| Сайт: | Навчально-інформаційний портал ВП НУБіП України "Ніжинський агротехнічний інститут" |
| Курс: | Менеджмент |
| Книга: | Тема 10. Фінансовий менеджмент як підсистема управління організацією |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | субота 23 листопад 2024 |
Фінансовий менеджмент треба розглядати як інтегральне явище, що має різні форми вияву. З функціонального погляду фінансовий менеджмент являє собою систему економічного управління і частину фінансового механізму. З інституцій його погляду фінансовий менеджмент є органом управління. З організаційно-правового погляду фінансовий менеджмент - це вид підприємницької діяльності.
Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, що виникають між господарюючими суб'єктами у процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на питання, як правильно управляти цим рухом і відносинами, складає зміст фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент являє собою процес вироблення мети управління фінансами підприємства і здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму.
Отже, фінансовий менеджмент - це специфічна система управління грошовими потоками, рухом фінансових ресурсів і відповідною організацією фінансових відносин.
Фінансовий менеджмент оперує фактичними, внутрішньо однорідними грошовими потоками. Зміст управління потоками грошових коштів залежить від оптимізації фінансових потоків і структури капіталу підприємства. Критеріями управління грошовими потоками є ліквідність і дохідність. Складові процесу управління потоками грошових ресурсів підприємства показано на рисунку 10.1.
Рис. 10.1. Складові процесу управління грошовими потоками підприємства
Автори підручника "Фінанси підприємства'' за редакцією А. М. Поддєрьогіна стверджують, що зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.
Фінансовий механізм підприємства - це система управління фінансами та фінансовими відносинами через фінансові важелі за допомогою фінансових методів (рис. 10.2).
Рис. 10.2. Фінансовий механізм і його забезпечення
Головними завданнями фінансового менеджменту є: розробка фінансової стратегії, фінансове планування, аналіз фінансової звітності та прогнозування доходів, виявлення фінансових джерел розвитку підприємства, комплексне управління основним і оборотним капіталом, визначення оптимальних напрямків інвестування фінансових ресурсів, раціоналізація операцій з цінними паперами, налагодження ефективних стосунків з суб'єктами господарювання, фінансово-кредитною системою.
Аналізуючи завдання фінансового менеджменту, слід звернути увагу на те, що фінансове середовище вирізняється підвищеною рухливістю. Внаслідок цього при оцінюванні грошових потоків необхідно врахувати чинник часу.
Фінансовий менеджмент містить у собі стратегію і тактику управління. Під стратегією тут мається на увазі загальний напрямок і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому способу відповідає певний набір правил і обмежень для ухвалення рішення. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на варіантах рішення, що не суперечить прийнятій стратегії, відкинувши всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрямок і засіб її досягнення припиняє своє існування. Нові цілі ставлять завдання розробки нової стратегії. Тактика - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір найбільш оптимального рішення і найбільш прийнятних у даній господарській ситуації методів і прийомів управління.
Фінансовий менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта управління) і керівної підсистеми (суб'єкта управління). Типову схему фінансового менеджменту наведено на рисунку 10.3.
Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового потоку, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між господарюючими суб'єктами і їхніми підрозділами у господарському процесі. Суб'єкт управління - це спеціальна група людей (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як управляючий), що за допомогою різних форм управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта.
Будь-який об'єкт управління, будь-який процес являють собою систему. Під системою розуміють сукупність взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення. Фінансова система входить у соціально-економічну систему. Основною властивістю соціально-економічної системи є те, що в її основі лежать інтереси людей. Сукупність суспільних, колективних і особистих інтересів впливає на стан системи і процес її розвитку. У свою чергу система складається з елементів. Під елементом системи розуміють таку підсистему, яка в умовах певного дослідження не підлягає подальшому поділу на складові. Отже, елемент завжди є структурною частиною будь-якої системи. Наприклад, для фінансів господарюючого суб'єкта як неподільний елемент системи розглядають фінанси структурного підрозділу цього суб'єкта. Для фінансів підрозділу господарюючого суб'єкта неподільним елементом системи розглядають фінансові ресурси.
Рис. 10.3. Схема фінансового менеджменту
Кожному елементу притаманні різні властивості. Основними властивостями елемента системи є такі:
1) елемент системи виконує тільки йому властиву функцію, що не повторюється іншими елементами цієї системи;
2) елемент мас здатність взаємодіяти з іншими елементами й інтегруватися з ними (це ознака цілісності системи);
3) елемент тісно зв'язаний з іншими елементами своєї системи. Властивості елементів фінансової системи дозволяють вивести загальне правило фінансового менеджменту: завжди треба прагнути до фінансової стійкості системи загалом, а не тих чи інших її елементів, підсистем зокрема.
Вплив суб'єкта на об'єкт управління, тобто сам процес управління, може здійснюватися тільки за умови обігу певної інформації між керівною і керованою підсистемами. Процес управління незалежно від його конкретного змісту завжди передбачає одержання, передачу, переробку і використання інформації. Джерела інформаційного забезпечення фінансового менеджменту показані на рисунку 10.4.
Рис. 10.4. Джерела інформаційного забезпечення фінансового менеджменту
Фінансова система є складною, динамічною і відкритою системою. Складність фінансової системи визначається неоднорідністю складових елементів, різнохарактерністю зв'язків між ними, структурною розмаїтістю елементів. Це зумовлює різноманіття і розходження елементів системи, їхніх взаємозв'язків, тенденцій, змін складу і стану системи, множинність критеріїв їхньої діяльності. Динамічність фінансової системи зумовлюється тим, що вона перебуває в постійно змінюваній величині фінансових ресурсів, витрат, доходів, у коливаннях попиту та пропозиції на капітал. Це забезпечує збільшення і поглиблення зв'язків фінансової системи із зовнішнім середовищем. Фінансова система є відкритою системою, тому що вона обмінюється інформацією із зовнішнім середовищем.
Функції фінансового менеджменту визначають формування структури керівної системи. Розрізняють два основні типи функцій фінансового менеджменту: функції об'єкта управління і функції суб'єкта управління. До функцій об'єкта управління належать: організація грошового обігу, постачання фінансовими засобами й інвестиційними інструментами (цінностями), організація фінансової роботи тощо. Функції суб'єкта управління являють собою загальний вид діяльності, що виражає напрямок здійснення впливу на людей у господарському процесі й у фінансовій роботі. Ці функції, тобто конкретний вид управлінської діяльності, послідовно складаються зі збору, систематизації, передачі, збереження інформації, вироблення й ухвалення рішення, перетворення його в команду. Мова йде про такі функції, як планування чи прогнозування, передбачення, організація, регулювання, координування, стимулювання, контроль.
Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль. Адже щоб створити команду, треба скласти завдання, програму дії, для чого розробляються плани фінансових заходів, одержання доходів, ефективного використання фінансових ресурсів. Функція управління (фінансове планування) охоплює весь комплекс заходів як з вироблення планових завдань, так і з втілення їх у життя. Фінансове планування являє собою також процес розробки людьми конкретного плану фінансових заходів, тобто звичайний вид діяльності людини. Для того, щоб ця діяльність була успішною, розробляються методологія і методика фінансових планів.
Прогнозування (від грец. prognosis - передбачення) у фінансовому менеджменті - розробка на тривалу перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і його різних частинах. Прогнозування, на відміну від планування, не ставить завдання безпосередньо здійснити на практиці розроблені прогнози. Ці прогнози являють собою передбачення відповідних змін. Особливістю прогнозування є також альтернативність у побудові фінансових показників і параметрів, що визначає варіантність розвитку фінансового стану об'єкта управління на основі тенденцій, що намітилися. Прогнозування може здійснюватися на основі як екстраполяції минулого в майбутнє з урахуванням експертної оцінки тенденції зміни, так і прямого передбачення змін. Ці зміни можуть виникнути зненацька. Управління на основі їх передбачення вимагає розроблення у фінансового менеджера чуття ринкового механізму й інтуїції, а також вміння застосування гнучких негайних рішень.
Функція організації у фінансовому менеджменті зводиться до об'єднання людей, що спільно реалізують фінансову програму на базі якихось правил і процедур. До останнього належать створення органів управління, побудова структури апарата управління, встановлення взаємозв'язку між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик тощо.
Регулювання (від лат. regulate - підпорядкування визначеному порядку, правилу) у фінансовому менеджменті - вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості фінансової системи у випадку виникнення відхилення від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо усунення виниклих відхилень від графіків, планових завдань, установлених норм і нормативів.
Координація (лат. ordination - розташування в порядку) у фінансовому менеджменті - погодженість роботи усіх ланок системи управління, апарата управління і фахівців. Координація забезпечує єдність відносин об'єкта управління, суб'єкта управління, апарата управління й окремого працівника.
Стимулювання у фінансовому менеджменті виражається у спонуканні працівників фінансової служби до зацікавленості в результатах своєї праці. За допомогою стимулювання здійснюється управління розподілом матеріальних і духовних цінностей залежно від кількості і якості витраченої праці.
Контроль у фінансовому менеджменті зводиться до перевірки організації фінансової роботи, виконання фінансових планів і т. п. За допомогою контролю збирається інформація про використання фінансових засобів і про фінансовий стан об'єкта, розкриваються додаткові резерви і можливості, вносяться змінну фінансові програми, в організацію фінансового менеджменту. Контроль припускає аналіз фінансових результатів. Аналіз - частина процесу планування фінансів. Отже, фінансовий контроль є зворотним боком фінансового планування і повинен розглядатися як його складова частина - контроль за виконанням фінансового плану, за виконанням прийнятих рішень.
Підходи до вирішення управлінських завдань можуть бути найрізноманітнішими, тому фінансовий менеджмент багатоваріантний. Багатоваріантність фінансового менеджменту означає сполучення стандарту і неординарності фінансових комбінацій, гнучкість і неповторність тих чи інших способів дії в конкретній господарській ситуації. Головне у фінансовому менеджменті - правильна постановка мети, що відповідає фінансовим інтересам об'єкта управління. Фінансовий менеджмент дуже динамічний. Ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому фінансовий менеджмент повинен базуватися на знанні стандартних прийомів управління, на умінні швидко і правильно оцінювати конкретні способи вирішення тих чи інших господарських завдань, домогтися відчутного успіху для конкретного суб'єкта господарювання.
У практичному використанні фінансовий менеджмент пов'язаний з управлінням різними фінансовими активами, кожен з яких вимагає використання відповідних прийомів управління й обліку та урахування специфіки відповідної ланки фінансового ринку. Тому фінансовий менеджмент можна розглядати як складний управлінський комплекс, що містить у собі:
1) ризик-менеджмент;
2) менеджмент кредитних операцій;
3) менеджмент операцій з цінними паперами;
4) менеджмент валютних операцій;
5) менеджмент операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;
6) менеджмент операцій з нерухомістю.
Управління фінансами здійснюється в часі. Часова ознака впливає на мету і напрямки управління. За тимчасовою ознакою фінансовий менеджмент поділяється на:
- стратегічний менеджмент;
- оперативно-тактичний менеджмент.
Стратегічний фінансовий менеджмент являє собою управління інвестиціями. Він пов'язаний з реалізацією обраної стратегічної мети. Стратегічний фінансовий менеджмент припускає насамперед:
- фінансову оцінку проектів вкладення капіталу;
- добір критеріїв прийняття інвестиційних рішень;
- вибір найбільш оптимального варіанта вкладення капіталу;
- визначення джерел фінансування.
Оцінка інвестицій робиться за допомогою різних критеріїв. Наприклад, капітал вигідно вкладати, якщо: прибуток від вкладення капіталу в проект перевищує прибуток від депозиту; рентабельність інвестицій перевищує рівень інфляції; рентабельність даного проекту з урахуванням фактора часу вища, ніж рентабельність інших проектів.
Всі інвестиції протікають у часі, тому в стратегічному менеджменті важливо враховувати вплив фактора часу.
Оперативно-тактичний фінансовий менеджмент - являє собою оперативне управління готівкою. Готівка виражається показником "Кеш флоу" (Cash flow).
Управління готівкою спрямоване: на забезпечення такої суми, якої буде достатньо для виконання фінансових зобов'язань; на досягнення високої прибутковості від використання тимчасово вільної готівки як капіталу.
Можуть ставитися такі цілі управління готівкою:
1) збільшення швидкості надходження готівки;
2) зниження швидкості грошових виплат;
3) забезпечення максимальної віддачі від вкладення готівки.
Для кожної мети існують свої методи управління. Так, для першої мети - це методи, що дозволяють якнайшвидше зібрати грошові кошти, застосовуючи ефективні форми розрахунків, за рахунок одержання грошей від дебіторів і т. д.
Управління дебіторською заборгованістю припускає: управління оборотністю коштів у розрахунках з метою їх прискорення; контроль за недопущенням невиправданої дебіторської заборгованості; зниження суми дебіторської заборгованості.
У процесі управління велике значення мають добір потенційних покупців і вибір умов та форм розрахунків за товари (роботи, послуги), наприклад, одержання авансу, передоплати, ефективні види акредитива й ін.
Добір покупців можна здійснювати за таки ми критеріями, як: дотримання ними в минулому платіжної дисципліни; стан їхньої фінансової стійкості; рівень і динаміка їхньої платоспроможності.
Управління дебіторською заборгованістю включає контроль за її тривалістю. Для цього доцільно робити угруповання дебіторської заборгованості за термінами її виникнення: до 1 місяця, до 3 місяців, до б місяців і т. д.
Для виконання другої мети необхідні методи, що дозволяють відстрочити платежі, щоб зберегти кошти в обігу довше, наприклад, інвестиційний податковий кредит.
Для виконання третьої мети варто використовувати метод управління касовою готівкою, що дозволяє зменшити її до мінімуму і відповідно збільшити обсяг коштів для вкладення в активи, що приносять доходи.
Фінансовий менеджмент як орган управлінняВін являє собою апарат управління, тобто частину керівництва суб'єктом господарювання. На великих підприємствах і в акціонерних товариствах таким апаратом управління може бути фінансова дирекція на чолі з фінансовим директором чи головним фінансовим менеджером. Фінансова дирекція складається з різних підрозділів, склад яких визначається вищим органом управління суб'єкта господарювання. До цих підрозділів можуть входити фінансовий відділ, планово-економічний відділ, бухгалтерія, лабораторія (бюро, сектор) економічного аналізу і т. д. Основні функції фінансової дирекції такі: - визначення мети фінансового розвитку суб'єкта господарювання; - розробка фінансової стратегії і фінансової програми розвитку суб'єкта господарювання і його підрозділів; - визначення інвестиційної політики; - розробка кредитної політики; - встановлення кошторису витрат фінансових ресурсів для всіх підрозділів суб'єкта господарювання; - розробка плану грошових потоків, фінансових планів суб'єкта господарювання і його підрозділів; - участь у розробці бізнес-плану суб'єкта господарювання; - забезпечення фінансової діяльності (використання коштів,одержання прибутку і т. п.) суб'єкта господарювання і його підрозділів; - здійснення грошових розрахунків з постачальниками, покупцями тощо; - здійснення страхування від комерційних ризиків, заставних, трастових, лізингових та інших фінансових операцій; - ведення бухгалтерського і статистичного обліку у сфері фінансів, складання бухгалтерського балансу суб'єкта господарювання; - аналіз фінансової діяльності суб'єкта господарювання і його підрозділів. В управлінні фінансовою діяльністю ключовою фігурою є фінансовий менеджер. На великих підприємствах і в акціонерних товариствах доцільно формувати групу фінансових менеджерів, за кожним з яких закріплюються конкретний напрямок роботи і визначені обов'язки. Очолює групи провідний фінансовий менеджер. Діяльність фінансового менеджера регламентується його посадовою інструкцією, що містить і кваліфікаційну характеристику фінансового менеджера. Фінансовий менеджер, як правило, є найманим робітником, що залучається до управлінської діяльності за контрактом. Як вищий службовець, крім заробітної плати, він може одержувати винагороду у вигляді відсотка від прибутку. Фінансовий менеджмент як форма підприємницької діяльності означає, що управління фінансовою діяльністю не може бути чисто бюрократичним, адміністративним актом. Мова йде про творчу діяльність, що активно реагує на зміни, які відбуваються у навколишньому середовищі. Фінансовий менеджмент як форма підприємництва припускає використання наукових основ планування й управління, фінансового аналізу, нововведень (інновацій). Як форма підприємництва фінансовий менеджмент може бути виділений у самостійний вид діяльності. Цю діяльність виконують як професійні менеджери, так і фінансові інститути (холдингові компанії, трастові компанії тощо). Сутність фінансового менеджменту як форми підприємництва виражається в обміні:
Сферою діяльності фінансового менеджменту е фінансовий ринок. На фінансовому ринку проявляються економічні відносини між продавцями і покупцями фінансових (грошових) ресурсів та інвестиційних цінностей. Функціонування фінансового ринку створює основу для підприємництва у сфері управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин. Ефективність застосування фінансового менеджменту досягається тільки у комплексному зв'язку з функціонуванням, діями методів і важелів фінансового механізму. |
Основною ланкою в економіці народного господарства є підприємство. В умовах централізованого управління соціалістичною економікою підприємствами називалися в основному державні організації, заводи, фабрики, будівельні комбінати, будівельно-монтажні трести, великі виробничі та науково-виробничі об'єднання. Підприємство - найбільш стійка, довготривала і масштабна форма організації економічної діяльності.
Поворот до ринкової економіки зумовив створення нових організаційно-господарських форм підприємств, не властивих планово-директивній економіці. А з появою законодавства про підприємства і підприємницьку діяльність внесено деяку визначеність у поняття про організаційно-правові форми підприємств.
Підприємством називається самостійний суб'єкт господарювання, створений у встановленому чинним законодавством порядку для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.
Таке визначення у законодавстві підприємства наблизило його до тих, що були властиві економіці ринкового типу. Однак воно не розкриває організаційної суті підприємства як системи. Підприємство - це сукупність взаємодіючих підрозділів, об'єднаних організаційними і виробничо-технологічними зв'язками. Інакше кажучи, підприємство - це організаційна виробничо-технологічна система. Така система становить велику кількість доцільно впорядкованих взаємопов'язаних виробничих структур та елементів виробництва, необхідних для функціонування і розвитку цієї системи.
Системи можуть бути відкритими і закритими. Відкрита система обмінюється матеріальними цінностями, енергією, інформацією з навколишнім середовищем, тобто взаємодіє з ним. Закрита система не взаємодіє з навколишнім середовищем. Зв'язок підприємств із зовнішнім середовищем здійснюється через ринок, конкуренцію на ньому, рух капіталу, соціальні відносини, державне регулювання тощо. Зовнішнє середовище впливає на все, що відбувається всередині підприємства, визначає можливість його виживання. Отже, розвиток підприємства залежить від того, якими будуть економічні обставини, політичне і соціальне становище, ставлення до підприємництва, правова база.
Якщо підприємство хоче функціонувати стабільно в умовах змін зовнішнього середовища, воно мусить самокоригуватися. Але оскільки в Україні зовнішнє середовище змінюється в напрямку до ринкової економіки, то й підприємства як відкриті мікросистеми мають змінюватися в тому ж напрямку. У зв'язку з переходом до ринкової економіки змінюються й цілі функціонування підприємств, що потрібно враховувати при реорганізації і перетворенні їх на фірми, акціонерні товариства та інші форми.
Відкриті системи мають бути здатні до самоорганізації, тобто переборювати внутрішні обмеження, досягати нових, стійкіших станів. Забезпечити свій економічний розвиток зможуть тільки ті підприємства, які одночасно з руйнуванням старої структури зможуть створити нову, адекватну до зміненого зовнішнього середовища, стійку структуру.
У перехідній економіці спостерігається тенденція до створення підприємств у формі акціонерних товариств закритого типу. Така організаційно-господарська форма властива підприємствам, що функціонують в умовах ринку.
Закриті акціонерні товариства найчастіше створюються з обмеженою відповідальністю і є об'єднаннями партнерів зі спільною господарською діяльністю. Засновують їх організації, підприємства і громадяни, між якими існує стійкий, постійний діловий контакт, відбувається взаємодія на основі виробничо-технологічних зв'язків і взаємної зацікавленості у досягненні спільної мети. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю відповідають за зобов'язаннями товариства тільки у межах свого паю в капіталі товариства. Юридичні особи як засновники - учасники товариства зберігають свою самостійність і права юридичних осіб.
Власність акціонерного товариства закритого типу є колективною і ґрунтується на пайовій власності його учасників. Участь у володінні майном закритого акціонерного товариства і розмір паю підтверджуються свідоцтвом або сертифікатом, що не є цінними паперами. Чистий прибуток між учасниками товариства розподіляється звичайно пропорційно до частки учасника у статутному капіталі товариства.
Близьким до акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю за суттю і змістом організаційно-правової форми є акціонерне товариство відкритого типу. Основна структурна особливість такого товариства полягає в тому, що його майно формується за рахунок відкритого, вільного продажу акцій. Це найбільш цивілізована, сучасна форма залучення колективу до власності підприємства.
Акціонерам відкритих акціонерних товариств в обмін на їхню частку у статутному капіталі товариства (фірми) видається (продається за номінальною вартістю) цінний папір-акція, яка може бути потім предметом вільної купівлі-продажу, дарування, застави, тобто акціонер має право використовувати свої акції на власний розсуд незалежно від згоди інших членів акціонерного товариства. Відкритими акціонерними товариствами можуть бути як великі, так і середні підприємства. Створення акціонерних товариств передбачає залучення великої кількості учасників. Відкрите акціонерне товариство може бути створене внаслідок перереєстрації товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерне товариство - єдиний повновладний власник належного йому майнового комплексу та інформаційних інтелектуальних цінностей. Акціонери є власниками тільки цінних паперів, що дає їм право одержувати певну частку прибутку товариства у вигляді відсотків - дивідендів.
Склад членів відкритих акціонерних товариств може змінюватися внаслідок вільного продажу і скуповування акцій. Однак засновники мають можливість передавати свою частку акціонерної власності учасникам того ж товариства або третім особам лише за згодою інших учасників.
Сукупність індивідуальних капіталів, об'єднаних за допомогою випуску і розміщення акцій та облігацій, є капіталом акціонерного товариства. Кошти від випуску і розміщення акцій утворюють власний капітал акціонерного товариства, що може збільшуватися за рахунок капіталізації частини прибутку та додаткової емісії акцій. Так фінансовий капітал концентрується в одному об'єднанні.
Водночас з унітарними формами організації економічної діяльності підприємств поширюються й асоціативні, тобто об'єднання підприємств. До нових асоціативних організаційно-господарських форм підприємств ринкового типу належать концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, господарські асоціації.
Об'єднання підприємств створюються на договірній основі. Основний принцип їх утворення - добровільність входження. Підприємства при цьому зберігають права юридичних осіб і можуть за бажанням виходити з об'єднання на умовах, передбачених статутом. При цьому за ними зберігаються зобов'язання перед партнерами за раніше укладеними договорами.
Мета створення асоціативних структур полягає у виконанні спільних дорогих інвестиційних проектів і взаємному обслуговуванні учасників асоціації.
Розглянемо окремі типи асоціативних організаційно-господарських структур, що поширені в економіці капіталістичних країн і зароджуються в українській економіці.
Концерн - це форма великих договірних над об'єднань, як правило, монопольного типу, завдяки якій можна використовувати можливість великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування. В Україні, Росії та інших республіках колишнього СРСР концерни найчастіше створюються на основі великих державних підприємств та об'єднань.
Такі організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації виробництва і капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям диверсифікації виробництва певною мірою стійкі до коливань ринкової кон'юнктури, можуть вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найрентабельніших та скупних напрямах. Однак як спадкоємці радянської економічної системи концерни, створені в Україні, несуть на собі відбитки адміністративного управління, низької мобільності, непристосованості до ринкових умов господарювання. Приватизація державних підприємств, вивільнення цін, відхід від централізованого матеріально-технічного постачання і збуту продукції, прояви інерційних тенденцій серед підприємств, що входять у концерни, ставлять їх у скрутне становище. Антимонопольні заходи також можуть ускладнити їх становище.
Виникнення концернів у країнах з розвиненою ринковою економікою історично зумовлювалось насамперед концентрацією фінансового капіталу, його перенагромадженням в окремих товаровиробників. Найважливішою ознакою концернів стала єдність власності підприємств, що входять до них. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а за суттю економічних відносин.
Форми організації діяльності та організаційних структур концернів різноманітні. З позицій ринкового втілення ідеї централізованого впливу на підприємства, що входять до концерну, цікавим є підхід, який ґрунтується на виокремленні холдингової компанії, що є власником контрольних пакетів акцій усіх підприємств концерну. У централізованій економіці СРСР аналогом холдингових компаній були так звані головні організації.
Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дає змогу холдингу впливати на господарські, комерційні та фінансові рішення підприємств-членів концерну. Хоча ці підприємства у правовому аспекті залишаються самостійними, холдинг може управляти ними в інтересах концерну як цілісної господарської структури. Крім того, холдинг може виконувати ряд функцій, пов'язаних зі спільною підприємницькою діяльністю. У разі потреби холдинг може централізувати і перерозподіляти фінансові кошти учасників концерну.
Розвивається ще одна організаційно-господарська форма об'єднання підприємств - господарська асоціація. Це добровільно-договірне об'єд-нанняпідприємствзметоюкоординаціївиробничо-господарськоїдіяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку коопераційних зв'язків, організації спільної діяльності, мінімальної централізації ресурсів. Господарські асоціації - найбільш гнучка форма об'єднання зусиль фінансового капіталу з метою надання допомоги кожному учаснику асоціації у вирішенні його власних завдань.
На відміну від більш жорсткої форми - концернів, - для господарських асоціацій характерні такі особливості:
- слабші зв'язки між підприємствами-учасниками;
- можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;
- централізація меншої кількості управлінських функцій, що мають здебільшого сервісний характер.
Господарські асоціації можуть включати підприємства найрізноманітніших галузей промисловості, мати регіональне або місцеве значення, але при цьому підприємства завжди повинні становити сукупність взаємодіючих підрозділів і розвиватись як система.
Важливе місце у функціонуванні господарських асоціацій належить питанням розробки фінансової політики, загальної політики розвитку, відстоювання загальних позицій та інтересів членів асоціації у законодавчих і виконавчих органах влади всіх рівнів.
Розглянемо характерні для підприємств капіталістичних країн асоціативні організаційні структури, які не дістали поки що належного поширення в економіці України.
Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств, організацій, створене для вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних та екологічних проектів. У консорціум можуть об'єднуватись і великі, і дрібні підприємства, які хочуть взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму, але не мають можливості самостійно його здійснити. Консорціум - потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Підприємства можуть об'єднуватися у консорціум для здійснення високоприбуткового проекту, що потребує для реалізації великих капіталовкладень, які відводяться на тривалий термін, і має високий ступінь ризику.
Картель - договірне об'єднання підприємств, в основі якого лежить угода про квотування обсягів виробництва, ціни реалізації, умови продажу, розмежування ринків збуту. Підприємства, що входять до складу картелю, юридично самостійні. Зазвичай вони здійснюють збут продукції на договірних засадах, тобто відповідно до укладеного між підприємствами договору.
Синдикат - форма договірного об'єднання підприємств, що передбачає централізацію постачання членів синдикату і збуту виробленої ними продукції. Створення синдикату дає можливість усунути конкуренцію між його учасниками у сфері збуту і закупівлі сировини. Для здійснення зазначених управлінських функцій створюється спеціальний орган. Інший варіант організації синдикату передбачає передання цих функцій одному з учасників договірного об'єднання або дирекції синдикату.
Орган, що займається збутом і закупівлею, збирає замовлення на продукцію підприємств синдикату і розподіляє їх відповідно до квот, зафіксованих у договорі. При цьому члени синдикату комерційну самостійність втрачають цілком, а виробничу - частково. Підприємства Ц синдикату юридично самостійні, однак фінансовий капітал концентрується в синдикаті.
Учасниками синдикату можуть бути не тільки підприємства, а й об'єднання, концерни, трести.
У ринковій економічній системі трест-форма об'єднання підприємств, які цілком втрачають юридичну, комерційну й виробничу самостійність і підпорядковуються єдиному управлінню. В адміністративно-командній економічній системі - це поширена велика організаційна структура, що об'єднувала кілька організацій, які були самостійними підприємствами.
Фінансовий аналіз є частиною загального, повного аналізу виробничо-господарської діяльності.
Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням його коштів, джерел їх формування та фінансовою стійкістю. Основними показниками аналізу фінансового стану є забезпеченість власними обіговими коштами; стан нормативних запасів товарно-матеріальних цінностей; ефективність використання банківських кредитів та їх матеріальне забезпечення; обіговість оборотних коштів; оцінка та прогноз фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності підприємства.
Згадані показники застосовуються у практиці фінансових та статистичних органів для оцінювання фінансового стану підприємства.
Фінансовий аналіз, що ґрунтується на даних тільки публічної бухгалтерської звітності, набуває характеру зовнішнього аналізу, тобто аналізу, здійсненого за межами підприємства зацікавленими контрагентами, власниками або державними органами. Цей аналіз на основі тільки звітних відомостей містить дуже обмежену частину інформації про діяльність підприємства, не даючи змоги розкрити всі секрети успіху фірми.
До особливостей зовнішнього фінансового аналізу належать:
- множинність суб'єктів аналізу, користувачів інформації про діяльність підприємства;
- розмаїтість цілей та інтересів суб'єктів аналізу;
- наявність типових методик аналізу, стандартів обліку і звітності;
- орієнтація аналізу тільки на публічну, зовнішню звітність підприємства;
- максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів інформації про діяльність підприємства.
Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу:
- аналіз абсолютних показників прибутку;
- аналіз відносних показників рентабельності;
- аналіз фінансового стану, ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства;
- аналіз ефективності використання позичкового капіталу;
- економічна діагностика фінансового стану підприємства! рейтингова
Основний зміст внутрішньогосподарського фінансового аналізу може бути доповнений аспектами, що мають значення для оптимізації управління, наприклад такими, як аналіз ефективності авансування капіталу, аналіз взаємозв'язку витрат, обороту і прибутку. У системі внутрішньогосподарського управлінського аналізу фінансовий аналіз можна поглибити за рахунок залучення даних управлінського економічного аналізу й оцінки ефективності господарської діяльності. Питання фінансового і виробничого аналізу актуальні при обґрунтуванні бізнес-планів, для контролю за їх реалізацією, у системі маркетингу, тобто в системі керування виробництвом і реалізацією продукції, робіт і послуг, орієнтованих на ринок.
Основною метою фінансового аналізу підприємства є одержання невеликої кількості ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому фінансового менеджера може цікавити як поточний, так і перспективний фінансовий стан підприємства. Мета фінансового аналізу залежить також від цілей суб'єктів цього аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації. Мета аналізу досягається в результаті вирішення певного взаємозалежного набору аналітичних задач. Основним фактором фінансового аналізу є обсяг і якість вихідної інформації.
Практика фінансового аналізу передбачає сім основних методів:
- горизонтальний аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;
- вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат загалом;
- трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з певними попередніми періодами і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів; за допомогою тренду здійснюється перспективний прогнозний аналіз;
- аналіз відношень показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язку показників;
- порівняльний(просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності, так і міжгосподарський аналіз показників певної форми звітності порівняно з показниками конкурентів, із середньогалузевими і середніми господарськими даними;
- факторний аналіз - аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник діяльності підприємства;
- кореляційний аналіз - застосовується тоді, коли спостерігається такий зв'язок між показниками, за якого одні з них входять до факторів, що визначають інші, якщо немає загальних факторів, які впливають на обидва результативні показники. Кореляційний аналіз використовують тоді, коли зв'язок між явищами прихований різними другорядними величинами, внаслідок чого неможливо безпосередньо встановити залежність цього явища від факторів. Незважаючи на достатній розвиток теорії і практики оцінки фінансового стану підприємства в Україні і особливо, за кордоном, не можна стверджувати, що всі проблеми в цій галузі повністю вирішені. У вітчизняній економіці, невизначений характер якої існуватиме ще довго, застосування тільки однієї методики ускладнюється недостатньою правовою і технологічно-культурною базою економіки, яка постійно змінює основні орієнтири.