7 Механізм правового регулювання суспільних відносин, його стадії

Механізм правового регулювання - процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний суб’єктами правового регулювання за допомогою системи правових засобів, способів і форм з метою задоволення публічних і приватних інтересів учасників суспільних відносин, забезпечення правопорядку («належне» у праві стає «сущим», тобто норми права перетворюються на правомірну поведінку й іншу правову діяльність суб’єктів права).

Ознаки механізму правового регулювання:

1) є складовою частиною механізму соціального регулювання, впливає правовими властивостями на політичний, економічний та інші механізми соціального регулювання, переплітається з ними;

2) визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури;

3) є складною системою, що включає комплекс правових засобів і форм, які перебувають у зв’язку і взаємодії; суб'єктів, котрі здійснюють правове регулювання чи правову діяльність; юридично значимі результати їхньої діяльності;

4) є динамічною частиною правової системи суспільства, не збігається з нею і тільки в поєднанні з механізмом правового впливу він створює цілісність у забезпеченні функціонування правової системи суспільства;

5) є процесом, що складається зі стадій, яким відповідають свої механізми дії;

6) визначає ступінь ефективності правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин приписам юридичних норм, їх рух до задоволення приватних і публічних інтересів;

7) має кінцевою метою встановлення правозаконності і забезпечення правопорядку в суспільстві.

Елементи механізму правового регулювання:

1) ті, що діють на відповідних стадіях регулювання - норми права; нормативно-правові акти; юридичні факти; правовідносини; акти безпосередньої реалізації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків;

2) ті, що діють протягом усього регулювання - суб’єкти, що здійснюють правове регулювання чи правову діяльність; правова законність, правосвідомість, правова культура;

3) ті, що мають факультативний характер - інтерпретаційно-правові акти, акти застосування норм права.

Стадії механізму правового регулювання - це етапи переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. Кількість і зміст стадій залежить від задіяних структурних елементів та послідовності їх залучення до правового регулювання. Стадії можна поділити на обов’язкові (постійно задіяні в процесі правового регулювання) і факультативні (в них виникає потреба у разі регулювання окремих суспільних відносин). Цей поділ є умовним і відображає прояв впливу права на суспільні відносини на різних рівнях його реалізації.

Обов'язкові стадії:

• перша стадія (механізм нормотворчості) починається з правової регламентації суспільних відносин. На цій стадії в різних правових формах (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових звичаях, правових прецедентах) визначається зміст і формулюються межі поведінки суб’єкта, умови виникнення прав, обов’язків, повноважень, відповідальності, тобто формується нормативно-правова база механізму правового регулювання;

• друга стадія (механізм дії правових норм у формі правовідносин) - настає з виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у разі вступу суб’єктів права у правовідносини. Необхідною умовою цієї стадії є юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов’язують настання юридичних наслідків. Забезпечується деталізація і конкретизація загальних моделей відносин, викладених у юридичних нормах;

• третя стадія (механізм безпосередньої правореалізації) - реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків.

Вона є завершальною, якщо вступ у правовідносини відбувався за бажанням і волею їх учасників (укладення договору) і не потребував прийняття відповідного акта застосування норм права певними державними органами.

Факультативні стадії:

1. Стадія застосування норм права виникає у разі, якщо: а) право- застосовна діяльність виступає забезпечувальним чинником реалізації юридичних прав і обов’язків учасниками правовідносин (нарахування пенсії установою соціального забезпечення на основі загальної юридичної норми); б) вступ у правовідносини чинився на основі правозастосовного акта, поза волею та бажанням учасників (рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей); в) є необхідність застосування санкції правової норми, покладання юридичної відповідальності (механізм державного примусу).

Застосування норм права настає здебільшого за їх реалізацією у формі правовідносин. Але іноді застосування норм права передує стадії виникнення правовідносин конкретного типу. Ця стадія виражається в опосередкованій діяльності уповноважених органів держави у разі, коли суб’єкт права вступає з ними у правовідносини, які потребують складання індивідуального (правозастосовного) акта. За допомогою правозастосовного акта за учасниками регульованих відносин закріплюються відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

2. Стадія тлумачення норм права іноді виявляється на першій обов’язковій стадії, коли «стартує» механізм правового регулювання і виникає потреба ввести в дію правові норми разом із залученням актів тлумачення норм права (інтерпретаційних актів). Зазвичай стадія тлумачення норм права виявляється у процесі застосування норм права.

Ефективність механізму правового регулювання - це міра досягнення очікуваного результату правового регулювання, тобто співвідношення між установленою метою правового регулювання суспільних відносин і реальними результатами (мета-результат). Ефективність правового регулювання є одним із визначальних показників його якості поряд з цінністю (задоволення потреб, інтересів, розвитку людини, соціальних груп, суспільства) і економністю (адекватність обсягу соціальних витрат результатам правового регулювання суспільних відносин).

Ефективність механізму правового регулювання означає оптимальний захід цілеспрямованого впливу права на суспільні відносини, тобто досягнення мети - одержання передбачуваних і бажаних для творця правових норм результатів їх здійснення. Мета, якщо її зміст становлять юридичні наслідки, є найкращим задоволенням двох основних конфліктуючих потреб людини та суспільства: справедливості (свободи) і безпеки (порядку). У нормотворчого органу можуть бути й інші цілі (економічні, екологічні, політичні, соціально- культурні), крім юридичних. У такому разі ефективність правового регулювання визначається досягненням усіх цілей.

Критерієм ефективності механізму правового регулювання є ступінь відповідності первинних правових способів (дозволів, зобов’язань, заборон) регулювання суспільних відносин відповідним формам реалізації норм права (використання, виконання, додержання).

Ефективність механізму правового регулювання можна вивчати в різних «вимірах».

Ефективність механізму правового регулювання за рівнем досягнення мети:

• поведінкова як рівень досягнення безпосередньої (поведінкової) мети - поведінки адресатів, що відповідає нормам права (наприклад, зниження кількості порушень водіями на дорогах унаслідок підвищення рівня дисципліни);

• фактична як рівень досягнення опосередкованої мети - діяльність, вчинена відповідно до норм права (наприклад, зниження кількості нещасних випадків на дорогах як кінцевий результат, що настав завдяки досягненню поведінкової мети).

Ефективність механізму правового регулювання за часом досягнення мети (темпоральні цілі):

• найближча (законодавче забезпечення формування недержавних форм власності);

• перспективна (створення ринкової економіки).

Ефективність механізму правового регулювання за спрямованістю мети:

• прогресивна - спрямована на зміни, зумовлені новими суспіль- ними процесами або формуванням нової ситуації (приватизація квартир);

• «негативна» - спрямована на витіснення або зменшення явищ, небажаних для суспільства (ліквідація злочинів, пов’язаних із терористичними акціями).

Як складне явище, ефективність правового регулювання визначається співвідношенням людських, тимчасових, науково-технічних, матеріальних ресурсів і отриманих результатів. На показник ефективності впливають витрати, пов’язані з досягненням запланованого результату (короткий чи довгий строк виконання, численна чи невелика кількість залучених людських та витрачених матеріальних ресурсів тощо).

Визначення ефективності правового регулювання передбачає:

1) установлення чинників (юридичних, політичних, економічних, соціально-культурних, організаційних, ідеологічних, психологічних та ін.), що її забезпечують; 2) з’ясування засобів і способів, за допомогою яких вона (ефективність) перевіряється.

Юридичні чинники, від яких залежить ефективність правового регулювання, можна поділити на три групи:

1) стан нормативної основи правового регулювання, її досконалість: а) створення науково обґрунтованої і доступної для населення системи законодавства; б) здатність законодавства забезпечити узгодження реальних потреб та інтересів суб’єктів права, відносини між якими воно регулює; в) відповідність нормативно-правових актів та інших форм права соціально- політичним реаліям, ступеню відновлення суспільства, реальним можливостям здійснення закріплених у них норм права, їх захисту в суді; г) скорочення владних, імперативних методів регулювання за рахунок збільшення диспозитивних методів; д) чітке визначення видів юридичної відповідальності за порушення прав і свобод людини; є) наукове планування законів держави (межі правового регулювання) тощо;

2) стан правозастосовної діяльності, її якість: а) чітка предметна визначеність діяльності судових, контрольно-наглядових, правоохоронних та інших правозастосовних органів держави; б) освітньо-професійний рівень підготовки фахівців, котрі застосовують право; в) наявність правових стимулів (суб’єктивних прав, пільг, заохочень) для активного виконання професійного обов’язку; г) інструментально-технологічна забезпеченість проголошених цілей правового регулювання, налагодженість діючих процесуальних механізмів, які гарантують практичну реалізацію норм матеріального права; ґ) погодженість дій усіх відомчих установ з виконання правових рішень; д) тісний зв’язок діяльності правозастосовних органів з населенням; с) матеріально-технічна оснащеність правозастосовних органів та їх співробітників;

3) стан правової свідомості і культури суспільства: а) високий рівень правової інформованості громадян; б) відсутність розбіжностей між нормативною основою правового регулювання і моральними нормативами суспільства; в) усвідомлення принципу верховенства права як універсального, що інтегрує набуті правові цінності (правова законність, поділ влади, народний суверенітет, демократія, основоположні права і свободи людини, справедливий суд тощо) і має передаватися з покоління в покоління; г) морально-правова готовність до захисту своїх прав і свобод в судовому порядку та ін.

Ефективність правового регулювання більшою мірою залежить від моральних якостей кадрового складу фахівців (суддів, прокурорів, нотаріусів, слідчих), ніж від досконалості законодавства, оскільки фахівець, що застосовує норми права, зобов’язаний перебороти розрив між формальною загальністю закону й унікальністю кожного життєвого випадку. Це роблять за допомогою діалогових правозастосовних процедур і процесуальної професійної активності.