Значення освіти в сучасному світі надзвичайно велике. Якщо раніше говорили про те, що економічні чи духовні процеси матимуть більшу чи меншу ефективність залежно від того, в який спосіб вони були пов'язані з системою освіти в суспільстві і наскільки сучас­ною буде ця освіта, то сьогодні вже йдеться про залежність са­мого існування національної економіки, етносу чи цивілізації від успішності здійснюваних в них освітніх технологій та пріоритетів. Таке вивчення освіти як явища стало найнагальнішою потребою сучасного суспільствознавства, а застосування результатів цьо­го вивчення - першочерговою умовою збереження й розвитку людських надбань.

Але тут ми одразу ж стикаємось з неабиякими проблемами. Явище освіти настільки багатогранне й різнопорядкове, що годі й думати охопити його засобами однієї якоїсь науки. Тож якщо наука зосереджується на дослідженні в освіті форм і методів про­цесів навчання й виховання, то ми маємо справу з педагогікою. Якщо ми намагаємось з'ясувати внутрішню природу засвоєння і  трансформації знань, умінь та навичок людини в процесі освіт­ньої діяльності, то ми втинаємось в предмет психології освіти. Коли ж перед нами постають проблеми визначення місця освіти в системі людської діяльності, в домаганні людини осягнути граничні умови власного буття - ми звертаємось до філософії освіти.

Тепер щодо предмета соціології освіти. На думку багатьох дослідників його складають соціально-системні й інтелектуальні характеристики освіти як явища. Це означає, що освіту соціологія розглядає, по-перше, як цілісне соціальне утворення і ний суспільний організм, внутрішньо неоднорідний і відносно структурований, і, по-друге, як відносно автономний елемент соц­іальної системи суспільства.

Пригадаймо з курсу філософії, що, говорячи про соціаль­ну систему, ми маємо на увазі внутрішню неоднорідність єдино­го соціального організму, його поділеність на структурні елемен­ти, а також способи взаємодії цих елементів.

Далі, освіта постає в соціології як різновид соціального інституту. Тепер пригадаймо, що в темі про соціальні групи і соціальні інститути ми домовились під соціальними інститута­ми розуміти особливого роду суспільні утворення з притаман­ними їм специфічними функціями, власною роллю в суспільстві, спільними з іншими інститутами та особливими рисами функціонування. Таким чином освіта розглядається в соціології як само­стійне соціокультурне утворення, яке має власні функції й риси, власні елементи (заклади освіти як соціальні організації) та яке характеризується багатоманітними зв'язками з іншими соціаль­ними інститутами (сім'єю, нацією, релігією, економікою та ін.). Серед оцих інших соціальних інститутів особливе місце посідає держава, тому соціологія освіти включає в свій предмет також специфіку державної соціальної політики в галузі освіти та й загальні процеси в системі освіти, які справляють визначальний вплив на культуротворчу діяльність людини.

Треба також зазначити, що визначення предмета соціології як науки може певним чином варіюватись залежно від специфі­ки бачення природи суспільних процесів представниками тієї чи іншої соціологічної школи. Ось, наприклад, прибічники школи соціальної стратифікації (пригадаймо, що виникла вона під впливом концепції соціальної статики О. Конта і що одним із голов­них її розробників є Т. Парсонс) вважають, що соціологія освіти мусить вивчати функції освіти в системах соціальної нерівності. Вчені висловлюють думку, що специфіка соціології освіти полягає в застосуванні нею методів і категорій соціології до процесів взаємин між соціальними групами, індивідами всередині освітніх систем. Приглянувшись пильніше до цих визначень, ми бачимо, Що вони заакцентовують окремі сторони предмета соціології і в такий спосіб поглиблюють, конкретизують його. З цього погляду навчання й виховання є взаємопроникаючими і взаємоперетворюючими сторонами єдиного явища освіти. Недарма ще Е. Дюркгейм і Г. Спенсер говорили про «ціннісну освіту».

Деякі автори розглядають освіту з боку поділу її на процес (шлях здобуття й засвоєння певної суми знань та цінностей) і ре­зультат (якісно нова ступінь в освітньому процесі, яка пов'язана із завершенням певного циклу навчання). А сам результат роз­глядають як формальний (отримання документа про закінчення навчального закладу) і фактичний (здобуття певної суми знань в процесі навчання). Але й такий поділ є досить умовним. Освітня діяльність в житті людини - це безперервний процес, де кожен результат є тільки моментом, станом. А процес сам складається з результатів. Хоч знову-таки не слід забувати, що для полег­шення вивчення явища соціології освіти такий поділ є корисним.

Як бачимо, освіта - це складна підсистема суспільства, яка сама є внутрішньо багатою й багатоелементною. Освіта не за­вершується з якісною підготовкою індивіда й не зводиться до неї.

Соціологія освіти виникла в 20-ті роки XX сто­ліття, її основи в західній соціології закладали Е. Дюркгейм і М. Ве­бер. У цей період акцентувались дослідження про місце освіти в соціальній організації. Своєрідний сплеск розвитку соціології освіти припадає на 60 - 70 роки (у зв'язку з кризою системи на­вчання) і на початок XXI століття, позаяк сьогодні особливо бо­люче й небезпечно виявляє себе факт невідповідності пануючих форм освітньої діяльності запитам і викликам суспільства. Тепер спробуймо виділити соціологічні характеристики освіти та її історії, спираючись на щойно окреслені критерії. Освітня діяльність завжди була непроминальним елемен­том суспільства на всіх етапах його розвитку, не виключаючи й періоди так званих «колискових цивілізацій». Забезпечення пе­редачі накопиченого матеріального та духовного досвіду від одного покоління до іншого була однією з найнеобхідніших умов виживання родових і племінних спільнот. Засвоєння виробни­чих навичок і вмінь, майбутніх соціальних ролей і моделей пове­дінки, міфів про походження світу, людини, свого роду або фратрії становило обов'язкову умову переходу індивіда з соці­альної групи дітей в соціальну групу дорослих, перехід з одного страту до іншого, від нижчого до вищого соціального статусу Вже на цьому етапі освіта інституціалізувалась: існували окремі будівлі для тих, хто вчився, виділялась група «вчителів» (найстаріших і найдосвідченіших членів спільноти); освітня діяльність зазнавала перших диференціацій: окремо навчались майбутні жерці, шамани, хлопчики й дівчатка. Але остаточне виникнеш пі освіти як соціального інституту відбувається в найраніших державах - в Шумері, Месопотамії, Стародавньому Китаї, Індії, и Стародавній Греції.  

Також освіта формувалась і на території України (Польща, Росія, Австро-Угорщина). Окрім загальноприйнятих функцій і завдань, ці установи були покли­кані поширювати й зміцнювати в українському середовищі спеці­альні цінності, які домінували в державах-завойовниках. З іншого боку перші православні вищі навчальні заклади XVI - XVII ст. в Україні (починаючи з Острозької академії) виконували й функції збереження духовної ідентичності українців, розвитку їх етніч­ної самосвідомості.

Традиційно в більшості підручників освіту поділяють на навчання й виховання. І цей поділ має свої підстави, адже при­ступаючи до деяких форм навчання (наприклад, на курси підви­щення кваліфікації) людина може ставити собі за мету лише отри­мання певної суми позитивних знань і не намагатись при цьому урізноманітнити свої ціннісні орієнтації. До того ж такий поділ полегшує вивчення явища освіти. Однак слід мати на увазі, що особистість - це цілісне, складне утворення. Духовно-пізнаваль­на діяльність людини нерозривно пов'язана в ній з цілісним ос­мисленням і переживанням здобутого. Тому навчання неминуче включає в себе й виховний момент. Так само й виховний процес не може здійснюватись інакше, як не шляхом засвоєння певних знань і навичок. З цього погляду навчання й виховання є взаємопроникаючими і взаємоперетворюючими сторонами єдиного явища освіти. Недарма ще Е. Дюркгейм і Г. Спенсер говорили про «ціннісну освіту».

Деякі автори розглядають освіту з боку поділу її на процес (шлях здобуття й засвоєння певної суми знань та цінностей) і ре­зультат (якісно нова ступінь в освітньому процесі, яка пов'язана із завершенням певного циклу навчання). А сам результат роз­глядають як формальний (отримання документа про закінчення навчального закладу) і фактичний (здобуття певної суми знань в процесі навчання). Але й такий поділ є досить умовним. Освітня діяльність в житті людини - це безперервний процес, де кожен результат є тільки моментом, станом. А процес сам складається з результатів. Хоч знову-таки не слід забувати, що для полег­шення вивчення явища соціології освіти такий поділ є корисним.

Як бачимо, освіта - це складна підсистема суспільства, яка сама є внутрішньо багатою й багатоелементною. Освіта не за­вершується з якісною підготовкою індивіда й не зводиться до неї.

Отже, тепер ми можемо виділити й зафіксувати ще один ас­пект соціології освіти. Соціологія освіти вивчає соціальні стосунки з приводу освітніх процесів у різних галузях суспільного життя.

У XIX ст. в Європі в основному завершується процес інституціоналізації освіти. Поступово викристалізовуються по­чаткова, загальноосвітня, середня, професійно-технічна, університетська види освіти. Виникають або розширюються такі її фор­ми як курси для безробітних, курси підвищення кваліфікації, ас­пірантура, докторантура та ін.

Тож як виявила себе освіта в цих галузях? Як вона здійснює себе в суспільстві? Яку роль вона виконує як соціальний інсти­тут стосовно потреб суспільної системи?

 Функції освіти:

Форми здійснення освіти реалізують себе в її функціях. Різні автори виділяють неоднакову кількість, різні види функцій осві­ти, що свідчить про багатоманітність підходів до вивчення й ро­зуміння як самої освіти так і предмета соціології освіти. Відпо­відно до сформульованого раніше визначення соціології освіти і структури освіти як явища розглянемо такі функції освіти:

Професійна. Суть її полягає в тому, що інститут освіти че­рез навчальні процеси забезпечує появу в суспільстві людей, здат­них до різноманітних видів трудової та творчої діяльності; бері-на себе завдання з удосконалення цих здатностей. Через цю ж функцію здійснюється й засвоєння особистістю тих ціннісних орієнтацій, які характерні для працівника певної професії. Це наприклад, професійна етика: «кодекс честі»правника; вимоги, зафіксовані у «клятві Гіппократа» для медичних працівників та ін. Сьогодні виробничій сфері притаманний високий рівень потужності технічних засобів, інтелектуалізація виробничих технологій, управління в процесі виробництва такими процесами, що здатні викликати велику руйнівну дію. Наприклад, недбалість апаратника хімічного цеху може спричинити викид в атмосферу великої кількості отруйних речовин і призвести до катастрофіч­них наслідків для тисяч людей. Отож, невід'ємним елементом професійних функцій освіти сьогодні стає формування почуття відповідальності майбутнього фахівця за наслідки своєї діяльності. У процесі підготовки майбутнього працівника АПК формування екологічної свідомості рівнозначне за важливістю набуттю вироб­ничо-технічних знань, умінь і навичок. І це сьогодні пов'язане зі складними зламами в психології аграрія, сформованої під впли­вом уявлень про свою першочергову місію як успішного вироб­ника, прогресивно мислячого технолога-професіонала, зрештою як годувальника суспільства, але не як провідного захисника при­родно-життєвого середовища людини, біологічних основ її буття.

Відтворювальна. Через цю функцію засобами навчально-виховних процесів створюються духовні, психологічні підосно­ви відтворення основних умов життєдіяльності людини. Це й фор­мування здатностей і потреби у відтворенні моральних норм, на загал всієї складної системи суспільних стосунків. Суспільство розвалюється й гине, якщо в ньому через систему діяльності, потреб, ідеалів, уподобань не спрацьовує функція передачі від покоління до покоління накопиченого багатогранного досвіду діяльності політичних структур, норм співжиття, виховання, за­собів комунікації, механізмів соціалізації особи. Освітня діяльність - через інститути освіти, про які ми вже вели мову, посідає тут визначальне місце, відіграє унікальну роль. Вся ця передача, трансляція знань, механізмів дії здійснюється через освіту, через навчально-виховні процеси - чи як безпосередня передача досвіду, чи як система освітніх закладів, чи як наукова, публіцистична, художня, просвітницька діяльність.

Освіта може забезпечити через відтворювальну функцію також і тенденцію консервації соціальної структури суспільства, її груп та стратів. Це відбувається тоді, коли засобами освіти ос­вячуються існуючі порядки й норми і всіляко засуджуються чи навіть шельмуються реформаторські, революційні або й просто новаторські тенденції. Освіта може й навпаки - сприяти транс­формаціям стосунків між людьми й соціальними групами та інститутами і в такий спосіб модернізувати суспільну психологію і звички людей. З цього погляду на освітню діяльність в навчальних закла­дах з підготовки фахівців АПК покладається складне завдання формування здатностей в цих фахівців активно сприяти проце­сам збереження серед селян національних традицій, історичних, політичних та економічних знань в середовищі селянства (за умо­ви, звичайно, висококваліфікованої професійної діяльності). Адже фахівці АПК - це інтелектуальний і культурний потенціал селянства: це - інтелігенція, яка працює в середовищі селян і, як і будь-яка інтелігенція, несе відповідальність за збереження та роз­виток духовних начал в цій частині соціуму.

Отже, відтворювальна функція також несе в собі частину завдань виховання, притаманних інститутові освіти.

З відтворювальною функцією тісно пов'язана функція фільтраційна. Засобами освітніх інституцій, диференціацією змісту освіти здійснюється підготовка до розшарування контин­генту підростаючого покоління на різні за соціальним і професії! ним статусом, за ступенем підготовленості до виробничої, управлінської, політичної діяльності групи. Про що йдеться?

Освіта як соціальний інститут віддавна є одним із Чинників механізму поділу індивідів по різних групах та стратах відповідне до їх знаннь. Система освіти може обмежувати, робити недоступними для окремих соціальних груп певні види діяльності, система вибудована так, що представникові тієї або іншої професії (або його дітям) чи майнового статку стають недоступними престижні навчальні заклади або престижні спеціальності. З іншого боку самі освіта - якщо вона демократична - є дієвим засобом уможливлення й здійснення процесів соціальної мобільності (Згадаймо про соціальну структуру, що соціальна мобільність. це характеристика суспільства, що означає можливість вільного переходу особистості з однієї соціальної групи (чи страту) до іншої і не є неодмінною умовою динамічності суспільства, його демократичності, втілення в стосунках ідеї справедливості.

Відомий американський соціолог Н. Смелзер серед функцій освіти виділяє й контролюючу функцію. Вона виявляє себе в тому, що в системі освітньої діяльності діють засоби за допомогою яких регулюється поведінка індивідів або цілих ко­лективів людей. Наприклад, школяр перебуває в школі протя­гом 5-7 годин на добу і протягом всього часу його поведінка, режим праці й відпочинку, форми відпочинку й спілкування з товаришами перебувають під контролем педагогічного колек­тиву. Метою такого контролювання виступає попередження про­явів девіантної (тобто такої, яка відхиляється від загальноприй­нятих норм) поведінки, формування навиків цивілізованого спілкування молодої людини зі своїми ровесниками, старшими людьми. З іншого боку за допомогою цієї ж функції освіта може виконувати замовлення тоталітарної чи авторитарної влади і «виліплювати»з молодої, крихкої ще особистості слухняного «гвинтика», безініціативного конформіста, виконавця чужої волі. Як бачимо, контролююча функція несе в собі й риси виховання, тобто риси виховної функції.

Виховна функція. Про неї вже згадувалось кілька разів, коли розглядались інші функції освіти. Це - узагальнений вияв природи й змісту тих процесів і механізмів освітньої діяльності, в яких на перший план виходить виховний момент, тобто фор­мування ціннісних орієнтацій особистості через освіту. Вся істо­рія освіти пронизана боротьбою суспільних сил за право визна­чати зміст і спрямованість виховних процесів в освітній діяль­ності. Ця функція здійснюється через передачу знань (відповідна інтерпретація фактів, теорій, творів літератури та мистецтва), спеціальних пропагандистських заходів, спрямованих на форму­вання певних емоційних станів, психологічних налаштувань осо­бистості. Наприклад, формування певного ставлення до історич­них подій чи цілих періодів історії може здійснюватись в школі через введення святкування чи, навпаки, ігнорування згадки про якісь події та явища. З виховною метою з другої половини 60-х років XX ст. в системі вищої школи поступово скорочувався, а потім і майже зник курс історії України, і відповідно розширив­ся курс історії КПРС. Виняток становили лише історичні факуль­тети університетів та педагогічних вузів.

З виховною функцією великою мірою пов'язана тенденція гуманітаризації освіти, про яку докладніше буде мова пізніше.

Свою роль в суспільстві освіта успішно відіграє тільки тоді, коли її внутрішній розвиток відбувається синхронно з розвитком елементів суспільної системи.

                               План семінарського заняття

1. Предмет соціології освіти.
2. Функції освіти.

Теми рефератів

1. Вплив освіти на міжособистісні стосунки.

2. Вплив сучасних освітніх змін на соціальну структуру суспільства.

Література

1. Гсрасина Л.Н. Современная вьісшая школа в условиях реформирования образования. - Харьков, 1993.
2. Саймон Б. Ощество и образование. - М.: Прогрес, 1990.
3. Актуальніше проблеми вьісшей и средней спепиальной школи. - М.: НИИВШ, 2001. - Вьш. 2.
4. Соціологія / За ред. Городяненка В. - К., 2003.
5. Лукашевич М.П. Туликов М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. пос. - К., 1999.
6. Савицкий И. Философия образования для XXI века: кри-зис образования - необходимость принципиально нових воззрений // Современная высшая школа. - 1990. - №1.
7. Кумбс Филипп. Кризис образования в современном мире. Системний анализ. - М.: Прогресе, 1970.
8. Герасіна Л.М., Ятченко А.Д. Вища школа: реформуван­ня в демократичному суспільстві. - X.: Акта, 1998.
9. Татарашвили Т.А. Подготовка интеллектуальной зли­ти в США // Вестник вьысшей школи. - 1989. - №1