4 УТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ КИЇВСЬКА РУСЬ У IX – ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XII СТ.

Наприкінці VІІІ- у Х ст. відбулося об’єднання східнослов’янських союзів племен (полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, дулібів, бужан, волинян та ін.) навколо Києва, йшов подальший процес зміцнення ранньофеодальної держави – Київської Русі.

Передумовами утворення державності були: а) економічні (розвиток продуктивних сил, землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі, зростання міст); б) соціально-політичні (розклад родоплемінних відносин, відокремлення правлячої верхівки – князів, дружинників, старшин). Проіснувала ця держава , як відносно єдина структура, приблизно 250 років (з 882 по 1132 р.). Київська Русь була історично першою організованою формою об’єднання українців.

Держава східних слов’ян охоплювала значну територію. Її простори простягалися від Балтійського моря до Чорного моря, та від Закарпаття до Волгодонського межиріччя, що становило 800 тис. кв. км (майже половина її – у межах сучасної України) із чисельністю населення від 3 до 12 млн. осіб. Київська Русь була могутньою державою, відповідала загальноєвропейському рівню тогочасної цивілізації. Провідну роль у її творенні відіграв слов’янський люд, а не чужинці – варяги (нормани), як намагаються трактувати творці та прихильники “норманської теорії”1.

За політичною формою правління Русь – це ранньофеодальна монархія. На чолі держави стояв великий київський князь, він також був володарем усієї землі Руської. Залежні від великого князя “світлі князі” та бояри володіли князівськими і удільними вотчинами. Дрібніші феодали, які перебували у їхній залежності, були власниками окремих міст та сіл у Київській Русі. Власність була спадковою.

За допомогою дружини великий київський князь завойовував нові землі, із підвладних земель щорічно збирав данину – полюддя. Найбільш знатні дружинники разом із придворною аристократією становили боярську раду, яка була постійним дорадчим органом при великому князеві.

Основною категорією населення Київської Русі були феодально-залежні селяни – смерди, які вели власне господарство, працювали на феодала, сплачували князеві данину, виконували інші повинності.

У феодальній державі існували різні ступені залежності смердів. Закупи – це селяни, які потрапили у залежність через позику. Сплативши, або відробивши позику, вони ставали вільними. “Рядовичі” – селяни, які укладали “ряд” (договір) і потрапляли у залежність. Мешкали у дворі феодала і працювали холопи, “челядь”, тобто раби, але поширення класичного рабства у Київській Русі не простежується, оскільки воно було на той період вже економічно невигідним.

Соціально-економічні відносини у державі регулювалися “Руською правдою” – збірником судових законів, укладеним за князя Я.Мудрого. Цей нормативний кодекс забезпечував недоторканість феодальної власності, відображав правові норми у державі. Так, обмежувалась кровна помста, а у пізніших редакціях смертна кара взагалі була відсутня. Відомо понад 100 списків “Руської правди”, складених у XIII–XVIII ст. “Руська правда” мала великий вплив на подальший розвиток феодального права України, Росії, Білорусі, Литви і Польщі.

Всі князі Київської Русі, згідно норм феодального права, як нащадки великого київського князя, мали рівні права на спадщину предка. Рівні права накладали відповідальність всіх за долю держави, це призводило також до феодальної міжусобної боротьби, щоб зрівнятись у правах із великим київським князем.

Поступово домінуючою стає друга тенденція, що призводить у середині ХІІ ст. до феодальної роздробленості та занепаду Київської Русі.

Велич та сила Київської Русі, зростання її авторитету на міжнародній арені примножувалося зусиллями багатьох великих князів, які управляли державою протягом 250 років.

Олег (бл. 882-912 рр.) – перший великий князь об'єднаної Київської Русі. Походив із варягів (норманів). У 882 р. приєднав Північну Русь до Південної, що поклало межу утворення нової східнослов'янської державності. Київ стає центром руської держави – “матір’ю городів руських”. Олег приєднав до Києва слов’янські племена сіверян, уличів, тиверців, а також північні слов’янські племена.

Він проводив активну зовнішню політику, здійснював успішні походи у Візантію, інші держави. 907 і 911 років були підписані вигідні умови договорів із Візантією, за якими греки були змушені сплачувати данину.

Ігор (912-945 рр.). Згідно “Повісті минулих літ” – це син Рюрика, якого ще дитиною у Київ привіз Олег. Після його смерті зайняв княжий престол. Приєднав до Київської Русі непокірних древлян, уличів.

Воював із печенігами, здійснював походи на Візантію. Підписаний мирний договір із Візантією у 944р. був погіршеним варіантом договору 911 року. Здійснив два походи на Кавказ (913, 943 рр.). Восени 945р. був убитий древлянами за надмірну жорстокість і ненаситність під час збирання данини.

Ольга (945-964 рр.) – удова київського князя Ігоря. У 945-964 рр. княжила від імені свого молодшого сина Святослава. Жорстоко розправилася з древлянами, здійснила державну реформу, за якою визначався порядок організації й збирання данини.

У 946 і 957 рр. Ольга здійснила два візити до Константинополя, під час яких було укладено вигідні союзницькі договори. У 957 р. приймає хрещення від глави православної церкви патріарха у головному Софіївському соборі Візантійської імперії. Ольга налагоджує зв’язки із Заходом. У 959 р. споряджає посольство до німецького цісаря Оттона І Великого. Померла у віці близько 60 років. Канонізована православною церквою.

Святослав ( 964-972 рр.). Син Ігоря та Ольги. Видатний воїн і полководець. Усе своє життя провів у походах і боях. Він підкорив в’ятичів і фінські племена. Розгромив Хазарський каганат. Розширив кордони Русі до Кавказьких гір, підкорив ясів (осетинів) і косогів (черкесів). Святослав здійснив ряд походів проти Візантії й болгар, намагаючись оволодіти землями по Дунаю. Повертаючись із чергового походу з Болгарії, був убитий біля дніпровських порогів печенігами за намовою греків. З його черепа печенізький хан Куря виготовив чашу для вина, намагаючись таким чином перейняти дух непереможності великого мужа землі руської.

На цьому етапі Київської держави завершується процес об’єднання східнослов’янських племен у єдину велику державу, яка прибрала назву Русь, відбувається формування феодальних відносин, суспільної та державної ієрархії.

Ярополк (972-978 рр.). Старший син Святослава. З 972р. київський князь. Прагнув до одноосібного правління. Убив брата Олега – князя Древлянської землі. Загинув у 978 році під час війни зі зведеним братом Володимиром, до якого перейшов Київський престол.

Володимир (978-1015 рр.). Київський великий князь, позашлюбний син князя Святослава Ігоровича і Малуші, ключниці княгині Ольги. Остаточно підкорив племена в’ятичів, радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Володимир, Белз та ін.), оволодів частиною земель литовського племені ятвягів. Вів успішну боротьбу проти печенігів, Візантійської імперії. Прилучив до Києва закарпатські руські землі. На кінець Х ст. в межах Київської Русі було об’єднано всі слов’янські і багато неслов’янських племен. Внаслідок цих надбань Київська Русь стала найбільшою державою у Європі, охоплюючи територію 800 тис. кв. км.

Володимир здійснив серію реформ, за якою місцеві племінні вожді (князьки) були замінені князівськими посадниками – його синами (мав 12 законних синів) і надійними боярами. Запровадив новий кодекс правових норм – “Закон земляний” (усний). У 988 р. запровадив державну релігію – християнство, сприяв поширенню письма, базованого на абетці, створеній ченцями Кирилом та Мефодієм – греками, що поширювали християнство серед слов’ян. Зміцнював державні кордони, будуючи міста та фортеці. Будував храми, відкривав школи для підготовки служивої знаті та духівництва. Володимир почав карбувати із срібла та золота руські монети, на яких було вміщено тризуб, що набув значення державного герба. З ХІ ст. за упроваджуються в обіг гривні – злитки срібла вагою бл. 200 г.

Володимир розвивав та зміцнював політичні, економічні і культурні відносини з Візантією, Болгарією, Польщею.

15 липня 1015 року Володимир раптово помер, лаштуючись до військового походу проти прийомного сина Святополка (князь Туровський) і рідного сина Ярослава (князь Новгородський), які повстали проти свого батька.

Володимира поховано у збудованій за його вказівкою Десятинній церкві.

Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). Після смерті Володимира протягом чотирьох років точилися міжусобні війни між його синами за великокнязівську владу. Переміг Ярослав. У 1019р. він виборов престол у зведеного брата Святополка Окаянного. Об’єднав під своєю владою землі на схід від Дніпра, поширив свої володіння на західний берег Чудського озера, відвоював червенські міста, загарбані поляками, остаточно розгромив печенігів. Кордони Київської Русі простяглися від Балтійського до Чорного моря та від ріки Оки до Карпатських гір. Держава перебувала в зеніті могутності.

За князювання Ярослава остаточно утвердилося християнство, сформувалася руська православна церква, було засновано православну митрополію. Розвивалася культура, будувалися фортеці, міста, собори, монастирі. Значно розбудовано Київ; лише церков було у “золотоверхому” граді понад 400, у т.ч. окраса столиці – собор Святої Софії, при якій було створено першу бібліотеку на Русі. Ярослав сприяв укладанню збірника законів давньоруського права “Руської правди”. З метою запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, він дбав про збереження цілісності держави на основі принципу сеньйорату – принципу старшинства у розподілі земель і політичної влади в межах родини.

Дбав Ярослав і про зміцнення міжнародного авторитету Київської Русі. Не випадково, що історики часто називають його “тестем Європи”. Сам був одружений з дочкою шведського короля Олафа – Інгігердою, його дочка Єлизавета вийшла заміж за короля Норвегії Гарольда Суворого, друга дочка Анна – стала дружиною французького короля Генріха І, дочка Анастасія була у шлюбі з угорським королем Андрашем І. Крім того, син Всеволод був одружений з дочкою візантійського імператора Марією.

Помер Ярослав у 76-річному віці, похований у Києві, у Софіївському соборі. Його останки збереглись до наших днів. Після смерті Ярослава Мудрого землі Київської Русі було поділене між п’ятьма його синами – Ізяславом, Святославом, Всеволодом, Ігорем, В’ячеславом.

Політика князів Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого сприяла політичній, економічній і культурній консолідації східних слов’ян, найвищому піднесенню й розквіту держави Київська Русь.

Проярославова доба стала ареною чвар і запеклих сутичок між князями, число яких зростало, що поклало початок періодові політичної роздробленості Київської Русі й втрати державності.

Перед загрозою зовнішніх ворогів Київської Русі, особливо кочівників-половців, князі намагалися припинити чвари й об’єднатися. Вони скликають з’їзди (“снеми”). На першому з’їзді, який відбувся у 1097 р. у Любечі під Києвом, було відмінено принцип сеньйорату Ярослава Мудрого. Тепер кожен князь володів своєю землею – вотчиною, наданою йому батьком. Це узаконювало роздроблення Київської держави на окремі князівства-держави, хоча було ухвалено, що всі князі повинні слухатись великого київського князя.

Володимир Мономах (1113-1125 рр.). Найпопулярніший і наймогутніший великий князь у XII ст. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель. Вдало вів боротьбу з половцями, відкинув їх за Волгу і під Кавказ.

Володимир Мономах був мудрим державним діячем, видатним письменником. Він поновив “Руську правду” новими законами, які боронили бідних і покривджених. Володимир Мономах – автор “Повчання дітям” (близько 1117 р.), в яких виклав поради, як правити державою, обґрунтував правила та норми моралі.

Володимир Мономах підтримував тісні стосунки із правителями країн Західної Європи. Одружився з дочкою англійського короля Гідою. Його син Мстислав був одружений зі шведською королевою, а дочки вийшли заміж у Норвегію й Данію. Добрі відносини склались з Візантією.

Мстислав (1125-1132 рр.). Останній великий київський князь періоду єдності Русі. Намагався утримати єдність і могутність Київської Русі, її високий культурний рівень. Підкорив полоцьких князів, здійснив вдалі походи проти литовців, успішно вів боротьбу з половцями, прогнавши їх з українських земель. Підтримував зв’язки із країнами Західної Європи. Мстислав одружився з дочкою шведського короля. Його дочки були дружинами угорського, датського, норвезького королів.

Володимир Мономах і його син Мстислав на певний час зміцнили великокнязівську владу, але зупинити роздроблення Київської Русі не змогли. На початку другої половини ХІІ ст. Русь розпалась на півтора десятки князівств і земель. Настала доба феодальної (політичної) роздробленості.