4 Управління ризиками в процесі реалізації інвестиційного проекту

Ризик визначається як відхилення сподіваних результатів від сере­дньої або сподіваної величини. Його також можна розглядати як шанс мати збитки або одержати доход від інвестування у певний проект.

Управління ризиками – це комплекс заходів, що включають іден­тифікацію, аналіз, зниження і моніторинг ризиків, з метою зниження від­хилення фактичних показників реалізації проекту від їх запланованих значень.

Уся різноманітність ризиків взаємопов'язана. В ієрархічній структу­рній системі ризиків першоосновою можна визнати інвестиційний ризик, бо якщо немає вкладень, то немає ризику їх втрати.

Ризики інвестиційних проектів можуть підрозділятися на 3 ве­ликі групи:

1. Фінансові ризики – це сукупність взаємопов'язаних ризиків не­виконання фінансових зобов'язань протилежною стороною (дефолт) та ризиків зміни кон'юнктури фінансових ринків.

Кредитні ризики пов'язані з виникненням збитків внаслідок не­сплати або простроченої оплати клієнтом своїх фінансових зобов'язань.

Ризик ліквідності зумовлений невпевненістю в майбутній швидкій реалізації того чи іншого активу за передбачену ціну.

Валютний ризик виникає у зв'язку з невизначеністю майбутнього руху курсів національної валюти відносно іноземних валют

Портфельний ризик – ризик невідповідності у майбутньому інве­стиційного проекту кредитному портфелю, портфелю цінних паперів чи портфелю реальних проектів.

2. Будівельні ризики – це ризики, що виникають у процесі реалі­зації проекту. Залежно від типу фінансування проекту ці ризики розподі­ляються між учасниками здійснення проекту чи приймаються на себе ті­єю чи іншою стороною.

Ризик перевищення кошторису. Проектно-кошторисна вартість може бути перевищена за провиною багатьох учасників інвестиційного процесу.

Ризик несвоєчасного завершення термінів засвоєння інвести­цій виникає через зміни у складі проектів, зриви постачання матеріаль­но-технічних ресурсів.

Ризик порушення умов договору виникає через зміни умов функ­ціонування інвестора та підрядної організації (фінансова неспроможність інвестора, зміни ставок оподаткування доходу, умов одержання банків­ських кредитів та погашення раніше одержаних позичок, амортизаційної політики, невиконання угод субпідрядними організаціями, проектантами та іншими учасниками інвестиційного процесу).

Ризик падіння попиту має місце при зміні потреб у продукції буді­вельної галузі у зв'язку з загальним спадом виробництва, кризою фінан­сів, бюджетним дефіцитом.

3. Експлуатаційні ризики виникають після введення об'єкта в дію та виходу на проектну потужність.

Ризик реалізації продукції, робіт, послуг викликаний можливістю звуження ринку збуту в процесі експлуатації та втрат частини споживачів через зростаючу конкуренцію та появу на ринку товарів більш високої якості.

Ризик зниження прибутковості пов'язаний з скороченням грошо­вих потоків та неможливістю розрахунків з кредиторами.

Ризик невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів для виробництва зумовлює в майбутньому можливу ненадійність по­стачальників.

Ризик менеджменту виникає у зв'язку з можливістю необхідності у майбутньому зміни керівництва підприємства.

Форс-мажорний ризик пов'язаний з виникненням подій об'єктивно­го характеру, які можуть призвести до часткової чи повної втрати майна.

Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу портфеля можна запропонувати систему заходів протидії ризикам: за­ставні операції та гарантування; диверсифікація; страхування; лімітуван­ня; розподілення; еккаутинг та інші.

Заставні операції та гарантування використовуються у випадку залучення кредитних коштів для фінансування інвестиційного проекту.

Позички під заставу – це позички, забезпечені з боку по­зичальника заставними активами.

Гарантований кредит видається під письмове зобов'язання тре­тьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичаль­ником.

Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, при­чому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Са­ме тому, вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов'язково страхується та перестраховується.

Страховий посередник виконує два види підприємницької дія­льності - агентську та брокерську.

Агентська страхова діяльність – це діяльність від імені та за до­рученням одного або декількох страхувальників (страхових компаній) з рекламування, консультування, пропонування страхових послуг та про­ведення роботи, пов'язаної з укладанням та виконанням договорів із страховою компанією. Ця діяльність здійснюється на підставі договорів про надання страхових агентських послуг (агентська угода).

Брокерська страхова діяльність – це професійна підприємниць­ка діяльність на користь страхувальника (цедента), метою якої є визна­чення потреб останнього у страхових послугах та підготовці договорів страхування. Страховий брокер здійснює свою діяльність на підставі до­говору про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода). Страховий брокер може укладати угоди на користь одного страхувальни­ка в розмірі не більше ніж 35% від загальної суми платежів, за всіма уго­дами, що він здійснює впродовж року.

Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає у захисті страхувальника (інвестора) від мож­ливих збитків в інвестиційній діяльності або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укладається на строк, відповідний пері­оду окупності інвестованого капіталу.

Сукупність заходів з страхування ризиків, зміни ціни товару, що ре­алізується, курсів валют та процентів називається хеджуванням. Сут­ність хеджування заключається в регулярному продажу валюти на строк чи обмін процентів за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажі продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксова­ною ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф'ючерси, валютні та процентні свопи, кепси та колларси.

Існує ще один засіб зниження ризиків – лімітування об'єктів ін­вестицій, розмірів кредитів, видатків, продаж тощо. Інвестор, як прави­ло, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджа­ючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування, як правило, здійснюється поступово — траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Ба­нки, в свою чергу, з метою зниження міри ризику лімітують розміри позик, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, креди­тують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо.

Розподілення ризиків має місце при фінансуванні проектів з частко­вим регресом на позичальника при створенні інвестиційного консорціуму, коли суб'єкти інвестування розподіляють між собою ризик пропорційно вкладу до проекту.

Для отримання додаткової інформації про об'єкт інвестування за кордоном використовують послуги еккаутингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом та формуванням різних ви­дів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підпри­ємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів по біз­несу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості на­даються у вигляді бізнес-довідок. Великі еккаутингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Еккаутинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зни­ження міри інвестиційного ризику.