6 Теоретико-правовий аналіз законодавчих визначень поняття "корупція"

Україна як суверенна і незалежна держава обрала шлях до євроінтеграції та виконання міжнародно-правових зобов'язань, прийнятих у сфері протидії та запобігання корупції. Для подолання корупції, як суспільно негативного явища, розуміння її суспільної небезпеки потрібно досконало вивчити природу корупції та адекватно відобразити її нормативно у відповідному визначенні.

На нашу думку, характеристика визначення поняття корупції не завершеною буде без аналізу актів національного законодавства та міжнародно-правових актів, присвячених цій проблематиці.

Сутність антикорупційного законодавства полягає в тому, щоб: 1) обмежити, нейтралізувати чи усунути фактори корупції: запобігти конфлікту інтересів (особистих і службових); нормативно визначити рамки етичної поведінки особи, уповноваженої на виконання завдань і функцій держави; зробити вчинення корупційних правопорушень справою невигідною та ризикованою, і врешті-решт досягти того, щоб особа чесно і сумлінно виконувала свої службові обов'язки; 2) чітко визначити ознаки корупційних правопорушень: передбачити адекватні заходи відповідальності за їх вчинення; належним чином врегулювати діяльність органів державної влади та їх окремих підрозділів, які безпосередньо протидіють корупції.

Один із перших варіантів офіційного розуміння поняття "корупція" містився у листі Кабінету Міністрів України від 02.04.1993 р. № 19-683/4, адресованому Верховній Раді України з приводу виконання п. 2 згаданої вище Постанови Верховної Ради "Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю" від 23.01.1993 р., який передбачав потребу законодавчо визначити поняття "корупція". У листі запропоновано передбачити в Законі, що "корупція" – це суспільне небезпечне діяння, що полягає в корисливому використанні посадовими особами свого службового становища і пов'язаних з ним можливостей для збагачення, протиправного одержання матеріальних чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах".

У монографії "Корупція, відповідальність, компроміс: адміністративні та кримінально-правові аспекти" зазначено, що "корупція зводилась до конкретного суспільно небезпечного діяння (злочину), а точніше до посадового зловживання, яке: 1) мало корисливий характер; 2) було спрямовано на збагачення або протиправне одержання матеріальних чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах" .

У Законі України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995 року № 356/95 (втратив чинність) у ст. 1 вжито поняття "корупція" (див. Таблицю 1.2.1). Науковці, розглянувши цей Закон визначили, що основною формальною особливістю такого визначення поняття "корупція" є те, що воно має нормативно-правовий характер. Щодо суті корупції, вони зауважили, що її вирізняє ряд моментів: по-перше корупція, розглядається як діяльність; по-друге, така діяльність пов'язана з протиправним використанням службових повноважень; по-третє, сфера цієї діяльності обмежується сферою державного управління; по-четверте, її відзначає чітко визначена корислива (матеріальна) спрямованість. За формою прояву вона є близькою до одержання хабара, зловживання владою або службовим становищем, хоча й нетотожна їм.

Таблиця 1.2.1

Зміна у законодавчому визначенні поняття "корупція"

Закон України "Про боротьбу з корупцією" № 356/95 від 05.10.1995 року

Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" № 1506-VI від 11.06.2009 року

Корупція – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг

Корупція це – використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей

* Джерела, складено автором.

Отже, Закон України "Про боротьбу з корупцією" 1995 року був спрямований здебільшого на здійснення заходів репресивного характеру, зокрема йшлося лише про дисциплінарну та адміністративну відповідальність за корупційні дії.

На думку І.В. Корулі, основний у цій сфері Закон України "Про боротьбу з корупцією" встановлював лише адміністративну та дисциплінарну відповідальність і його ефективно не можна було застосовувати, тому що до КУпАП та Закону України "Про державну службу" не було внесено відповідних змін та доповнень.

Так, у Національній програмі боротьби з корупцією [108] зазначено: "... хоча саме поняття корупції потребує більш чіткого визначення, законодавство значною мірою дає можливість вести боротьбу з різними корупційними діяннями. Проте Закон України "Про боротьбу з корупцією" майже не застосовується".

У перспективі законодавче визначення корупції зазнавало суттєвих змін. Наприклад, у проекті Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про боротьбу з корупцією" (реєстраційний № 1035 від 13 травня 1998 р.) корупція визначається "як сукупність корупційних діянь та діянь, пов'язаних з корупцією, неправомірним використанням посадовою чи службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого посадового або службового становища в особистих цілях, з метою отримання матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг, що є несумісним з правовим порядком в Україні" [109]. У проекті Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про боротьбу з корупцією" (реєстраційний № 5039 від 14 лютого 2000 р.) на той час корупцію пропонували визначити як "незаконне одержання від фізичних і юридичних осіб матеріальних благ, подарунків, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру особою, уповноваженою на виконання державних функцій чи прирівняною до неї особою, у зв'язку з виконанням наданих їй повноважень або використання свого посадового становища" [110]. В іншому проекті Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" (реєстраційний № 2113-д від 20.11. 2006 р.) під корупцією в законопроекті розуміється "протиправне використання особою повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою незаконного одержання благ для себе, інших осіб та відповідно неправомірні обіцянка, пропозиція чи надання таких благ" [111]. Водночас незважаючи на те, що зазначений вище законопроект було прийнято за основу, у 18.01.2008 році, було зареєстровано проект Закону України "Про протидію корупції"  (реєстраційний № 1377 від 18.01. 2008 р.), в якому під корупцією запропоновано розуміти "протиправне використання відповідним суб'єктом влади, авторитету, повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання будь-яких благ (переваг, пільг, привілеїв) матеріального і (або) нематеріального характеру як для себе, так і для інших осіб, а також неправомірне надання фізичним чи юридичним особам будь-яких переваг".

Зокрема, у Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки зазначено, що "У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь".

У Постанові Верховної Ради України "Про підсумки парламентських слухань щодо стану боротьби з корупцією" від 5 липня 2001 р. зазначено: "...під корупцією розуміється безумовно кримінально-карані діяння, що являють собою набагато більшу ступінь суспільної небезпеки, аніж просто окремі факти хабарництва, підкупу чиновників чи зловживання владою. Це ціла система зрощення високопосадовців з кримінальним світом, яка діє на користь останнього і на шкоду всьому суспільству. А в нашому національному законодавстві корупція як кримінально-правове явище навіть не згадується".

Верховною Радою України було ухвалено пакет антикорупційних законів, серед яких Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" № 1506-VI від 11.06.2009 року [115], який прийнято на заміну Закону України "Про боротьбу з корупцією". Сфера його дії є значно ширшою, зокрема, згідно з преамболою, "цей Закон визначає основні засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватних сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень шкоди, поновлення прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави". Отже, держава вирішила розширити сферу правового регулювання, поширивши дію антикорупційного законодавства і на приватну сферу. Фундаментально змінилося поняття корупції (див. Таблицю 1.2.2). У зазначеному Законі надано оновлене, більш детальне та повне визначення поняття "корупція" та зосереджено увагу на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції.

Таблиця 1.2.2

Зміна у законодавчому визначенні поняття "корупція".

Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" № 3206-VI від 07.04.2011 року

Закон України "Про запобігання корупції" № 1700-УІІвід 14.10.2014 року

Корупція – це використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозицїї такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеної в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей

Корупція – це використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеної у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей

Разом з тим, виходячи з розширеного поняття корупції, у законодавстві установлено певні заборони й обмеження, які поширюються не лише на посадових осіб, уповноважених виконувати функції держави, а й посадових осіб інших підприємств, організацій, установ. Зокрема, у ст. 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" (втратив чинність) було наведено новий перелік суб'єктів відповідальності за корупцію.

Аналіз визначення, наведеного у Законі України "Про засади запобігання та протидії корупції", дає можливість стверджувати, що під корупцією потрібно розуміти: використання власних владних повноважень задля одержання неправомірної вигоди; прийняття пропозиції такої вигоди від інших; пропонування такої вигоди суб'єктами владних повноважень (т.ч. юридичним особам); надання неправомірної вигоди суб'єкту корупційних дій або в особі, в інтересах якої діє.

Є. Скулиш до основних переваг зазначеного Закону України відносить такі: 1) корупційну діяльність можуть здійснювати як особи, уповноважені виконувати на функції держави, так і інші особи, прирівняні названим Законом до них, фізичні особи й уповноважені представники юридичних осіб; 2) така діяльність пов'язана не тільки з протиправним використанням особою наданих їй службових повноважень, а й з протиправним наданням таким особам обіцянок/ пропозицій чи наданням неправомірної вигоди; 3) спеціальною метою такої діяльності є не тільки одержання неправомірної вигоди, під якою тепер розуміються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав, але й прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди.

Водночас Верховною Радою України 7 квітня 2011 р. прийнято Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" № 3206-VI [117 ], який набрав чинності 1 липня 2011 р. У загальних положеннях в частині першій статті 4 цього Закону дано визначення терміна "корупція" (див. Таблицю 1.2.2).

Основними ознаками корупції, що випливають із законодавчого визначення, є: а) здійснення корупційної діяльності лише особами, уповноваженими виконувати функції держави або місцевого самоврядування; б) безпосередній зв'язок такої діяльності з протиправним використанням вказаними особами наданих їм повноважень; в) заборона законом такого використання; г) наявність спеціальної мети – схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Ми поділяємо думку МЛ. Хавронюка, що аналіз цього поняття дає можливість встановити наявність трьох форм корупції та ознак кожної з них. При цьому тільки перша і друга форми є корупцією в класичному розумінні цього поняття – як використання певною особою свого службового становища і пов'язаних з ним можливостей для незаконного збагачення, а також власне процес такого збагачення [118, с. 21]. На думку вченого невід'ємними ознаками корупції є, з одного боку: використання своїх службових повноважень та відповідних можливостей як форма діяння; неправомірна вигода як предмет або як мета, а з іншого – обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди як форма діяння; використання контрагентом своїх службових повноважень та відповідних можливостей як мета.

На думку авторів "Науково-практичного коментару", передбачене Законом "Про засади запобігання та протидії корупції" визначення поняття "корупція" є особливим у тому аспекті, що воно не є універсальним і не охоплює всієї сукупності корупційних проявів, за які чинне законодавство України передбачає кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову відповідальність. Це визначення призначене лише для потреб цього Закону.

Разом з тим визначення поняття "корупція" в Законі України "Про засади запобігання та протидії корупції" від 07.04.2011 року № 3206-VI є дуже близьким за змістом до Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" № 1506-VI від 11.06.2009 року. Воно є більш системним порівняно з попередніми, але також не дає повного уявлення про зміст корупції як явища та всі його можливі прояви.

Отже, наведене визначення терміна "корупція" в Законі України "Про засади запобігання та протидії корупції" від 07.04.2011 року № 3206-VI (далі – Закон № 3206-VI) не відображає всієї глибини цього соціального явища та має суто практичний зміст.

14 жовтня 2014 року Верховною Радою України ухвалено пакет антикорупційних законів, серед яких – Закон України "Про запобігання корупції" № 1700-VII (далі – Закон № 1700-VII) [119], який набрав чинності 26 квітня 2015 року. Водночас втратив чинність базовий законодавчий акт, що врегульовував значну сферу правовідносин, а саме: Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" від 07.04.2011 року № 3206-VI.

Потрібно зауважити, що Закон № 1700-VII розмежовує корупційні правопорушення та правопорушення, пов'язані з корупцією, тобто усуває недоліки попереднього антикорупційного Закону № 3206-VI, який усі порушення називав корупційними – чи йшлося про отримання хабара, чи про несвоєчасну подачу декларації. Такий підхід суперечив тлумаченню поняття корупції (використання службових повноважень з метою отримання неправомірної вигоди).

Водночас новий Закон України "Про запобігання корупції" (№ 1700-VII) містить визначення поняття "корупції", тотожне тому, що було в Законі України "Про засади запобігання та протидії корупції" (№ 3206-VI), тобто сфера його дії стосовно визначення поняття не змінилася (див. Таблицю 1.2.2).

Основною складовою поняття "корупція" є суб'єкти, зокрема посадовці, які протиправно використовують надані повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання хабарів та інших неправомірних вигод, а також сторона корупційних угод – особи, які обіцяють, пропонують чи надають неправомірні вигоди таким посадовцям. Разом з тим ухвалений закон, з одного боку вніс корективи до визначення кола таких посадових осіб, з іншого – дещо уточнив статус суб'єктів, звузивши його. Зокрема, вони визначаються вже як "суб'єкти, на яких поширюється дія цього Закону" (ст. З Закону), водночас попередній Закон оперував поняттям "суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення". Точніше, відповідні посадовці, інші фізичні особи, які вчиняють суміжні з корупцією дії, підлягають юридичній відповідальності за визначені законом правопорушення.

Отже, в нормативно-правових актах України на сьогодні відсутнє єдине розуміння визначення поняття "корупція".

Необхідно зазначити, що у ряді країн пострадянського простору ухвалено спеціалізовані закони щодо протидії корупції: Закон України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 р. № 1700-VII; Закон Республіки Білорусь "Про боротьбу з корупцією" від 20.07.2006 р. № 165-3; Закон Республіки Казахстан "Про боротьбу з корупцією" від 02.07.1998 р. № 267-1; Федеральний закон Російської Федерації "Про протидію корупції" від 25.12.2008 р. № 273-ФЗ; Закон Киргизької Республіки "Про боротьбу з корупцією" від 06.03.2003 р. № 51; Закон Республіки Таджикістан "Про боротьбу з корупцією" від 25.07.2005 р. № 100; Закон Республіки Молдова "Про попередження корупції та боротьбу з нею" від 25.04.2008 р. № 90; Закон Азербайджанської Республіки "Про боротьбу з корупцією" від 13.01.2004 р. № 580-ІІГ; Закон Литовської Республіки "Про попередження корупції" від 28.05.2002 р. № ІХ-904; Закон Латвійської Республіки "Про бюро по попередженню і боротьбу з корупцією" від 30.04.2002 р.; Закон Туркменістана "Про протидію корупції" від 01.03.2014 р. № 35-V.

На сьогодні у законодавчих актах країн пострадянського простору не існує єдиного визначення поняття "корупція". Відтак, нами представлено порівняння визначення поняття "корупція" в законах окремих країн пострадянського простору (див. Додаток В). Представлені визначення поняття "корупція" відображають єдність та розбіжності в трактуванні, які на нашу думку, необхідно враховувати при удосконаленні українського антикорупційного законодавства.

Отже, сучасне законодавство країн митного союзу (Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан), а також Республіки Таджикистан, Азербайджанської Республіки, Латвійської Республіки та ін., визначають поняття "корупція" через перелік тих діянь, в яких вона проявляється. Тобто це використання та невиконання певними особами державних функцій з метою збагачення себе та близьких осіб.

Зауважимо, що дещо схожі визначення корупції наводилися у Федеральному Законі Російської Федерації "Про боротьбу з корупцією" та Законі Республіки Білорусь "Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією" (див. Таблицю 1.2.3). Порівнюючи ці два поняття, доцільно зазначити, що в законодавстві Російської Федерації і Республіки Білорусь корупція визначалася як комплексне явище. Фактично вона складається з двох елементів, таких як використання, невиконання певними особами державних функцій з метою збагатити себе чи визначене коло осіб (близьких родичів), та підкуп вказаних осіб фізичними та юридичними особами.

Таблиця 1.2.3

Визначення поняття "корупція"

Федеральний Закон Російської Федерації "Про боротьбу з корупцією" № 1892-ІІ від 14.11.1997 року

Закон Республіки Білорусь "Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією" № 47-3 від 26.06.1997 року

Корупція – не передбачене законом прийняття майнових та немайнових благ і переваг особами, що уповноважені на виконання державних функцій, або особами, що прирівнюються до них, 3 використанням свого статусу та пов'язаних з ним можливостей (запроданство), а також підкуп зазначених осіб шляхом протиправного надання їм фізичними та юридичними особами цих благ і переваг

Корупція – навмисне використання особами, що уповноважені на виконання державних функцій, або особами, що прирівнюються до них, свого службового становища і пов'язаних з ним можливостей з метою протиправного придбання для себе або для близьких родичів майнових та немайнових благ, пільг та переваг, а також підкуп зазначених осіб шляхом протиправного надання їм фізичними та юридичними особами цих благ, пільг та переваг

В. Дейниченко вважає, що "визначення корупції в законах Російської Федерації та Республіки Білорусь є більш вдалими, ніж визначення корупції, закріплене в Законі України "Про боротьбу з корупцією", оскільки дії з підкупу осіб, уповноважених на виконання державних функцій, є не менш суспільно небезпечними (а певного мірою і більш небезпечними), оскільки фізичні або юридичні особи через своїх представників, своїми діями дуже часто провокують осіб, уповноважених на виконання функцій держави, вчиняти корупційні правопорушення".

Щоправда у Вірменії на сьогодні немає спеціального закону, спрямованого на протидію корупції. Так, проект Закону Республіки Вірменія "Про запобігання корупції" був підготовлений ще в 1999 році експертною групою на чолі з С.Ш. Цагікяном, у нього було внесено ряд змін і доповнень. Однак названий Закон донині не обговорений на Національних Зборах Республіки Вірменія.

Доцільно зазначити, що в міжнародних документах, як правило, не має чіткої дефініції, яка б окреслила рамки цього явища, а наведено лише його проявів.

Відповідно до ст. З Угоди про співробітництво генеральних прокуратур (прокуратур) держав-учасниць СНД в боротьбі з корупцією серед критеріїв віднесення злочинів до категорії корупційних встановлено такі: наявність у посадової особи корисливих спонукань чи іншої особистої зацікавленості; злочинне використання своїх посадових повноважень і пов'язаних з ними можливостей.

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, ратифікована Верховною Радою України 18.10.2006 році, до заходів, які необхідно вжити на національному рівні, відносить: дачу хабара національними державними посадовими особами (ст. 2); одержання хабара національними державними посадовими особами (ст. 3); хабарництво членів національних представницьких органів (ст. 4); хабарництво державних іноземних осіб (с. 5); хабарництво членів іноземних представницьких органів (ст. 6); дача хабара у приватному секторі (ст. 7); одержання хабара у приватному секторі (ст. 8); хабарництво посадових осіб міжнародних організацій (ст. 9); хабарництво членів міжнародних парламентських асамблей (ст. 10); хабарництво суддів і посадових осіб міжнародних судів (ст. 11); зловживання впливом (ст. 12); відмивання доходів, отриманих від злочинів, пов'язаних із корупцією (ст. 13); фінансові злочини (ст. 14). Зауважимо, що в Конвенції корупція пов'язана з хабарництвом, а у переліку корупційних діянь зазначено не тільки про хабарництво державних чиновників, а й приватних управлінців, іноземних посадових осіб і посадових осіб міжнародних організацій.

У Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованій Верховною Радою України у 18.10.2006 році, в Главі III подано: підкуп національних державних осіб (ст. 15); підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій (ст. 16); розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна державною посадовою особою (ст. 17); зловживання впливом (ст. 18); зловживання службовим становищем (ст. 19); незаконне збагачення (ст. 20); підкуп у приватному секторі (ст. 21); розкрадання майна в приватному секторі (ст. 22); відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом (ст. 23); приховування (приховування або безперервне утримання майна особою, якщо їй відомо, що таке майно здобуте у результаті будь-якого із злочинів, що визначений цією Конвенцією) (ст. 24); перешкоджання здійсненню правосуддя (ст. 25). Водночас зауважимо, що в Конвенції корупція включає більш широкий спектр корисних службових зловживань і не зводиться виключно до хабарництва. Крім того, в основу Конвенції покладено дві основні засади: заходи щодо запобігання корупції та боротьба із цим явищем.

У Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією [123], ратифікованій Верховною Радою України у 16.03.2005 році, в ст. 2 зазначено, що корупція означає "прямі чи опосередковані вимагання, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов'язку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої особи".

Зокрема, в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, ратифікованій Верховною Радою України у 04.02.2004 році, в ст. 8 подано корупцію, як обіцянку, пропозицію або надання публічній посадовій особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію або бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків; вимагання або прийняття публічною посадовою особою, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної або юридичної особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків.

Отже, в жодній із вищезгаданих конвенцій не визначено саме поняття "корупція", а подано лише перелік діянь, які визначаються корупційними.

Н.М. Маршакова зазначає, що така обставина не дозволяє визначити чіткі рамки корупції та негативно позначаються на правозастосовній практиці.

Дещо узагальнене і популяризоване визначення наводить Міжнародна антикорупційна організація Transparency International (Трансперенсі Інтернейшнл – Міжнародна прозорість); Корупція має на увазі таку поведінку посадових осіб державного сектору, як державних службовців, так і політиків, внаслідок якої вони самі, або їх близькі, неправомірно та незаконно збагачуються внаслідок зловживання державними повноваженнями, наданими їм.

Потрібно зазначити, що на підставі норм конвенцій учені пропонують свої визначення поняття корупції. О.Н. Ведерникова сформулювала визначення корупції так: "Корупція – це зловживання посадовими повноваженнями з метою отримання вигоди" [127, с. 103]. В.К. Максимов визначає корупцію як неправомірне умисне використання публічними посадовими особами атрибутів своєї посади, тобто положення, повноважень і впливу з метою розкрадання, неправомірного присвоєння чи отримання переваг, вигод, майна, коштів, цінних паперів або інших предметів для себе або інших фізичних або юридичних осіб, а отже активний і пасивний підкуп публічних посадових осіб національних, іноземних держав та публічних міжнародних організацій.

Ми поділяємо думку Є. Скулиша, що "аналіз міжнародних антикорупційних Конвенцій, в яких Україна є стороною, дає можливість констатувати, що вони не пов'язані між собою єдиними підходами до визначення корупції". Крім того, Є. Скулиш зазначає, що текстуальні розбіжності загальних і регіональних антикорупційних договорів з питань співробітництва та запобігання корупції свідчать про те, що єдиного трактування такої категорії, як корупція не сформувалося.

На думку В.Д. Гвоздецького, "міжнародне право в цілому використовує широке тлумачення корупції як корисливого службового зловживання, не зводячи її лише до підкупу службовців. А у тих випадках, коли міжнародно-правові документи вживають більш вузькі формулювання поняття корупції, вони, як правило, не є універсальними, а стосуються лише конкретного міжнародного документа".

Розглядаючи такі визначення корупції, В. Дейниченко робить висновок, що "міжнародне законодавство до корупційних правопорушень відносить певні діяння, які за національним законодавством визнаються кримінально караними діяннями – злочинами, зокрема, таке діяння, як шахрайство та хабарництво. Крім того, корупційні правопорушення можуть вчинятися з розподілом ролей, що, в свою чергу, якщо розглядати дане положення через призму національного законодавства, є інститутом кримінального права". На думку вченого, таке визначення корупції не розкриває повністю корупцію як негативне суспільне явище, оскільки до уваги береться лише його кримінально-правовий аспект даного, залишаючи поза увагою інші її прояви. Тому В. Дейниченко вважає, що приводячи національне законодавство у відповідність до міжнародного, потрібно чітко визначити поняття корупції, а також вид відповідальності, до якої притягуються особи, визнані винними у вчиненні тих чи інших корупційних діянь.

Отже, недостатність чіткого визначення корупції у національному та зарубіжному законодавствах викликала певні дискусії серед вітчизняних науковців та юристів-практиків.

Є. Скулиш пропонує у нормативних актах універсалізувати понятійну структуру корупції не як злочину, а як явища, бо процеси, що об'єктивно існують у суспільстві, спричинені зловживанням службовим становищем державних службовців, потребують охоплення цим поняттям різних сфер життя суспільства, зокрема політичної, соціально-економічної та культурно-гуманітарної, коли внаслідок неналежного запобігання і боротьби з явищем корупції формується субкультура всередині державних службовців, які ототожнюють державну службу з можливістю систематично використовувати службове становище з метою особистої вигоди.

О.О. Макухін зазначає: "Для вітчизняної правової системи поняття "корупція" відносно нове і не цілком визначене. Однак навряд чи відсутність нормативного закріплення поняття "корупції" створює перешкоди у правозастосовній діяльності. Наявність нормативного визначення корупції зовсім не необхідна для кваліфікації діянь як корупційних. Важливо визначення складів корупційних правопорушень".

А.С. Політова вважає: "...Зважаючи на здатність цього явища постійно розвиватися, перетворюватись у різні нові форми прояву, вдосконалюватися, пристосовуватися до наявної правової бази, визначення самого поняття "корупція" просто "не встигає" за його новими проявами та формами".

О.В. Ткаченко вказує на те, що нині, тривають дискусії щодо доцільності на законодавчому рівні закріпити визначення явища корупції, які є незадовільними. Безперечно, на науковому рівні дослідження щодо визначення та тлумачення явища корупції повинно проводитися, оскільки корупція постійно розвивається, трансформується у різні види та форми прояву, пристосовується до умов розвитку суспільства та суспільних відносин, нормативно-правової бази, заходів протидії та запобігання цьому явищу. Проте, її сутність та шкідливе соціальне і суспільне значення залишаються незмінними. З огляду на досвід європейських країн, відсутність закріпленого на законодавчому рівні поняття корупції не є суттєвою перешкодою на шляху запровадження ефективних засобів протидії цьому явищу.

Стосовно доцільності чи недоцільності закріплення у законодавстві України поняття корупції МЛ. Мельник наголошував, що у законі такого визначення не повинно бути, тому що корупція – це складне соціальне, економічне, правове, політичне явище, а за явище відповідальність наставати не може. Відповідальність повинна наставати за певні прояви корупції, корупційну поведінку, а не за явище.

Зокрема, О.Є Панфілов зазначає, що вирішуючи питання щодо законодавчого закріплення визначення поняття "корупція", потрібно враховувати ряд моментів, а саме: по-перше, існуюче на сьогодні визначення не можна назвати досконалим та всеохоплюючим, оскількияк не було вжито такою дефініції корупції у Законі "Про боротьбу з корупцією". Проблема визначення поняття "корупція" з самого початку набула яскраво вираженого політичного характеру, оскільки його відсутність на законодавчому рівні давала змогу багатьом політичним діячам та посадовим особам правоохоронних органів пояснювати цим неефективність боротьби з корупцією в державі. Проте включення до Закону "Про боротьбу з корупцією" згаданої дефініції помітних результатів у боротьбі з корупцією не дало; по-друге, законодавство інших країн вирішує це питання різними способами: від його закріплення у спеціальному антикорупційному законі до його повної відсутності. Водночас країни з розвиненими ринковою економікою та демократичним суспільством, правовою системою, побудованою на пріоритетності прав людини і громадянина, підходять до розв'язання цієї проблеми більш стримано і виважено, уникаючи визначення поняття "корупція" на законодавчому рівні, і навпаки, в законодавстві значної частини країн СНД можна знайти визначення цього поняття; по-третє, Україна прийняла на себе зобов'язання по окремих міжнародно-правових угодах щодо закріплення у своєму національному законодавстві поняття "корупція" у розумінні цих угод; по-четверте, як правило, міжнародне співтовариство вважає корупційні діяння проявами злочинної поведінки.

За словами В.А. Ванцева, деякі фахівці дотепер вважають помилковим прагнення законодавця до нормативному закріпленню поняття корупції нарівні з її конкретними проявами (наприклад, дачею хабара) і аргументують свою позицію тим, що будь-які спроби укласти це поняття в жорсткі рамки приведуть до того, що частина корупційних діянь опиниться за межами дії закону. Корупція дійсно не є лише категорією права, хоча і має нормативне визначення. У всякому разі за межами правової заборони завжди залишатиметься велика група погано ідентифікованих і, як правило, не підлягають виявленню і закріпленню звичайними правовими засобами аморальних корупційних проступків.

Т.Я. Хабрієва вважає, що слід визнати складність розробки не тільки універсального визначення корупції, прийнятного для всіх держав, а й завершеного і однозначного його доктринального формулювання. Разом з тим, автор зазначає, що на перший погляд сама по собі постановка задачі розробки такого визначення не має особливої значимості, оскільки цей збірний термін не використовується в репресивному законодавстві. У ньому застосовується інший категоріально-понятійний апарат, пов'язаний з конкретними складами корупційної діяльності (хабарництво, підкуп тощо). У законодавстві деяких країн з низьким рівнем корупції таке визначення взагалі не використовується. Отже, немає прямої залежності між наявністю у законодавстві легальних визначень корупції та ефективністю антикорупційних заходів.

На думку Т.Я. Хабрієвої "легальні визначення корупції, безсумнівно, сприяють боротьбі з нею. Визначення корупції дозволяє окреслити сферу відносин як предметну область, на яку може бути спрямована антикорупційна державна політика, вибрані відповідні засоби та інструменти протидії, в тому числі правові" .

О.В. Ткаченко зазначає, якщо звернути увагу на досвід європейських країн, відсутність закріпленого на законодавчому рівні поняття корупції не є суттєвою перешкодою на шляху запровадження ефективних засобів протидії цьому явищу.

З приводу доцільності законодавчого закріплення явища корупції, М.І. Мельник, О.В. Ткаченко вважають, що у законі такого визначення не повинно бути, тому що корупція – це складне соціальне, політичне, економічне, правове, політичне явище, а за явище відповідальність наставати не може. Відповідальність повинна наставати за певні прояви корупції, корупційну поведінку, а не за явище. Наявність офіційного визначення на законодавчому рівні поняття "корупції" не дасть додаткових можливостей щодо ефективної боротьби з цим явищем, так як вона має узагальнююче, а не кваліфікуюче значення.

Підтримуємо думку М.І. Мельника, О.В. Ткаченка про те, що на практичне здійснення заходів боротьби з корупцією, відсутність законодавчого визначення явища корупції суттєво не впливає, та з огляду на те, що корупція постійно розвивається, має здатність проявлятися в різний спосіб та породжувати нові форми прояву пристосовуючись до існуючих законодавчих норм, заходів протидії, умов розвитку суспільства та держави, національне законодавство повинно містити узагальнююче визначення поняття явища корупції.

З розглянутого можна зробити висновок, що сучасне трактування законодавцем поняття "корупція" не сприяє ефективній протидії її проявам у сфері реалізації публічної влади. Крім того дати її чітке, однозначне, всеохоплююче законодавче визначення на сьогодні неможливо. У зв'язку з цим вважаємо, що поняття "корупція" повинно визначатися на доктринальному, а не законодавчому рівні, оскільки дає узагальнене уявлення про корупцію як таку, що складається з різних за характером, але однакових за суттю діянь, які не зводяться до якогось одного конкретного виду правопорушення і проявляється в найрізноманітніших формах та тягнуть за собою кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову відповідальність. Крім того, виходячи із досвіду зарубіжних країн, відсутність закріпленого на законодавчому рівні поняття корупції не є суттєвою перешкодою на шляху запровадження ефективних засобів протидії цьому явищу.