Друкувати цей розділДрукувати цей розділ

ТЕМА 5: КОЗАЦЬКЕ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ТА СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У 2-Й ПОЛОВИНІ XVII-XVIII СТ.

2 ДОБА ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ (1687–1709 РР.)

Правління І. Мазепи наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. позначилося внутрішньою стабілізацією Гетьманщини. Цьому сприяли в значній мірі його особисті якості. Народився він приблизно у 1630- 40-х рр. на Білоцерківщині у родині українських шляхтичів, здобув добру освіту та виховання, служив при дворі польського короля, виконував дипломатичні доручення у Західній Європі та козацькій державі. Був начальником особистої охорони та Генеральним писарем у Дорошенка, Генеральним осавулом у Самойловича. Як гетьман, Мазепа протягом тривалого періоду орієнтувався на Росію, а у проведенні внутрішньої політики спирався на старшину, намагаючись витворити станову державу західноєвропейського зразка із збереженням козацького устрою. Він багато зробив для розвитку в Україні освіти, культури, церковного життя, впорядкування господарства та соціально-економічних відносин. 

Але не всі заходи гетьмана викликали всезагальне схвалення й підтримку. У 1692 р. проти нього виступив канцелярист Петрик Іваненко, який із запорожцями й татарами намагався звільнити Україну від московського самодержавства і приєднати до Гетьманщини Правобережжя та Слобожанщину.

Також універсал 1701 р. про встановлення двохденної панщини, хоч і обмежував кріпосницькі прагнення старшини, із великим невдоволенням був прийнятий селянами.

Північна війна й Україна. Становище Гетьманщини ускладнилося у зв’язку з російсько-шведською війною 1700-1721 рр. З її початком Петро І зажадав від України значно більших економічних і людських ресурсів, ніж його попередники. Козаки також змушені були брати участь у далеких північних походах і битвах, у важких фортифікаційних та будівельних роботах. Ускладнилася торгівля з європейськими країнами через встановлення загальноросійської державної монополії, запровадження тарифів на закордонні товари, податків на імпорт і експорт. Така протекціоністська політика була спрямована на збут в Україні, значно дорожчих за європейські, російських виробів.

Мазепа й Палій. Протягом 1704-1706 рр. козаки здійснили походи на Правобережжя, західноукраїнські та білоруські землі. Так, у 1704 р. Мазепа оволодів Київщиною й Волинню, пізніше Галичиною. На Правобережжі козакам із наказу Петра І довелось приборкувати народне повстання (1702-1704 рр.) проти польського панування, героєм якого був фастівський полковник Семен Палій. У національно-визвольній боротьбі він, подібно до Хмельницького, намагався опиратися на підтримку широких народних мас. Мазепа справедливо вбачав у ньому свого конкурента, а тому Палій був ним заарештований і відправлений царем у Сибір, звідки повернувся у 1709 р.

Союз із Карлом XII. Політичні, військові і господарські обмеження Гетьманщини неминуче призводили до невдоволення й зростання опозиційних настроїв в Україні. Особливу тривогу серед старшини викликали наміри Петра І ліквідувати козацьку автономію, а військо перетворити у драгунські полки російської армії. В Україні московські чиновники та військові поводилися, як у завойованому краї, не звертаючи уваги на козацьку старшину. Усі козацькі права і вольності вони розглядали як царський дарунок, що міг бути у будь – який момент скасований. Гетьманщина була для них невід’ємною частиною Російської імперії. Натомість козацька старшина сповідувала концепцію вільного народу, який тільки під тиском певних обставин знаходився у договірних відносинах з московським царем, причому, цар, на їх, думку, повинен був захищати, а не порушувати їх права і вольності.

Приблизно у 1705-1706 рр. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведами. Старшина спонукала гетьмана до активних дій, але в умовах шпигунства та окупації України царськими військами, підпорядкування багатьох козацьких полків російському командуванню, неможливо було провести підготовчу роботу. Відомо також, що генеральний суддя В.Кочубей (можливо, із почуття помсти за свою дочку Мотрю, з якою у Мазепи було кохання) і полтавський полковник І.Іскра написали царю донос, але обох їх стратили.

Вирішальний момент наступив восени 1708 р., коли Карл XII повернув в Україну. Мазепа отримав наказ приєднатися до російського війська, але замість цього, він із наявними у нього 2- 4 тис. козаків і майже всією старшиною на початку листопада перейшов через р.Десну і з’єднався з Карлом XII. Згодом був укладений українсько-шведський договір, який передбачав збереження козацьких прав і вольностей, цілісність і непорушність границь України.

Репресії в Україні. Дізнавшись про зраду І. Мазепи, цар наказав Меншикову захопити й знищити добре укріплену й забезпечену гетьманську столицю Батурин. Це було виконано з особливою жорстокістю, причому не обійшлося без зрадництва: старшина Ніс виказав таємний хід. В результаті Батурин, “другим за приклад”, був повністю спалений, бл. 6000 його жителів і оборонців знищено, а розп'яту на хрестах козацьку старшину спустили на плотах униз по річці Сейм.

По всій Україні розпочалася страшна хвиля репресій і терору. Тільки у Лебедині, де діяв спеціальний суд, у жорстоких муках стратили бл. 1000 мазепинців. Каральні акції відбувалися у Ромнах, Глухові та інших містах.

Самого Мазепу відразу було оголошено зрадником і піддано церковній анафемі (прокляттю), його чучело волочили по вулицях, організовуючи публічні розправи. Сім’ї мазепинців арештовували, їх майно конфісковували. Замість Мазепи гетьманом був призначений Іван Скоропадський. Росіяни надійно заблокували козацькі війська, конфіскували артилерію, скарбницю, прапори та відзнаки, захопили частину військової канцелярії. У 1709 р., після того, як на бік шведів перейшли 7-8 тис. запорожців із кошовим К. Гордієнком, московські війська при допомозі зрадника Г.Ґалаґана знищили дотла Стару (Чортомлицьку) Січ. Запорожці змушені були перебратися у турецькі володіння, заснувавши там Олешківську Січ (тепер м.Цюрупинськ біля Херсона).

Полтавська битва (27 червня 1709 р.). У травні 1709 р. шведські й російські війська зійшлися під Полтавою. Чисельна перевага була на боці росіян, до того ж шведи припустилися ряду помилок, у них не вистачало артилерії й снарядів, а самого Карла XII було поранено. В ході генеральної битви і під час відступу шведи зазнали цілковитої поразки. Гетьманські війська безпосередньої участі у битві не брали.

Мазепа не довго пережив полтавський погром: у тому ж 1709 р. він помер у Бендерах, а похований був у православному монастирі міста Галац (теп. Румунія).