. Виділяють три стадії злочину: готування до злочину, замах на злочин, стадія закінченого злочину.
Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК).
Підшукування засобів чи знарядь - будь-яка форма (законна чи незаконна) придбання засобів чи знарядь вчинення злочину.
Пристосування засобів чи знарядь - будь-яка дія, направлена на їх зміну з метою найкращого використання при вчиненні злочину.
Підшукування співучасників - це діяльність по залученню (вербуванню) співучасників.
Змова на вчинення злочину - це досягнення між співучасниками угоди на вчинення злочину.
Усунення перешкод— це заходи, спрямовані на покращення умов вчинення злочину (не замикання дверей, відволікання уваги потерпілого тощо).
Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це будь-які діяння, за виключенням згаданих вище, що надають можливість для вчинення злочину (вивчення місця вчинення злочину, готування схованки для викрадених у майбутньому речей і т.п.)
Зазначимо, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Замахом на злочин є вчинення особою із прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця із причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК).
В КК виділяють два види замаху: закінчений та незакінчений. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено із причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа із причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
В теорії кримінального права виділяють ще два види замаху:
Закінчений та незакінчений замах, а також замах на неналежний об'єкт та замах непридатними знаряддями є кримінально караними. Однак, якщо особа на стадії готування чи замаху добровільно відмовилась довести злочин до кінця, вона може і не підлягати кримінальній відповідальності. Такий стан називають добровільною відмовою.
Добровільною відмовою є остаточне припинення особою, за своєю волею, готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ст. 17 КК).
На стадії готування та на стадії незакінченого замаху добровільна відмова можлива завжди. На стадії ж закінченого замаху - лише за умови, що особа контролює подальший хід подій і не допускає закінчення злочину. Наприклад, особа, бажаючи вбити потерпілого, який не вміє плавати, кидає його в річку. При цьому особа має реальну можливість того врятувати і до загибелі потерпілого врятовує його.
Після закінчення злочину добровільна відмова неможлива. Але, коли особа активно діє по усуненню наслідків злочину, відшкодуванню збитків тощо в наявності дійове каяття. Дійове каяття кримінальну відповідальність виключає лише в одному випадку: особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).
Термін "склад злочину" (латинською мовою- corpus delicti) вперше ввів в обіг в 1581 р. Проспер Фаринацій. Склад злочину - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які утворюють і характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.
Значення (функції) складу злочину. 1. Фундаментальна функція полягає в тому, що склад злочину: а) є законною підставою кримінальної відповідальності (склад злочину описано в КК); б) є єдиною підставою кримінальної відповідальності (будь-яка інша підстава не породжує кримінальну відповідальність, інакше кажучи, аналогія закону заборонена); в) є необхідною підставою кримінальної відповідальності (без встановлення в діянні особи складу злочину її неможливо притягнути до кримінальної відповідальності). 2. Процесуальна функція полягає в тому, що склад злочину встановлює певні межі розслідування. 3. Розмежувальна функція полягає в тому, що склад злочину дозволяє один склад злочину відмежувати від іншого чи від незлочинного діяння. 4. Гарантійна функція полягає в тому, що встановлення в діянні особи ознак злочину є гарантією прав людини.
Встановлення відповідності діяння, вчиненого особою, складу злочину, описаному в КК та його юридичне закріплення, називається кваліфікацією злочину. Кваліфікація є офіційною та неофіційною. Офіційна кваліфікація здійснюється уповноваженими державними органами. її наслідки є обов'язковими. Неофіційна - науковцями. Наслідки її необов'язкові.
Склади злочинів розподіляють за певними підставами на групи (види). Цей розподіл називають класифікацією складів злочинів.
За ступенем суспільної небезпеки склади злочинів поділяють: а) на основні. Основний - це такий склад, у якому міститься сукупність ознак злочину одного виду без обтяжуючих і пом'якшуючих ознак. Основні склади злочинів - це, як правило, передбачені частинами першими статей Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, передбачена ч. 1 ст. 185 КК; б) кваліфіковані (з обтяжуючими обставинами); в) особливо кваліфіковані (з особливо обтяжуючими обставинами). Кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочинів - це склади, які фіксують різновид злочину певного виду. Як правило, це склади злочинів, передбачені частиною другою чи послідуючими частинами статті Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, вчинена повторно (ч. 2 ст. 185 КК) - кваліфікований склад злочину. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло (ч. З ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК), - це особливо кваліфіковані склади злочинів; г) привілейовані (з пом'якшуючими обставинами). Це такі склади, що фіксують різновид злочину з пом'якшуючими обставинами. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).
За способом описання склади злочинів поділяють на: а) прості. Це такі склади, що характеризуються одномірністю його елементів. Скажімо, один об'єкт, одне діяння, одна форма вини. Наприклад, вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК: один об'єкт - життя, одне діяння - вбивство, одна форма вини - умисел; б) складні. Це такі склади, котрі характеризуються багатомірністю його елементів. Наприклад, декілька об'єктів (при розбої (ст. 187 КК) - об'єктами є власність та здоров'я потерпілого).
За особливостями конструкції об'єктивної сторони склади злочинів поділяють на: а) матеріальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з настанням суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, вбивство, ч. 1 ст. 115 КК); б) формальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням суспільно небезпечного діяння - дії або бездіяльності. Наприклад, державна зрада - ч. 1 ст. 111 КК); в) усічені (це такі склади злочинів, у яких момент закінчення переноситься на стадію готування або замаху на злочин. Наприклад, організація озброєної банди-ст. 257 КК).
Склад злочину, як зазначалось, утворюють об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Об'єктивними ознаками складу злочину є об'єкт і об'єктивна сторона. Суб'єктивними ознаками складу злочину е суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Об'єкт злочину - те, на що завжди посягає злочин і чому він завдає шкоди чи ставить під загрозу заподіяння шкоди. Об'єктом злочину є правовідносини, які охороняються КК від злочинних посягань. Такі відносини перераховані ч. 1 ст. 1 КК. Це - права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, миру і безпеки людства.
Види об'єктів: а) загальний - сукупність усіх охоронюваних КК правовідносин (перелік їх дано і ч. 1 ст. 1 КК); б) родовий - частина загального об'єкта, що представляє собою групу однорідних чи тотожних правовідносин, на які посягають однорідні чи тотожні злочини (наприклад, основи національної безпеки, життя громадян, здоров'я громадян; в) безпосередній об'єкт - ті правовідносини, яким безпосередньо завдається злочином шкода. Наприклад, при вчиненні вбивства - це життя конкретної особи. Зазначимо, що безпосередній об'єкт може поділятися на основний і додатковий. Наприклад, при вчинені розбою (ст. 187 КК) основним об'єктом є власність потерпілого, додатковим - здоров'я потерпілого. Зауважимо, що додатковий об'єкт може бути обов'язковим чи факультативним. При вчиненні розбою здоров'я потерпілого є додатковим обов'язковим об'єктом. Це пояснюється тим, що здоров'я потерпілого обов'язково пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження при вчиненні розбою. Коли ж додатковий об'єкт пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження не завжди його називають факультативним. Наприклад, при вчиненні хуліганства (ст. 296 КК). Основним безпосереднім об'єктом при вчиненні хуліганства є громадський порядок, який обов'язкового пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження. У той же час. при вчиненні хуліганства може бути пошкодженим чи ставитися під загрозу пошкодження (крім громадського порядку), ще й, наприклад, власність, здоров'я потерпілого, діяльність підприємства. Названі об'єкти, як такі, що не завжди пошкоджуються чи ставляться під загрозу пошкодження, називають факультативними.
Значення об'єкта злочину: є ознакою складу злочину; служить правильній кваліфікації вчиненого злочину; родовий об'єкт злочинів є підставою для побудови Особливої частини КК - у кожному з розділів Особливої частини зосереджені злочини, які посягають на однорідні чи тотожні правовідносини. Наприклад, розділ 2 - злочини, які посягають на життя або здоров'я потерпілих.
При вчиненні окремих злочинів посягання може спрямовуватись безпосередньо на предмет злочину. Під предметом злочину розуміють речі матеріального світу, впливаючи на які пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження об'єкт злочину. Наприклад, при вчиненні крадіжки об'єктом злочину е власність, а предметом — та річ, яку викрадають, скажімо гроші. Види предметів злочину: люди, тварини, рослини, речі (у розумінні майно - у них вкладена людська праця). Значення предмета злочину - допомагає визначити об'єкт злочину та показує розмір заподіяної шкоди (збитків).
Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона злочину. Інакше кажучи, як злочин проявляється зовні. Основні ознаки об'єктивної сторони злочину в матеріальних складах злочинів: а) діяння (дія або бездіяльність - про їх зміст йшлось при розгляді теми "Злочин: поняття та ознаки"), б) злочинні наслідки (це шкідливі зміни в об'єкті посягання), в) причинний зв'язок між вчиненим діянням та злочинними наслідками (причинний зв'язок - це такий зв'язок між явищами, при якому одне явище породжує інше. Ознаки причинного зв'язку: 1) діяння повинно передувати наслідку; 2) наслідок є результатом саме цього, а не іншого діяння; 3) наслідки з об'єктивною закономірністю виникають у результаті вчиненого діяння). Скажімо, при вчинені вбивства об'єктивними його ознаками є: дія чи бездіяльність, що призвели до настання смерті потерпілого, наприклад, постріл чи ненадання їжі; злочинні наслідки у виді смерті потерпілого; причинний зв'язок між вчиненим діянням і настанням смерті потерпілого, інакше кажучи, що саме це діяння особи і призвело до смерті потерпілого, а не якесь інше. Основні ознаки об'єктивної сторони злочину у формальних та усічених складах злочинів: діяння (дія або бездіяльність). Наприклад, при вчиненні шпигунства (ст. 114 КК) достатньо передати іноземній державі відомості, що становлять державну таємницю, і об'єктивна сторона злочину вичерпана.
Факультативні (не обов'язкові) ознаки об'єктивної сторони злочину: місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя, засоби. Коли в диспозиції статті Особливої частини КК є пряма чи опосередкована вказівка на якусь з факультативних ознак, вона автоматично стає основною ознакою об'єктивної сторони. Наприклад, при вчиненні крадіжки (ст. 185 КК) об'єктивними її ознаками є: дія (саме викрадення), злочинні наслідки (виражаються заподіянням майнової шкоди потерпілому) та причинний зв'язок між вчиненим викраденням та заподіяними збитками. Однак, крім цих ознак, законодавець вказує й на додаткову ознаку об'єктивної сторони, а саме на спосіб викрадення - таємне викрадення. Таким чином, для крадіжки характерно чотири обов'язкові ознаки об'єктивної сторони.
Об'єктивна сторона злочину буде відсутньою, коли: діяння вчинене внаслідок нездоланної сили - дії об'єктивних факторів (стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів, механізмів і т.п.), фізичного чи психічного примушування, яке також є нездоланним.
Значення об'єктивної сторони: об'єктивна підстава кримінальної відповідальності; ознака складу злочину, за яким розрізняють злочини.
Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Ознаки суб'єкта злочину:
Окремі злочини (наприклад, військові злочини, злочини у сфері службової діяльності) можуть бути вчинені лише спеціальними суб'єктами злочину. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа (ч.2 ст. 18 КК).
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину. Ознаки суб'єктивної сторони: а) вина; б) мотив; в) мета. Вина є обов'язковою ознакою злочину; мотив, мета - факультативними. Серед суб'єктивних ознак виділяють ще й емоційний став особи.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Отже вина є умисною та необережною.
Умисна вина (умисел) є двох видів: прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Необережна вина (необережність) також є двох видів: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), не повинна була і не могла їх передбачити - у наявності казус. За таких умов особа кримінальної відповідальності не несе через відсутність вини.
Мотив злочину - це внутрішні спонукання до злочину, психологічна причина злочину.
Мета злочину - це уявний бажаний результат, якого прагне досягнути особа.
Не е співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 КК та 396 КК.
Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.
Співучасть у злочині характеризується об'єктивними та суб'єктивними ознаками (ст. 26 КК).
Об'єктивні ознаки співучасті: 1) один злочин вчиняється двома або більше суб'єктами злочину; 2) об'єкт злочину є спільним для всіх суб'єктів злочину (це означає, що ці суб'єкти спрямовують свої зусилля на одні й ті ж правоохоронювані відносини); 3) діяння суб'єктів злочину є спільними (незалежно від вкладу кожного з них); 4) наслідки діянь суб'єктів злочину є спільними для них; 5) між діянням кожного з суб'єктів злочину і наслідками, що виникли, є причинний зв'язок.
Суб'єктивні ознаки співучасті: 1) між суб'єктами злочину є домовленість про вчинення конкретного злочину; 2) кожен із суб'єктів злочину вчиняє діяння прямоумисно; 3) мотив і мета злочину Є спільними для суб'єктів злочину (в усякому разі вони погоджуються на них, при цьому кожен із суб'єктів злочину може чинити діяння з власних мотивів і переслідувати власну мету).
Суб'єкти злочину, які спільно вчиняють злочин, називаються співучасниками злочину.
Види співучасників злочину: Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими Суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.
Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
При з'ясуванні змісту ознак, за якими особа може бути визнана організатором вчинення злочину (злочинів) в простих формах співучасті, потрібно виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в об'єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб.
Організація вчинення злочину (злочинів) може полягати в залученні співучасників усіх видів (виконавців, пособників, підбурювачів, інших організаторів) або лише одного з них (наприклад, виконавців) і здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо. Мета зберегти єдність співучасників для подальшої злочинної діяльності при цьому не ставиться.
Керування підготовкою злочину (злочинів) виявляється у спрямуванні дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: замовлення злочину; підшукування або пристосування засобів чи знарядь його вчинення; залучення співучасників, інструктування їх щодо виконання відповідних злочинних діянь; усунення перешкод та інше умисне створення умов для вчинення злочину, зокрема розроблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу працівника такого органу, застосування насильства до нього або його близьких, усунення з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити реалізації злочинних намірів); визначення місць переховування співучасників після вчинення злочину та його знарядь, а також предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.
Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання діянь, що становлять об'єктивну сторону складу злочину (діяння виконавця), або на забезпечення такого виконання (діяння пособника та підбурювача). Воно може полягати в інструктуванні учасників злочину щодо виконання тих чи інших діянь, які становлять об'єктивну сторону складу злочину, або щодо забезпечення їх виконання, у координації злочинних дій співучасників (розставлення останніх на місці злочину, визначення послідовності їх дій, налагодження зв'язку між ними), у забезпеченні прикриття цих дій тощо.
Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукування співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.
Керування організованою групою або злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління їх функціонуванням як стійких об'єднань осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов'язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури об'єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об'єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо).
Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об'єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки.
Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації може полягати і в організації постачання їй коштів іншими особами, і в безпосередньому його здійсненні. У такий спосіб кошти можуть спрямовуватись на фінансування витрат, пов'язаних як із функціонуванням організованої групи чи злочинної організації (придбання автотехнічних засобів, зброї чи іншого майна, оренда приміщення, виплата коштів членам цих об'єднань за виконання ними відповідних функцій, а також винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочинів, підкуп представників влади, здійснення розвідувальних заходів, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність тощо), так і з учиненням конкретного злочину.
При цьому слід мати на увазі, що здійснення іншого, крім фінансового (наприклад, матеріально-технічного, інформаційного), забезпечення злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за змістом ч. З ст. 27 КК не є підставою для визнання особи організатором. Це можливо лише за умови вчинення нею й інших дій, відповідальність за які передбачено зазначеною нормою.
Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
Залежно від виконуваних співучасниками ролей, виділяють два види співучасті: 1) проста співучасть; 2) складна співучасть (інакше кажучи, співучасть з розподілом ролей, або співучасть у тісному розумінні).
Проста співучасть - має місце там, де всі співучасники злочину безпосередньо виконують його об'єктивну сторону, тобто є виконавцями злочину. Наприклад, усі б'ють потерпілого.
Складна співучасть - характеризується тим, що між співучасниками відбувається розподіл ролей. Тобто кожен із співучасників злочину виконує ту роль, яка йому визначена спільною домовленістю співучасників злочину.
Співучасть відбувається в чотирьох формах: 1) вчинення злочину групою осіб, 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, 8) вчинення злочину організованою групою. 4) вчинення злочину злочинною організацією.
Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.
Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Під організованою групою (ч. З ст. 28 КК) належить розуміти внутрішньо стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності.
Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого, або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Злочинна організація (ч. 4 ст. 28 КК) - це внутрішньо й зовнішньо стійке ієрархічне об'єднання трьох і більше осіб або двох і більше організованих груп (структурних частин), метою діяльності якого є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, але до його закінчення об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак такої організації. При цьому не має значення, передувала набуттю об'єднанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи зазначена організація була одразу створена як така.
Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об'єднанням усіх обов'язкових ознак злочинної організації, ці злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою.
Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).
На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.
Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило,
свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.
Структура злочинного об'єднання - це його внутрішня побудова, яка визначається відповідною конфігурацією і змістом стійких зв'язків учасників об'єднання та забезпечує психологічну єдність і стабільність останнього.
Ієрархічність злочинної організації полягає в підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності.
Вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.
Питання кримінальної відповідальності і покарання співучасників злочину вирішується наступним чином.
Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.
Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться у вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.
Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від учинення якого добровільно відмовився виконавець.
Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчиненню злочину.
У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.
Вчинення злочину в співучасті може мати певні особливості, їх ще називають специфічними проявами співучасті. Види специфічних проявів співучасті:
Множина злочинів має місце там, де одна особа вчиняє два або більше одиничних злочини. Одиничним вважається такий злочин, який передбачений одною кримінально-правовою статтею (наприклад, ст. 195 КК) або її частиною (наприклад, ч. 1 ст. 185 КК) чи її пунктом (наприклад, п.1 ч.2 ст. 115 КК). Одиничні злочини є двох видів: прості та ускладнені.
Простим є такий одиничний злочин, який характеризується наявністю в його складі різної кількості діянь (дії чи бездіяльності) та/чи різної кількості наслідків. Наприклад, простим одиничним злочином буде, передбачений ст. 345 КК. У ньому наявні кілька діянь: погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна; умисне заподіяння побоїв; кілька наслідків: легкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження, тяжкі тілесні ушкодження.
Ускладненим є такий одиничний злочин, який має певні особливості, зумовлені конструкцією складу злочину або змістом його елементів. Є такі види ускладнених злочинів: тривалі; продовжувані; складені.
Тривалий злочин характеризується наявністю таких ознак: 1) тривалість злочину визначається законом. Наприклад, участь у банді (ст. 257 КК), ухилення від сплати податків (ст. 212 КК); 2) безперервність перебування особи в стані вчинення злочину. Наприклад, незаконно придбавши вогнепальну зброю і зберігаючи її (ст. 263 КК), особа безперервно перебуває в стані вчинення цього злочину; 3) закінчення тривалого злочину пов'язується з "виходом" особи із злочинного стану. Наприклад, особа добровільно здала вогнепальну зброю, що незаконно зберігала.
Продовжуваний злочин - це такий одиничний злочин, що складається з ряду тотожних або однорідних діянь, відокремлених у часі, які спрямовані на один об'єкт злочину, характеризуються єдністю умислу, мотиву, мети, котрі виникають перед вчиненням першого діяння і момент закінчення цього злочину обумовлюється суб'єктивним ставленням винного до вчиненого. Наприклад, крадіжка цілого по частинах (особа задумала вкрасти якусь річ по частинах протягом кількох днів).
Складений злочин - це такий одиничний злочин, який складається із двох чи більше одиничних злочинів, кожен з яких самостійно представлений у статтях КК, проте, у силу їх органічної поєднаності, об'єднані законодавцем в один злочин в одній статті КК. Наприклад, в ч. І ст. 125 КК передбачено відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження. В ч. 1 ст. 186 КК передбачена відповідальність за відкрите викрадення чужого тайна (грабіж). Зважаючи на те, що грабіж може бути вчиненим із застосуванням легкого тілесного ушкодження, про яке йшлось вище, законодавець, так би мовити, об'єднав згадані вище склади злочинів в один - у ч.2 ст. 186 КК - тут передбачена відповідальність за грабіж, поєднаний із заподіянням легкого тілесного ушкодження.
Отже, коли в наявності два або більше простих та/чи ускладнених одиничних злочинів - у наявності є множина злочинів. Множина злочинів є трьох видів: повторність, сукупність та рецидив злочинів.
Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Наприклад, особа вчинила фіктивне банкрутство (ст. 218 КК), а потім знову вчинила даний злочин. Цю повторність можна назвати тотожною.
Повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.
Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК. визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК. Цю повторність називають спеціальною. Наприклад, в п. 1 примітки до ст. 185 КК йдеться про наступне: у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК.
Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.
Сукупність злочинів є двох видів: ідеальна та реальна. Під ідеальною сукупністю злочинів розуміють вчинення особою одним діянням двох або більше одиничних злочинів, передбачених різними статтями КК, різними її частинами чи пунктами. Наприклад, вчинення хуліганства з одночасним заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень кваліфікується за двома статтями - і як хуліганство (ст. 296 КК), і як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК). Реальна сукупність злочинів — це вчинення особою окремими діяннями двох або більше одиничних злочинів, кожен з яких охоплюється іншою статтею КК. Наприклад, особа вчинила крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185 КК, а потім вчинила хуліганство, передбачене ч. 1 ст. 296 КК.
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Наприклад, особа має судимість за крадіжку. Протягом терміну судимості за крадіжку особа вчиняє хуліганство.
У залежності від вчиненого нового злочину або в залежності від призначуваного покарання, рецидив злочину поділяють на: загальний, спеціальний, пенітенціарний.
Загальний рецидив злочинів - це вчинення особою, яка має судимість за умисний злочин, нового різнорідного вчиненому раніше умисного злочину. Наприклад, особа має судимість за крадіжку (ст. 185 КК) і протягом терміну судимості вчиняє державну зраду (ст. 111 КК).
Спеціальний рецидив злочинів - це вчинення особою, яка має судимість за умисний злочин, тотожного чи однорідного вчиненому раніше нового умисного злочину. Наприклад, особа має судимість за крадіжку (ст. 185 КК) і знову вчиняє крадіжку (ст. 185 КК) або має судимість за крадіжку (ст. 185 КК) і знову вчиняє розбій (ст. 187 КК).
Пенітенціарний рецидив злочинів - це вчинення особою, яка має судимість за умисний злочин і яка була засуджена до позбавлення волі, нового умисного злочину, за який її знову засуджують до позбавлення волі. Наприклад, особа була засуджена за крадіжку (ст. 185 КК) до позбавлення волі. Протягом терміну судимості вона знову вчиняє будь-який умисний злочин (наприклад, крадіжку (ст. 185 КК) чи захоплення заручників (ст. 147 КК) і за цей новий злочин особу знову засуджують до позбавлення волі.