1 Поняття і предмет фінансового права України

Фінансове право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод його правового регулювання. Воно регулює певну сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляється організаційна роль органів державної влади та місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відносини від інших відносин грошового характеру, зокрема у цивільному та адміністративному праві. Водночас існує тісний зв'язок не лише з основними галузями права, зокрема з конституційним, адміністративним, кримінальним, цивільним, а й із трудовим, пенсійним тощо.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави та місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвитку держави. Водночас, відносини, що виникають у процесі формування, розподілу та використання фондів коштів господарюючих суб'єктів і громадян фінансовим правом не регулюються.

З-поміж інших, фінансові відносини за своїм змістом та колом учасників відрізняються великою різноманітністю: бюджетні відносини; податкові відносини; страхові відносини; відносини з приводу державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; врегулювання грошового обігу; валютного контролю.

У складі фінансових правовідносин виділяють такі основні групи: відносини між центральними і місцевими органами державної влади і управління; відносини між державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями; відносини між фінансовими і кредитними органами; відносини між фінансовими органами та громадянами; відносини між державними господарюючими суб'єктами, які діють на засадах госпрозрахунку; відносини між державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності.

У силу своєї специфічності, фінансові правовідносини характеризуються особливими ознаками, які виділяють їх з-поміж інших так:

• а) результат фінансової діяльності держави, що пов'язано з мобілізацією, розподілом та використанням фондів грошових коштів для забезпечення держави фінансовими ресурсами і виконання нею властивих їй функцій;
• б) результат надання правової основи фінансово-економічним відносинам, через правову регламентацію поведінки їх суб'єктів;
• в) обов'язкова участь у них держави в особі уповноваженого нею органа, який здійснює від свого імені та під контролем держави владні повеління іншій стороні відносин, Обсяг та зміст прав цих суб'єктів залежить безпосередньо від виду фінансових правовідносин;
• г) нерівність сторін, що є наслідком їх державно-владного характеру.

Така правова нерівність сторін правовідносин викликана характерною особливістю фінансової діяльності, зміст якої полягає у стягненні відповідної грошової суми з одних членів суспільства і фінансуванні іншої її частики шляхом бюджетною фінансування.

Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово-правовий метод їх регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов'язкового для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах є держава або органи місцевого самоврядування в особі уповноважених ними органів чи посадових осіб.