5 Особливості укладання договору купівлі -продажу та поставки

Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав і обов'язків. Зокрема, укладаючи цей договір, продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.

Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець.

Істотними умовами цього договору є умови щодо предмета та ціни. Доти, доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження інших умов (строку, місця, способу виконання тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо відносно них за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути:

• • товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому;
• • майнові права (наприклад, зазначені у цінних паперах);
• • право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Водночас, предметом цього договору не можуть бути авторські права.

При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, довічного користування тощо).

Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі свого боку, відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.

За порушення умов договору покупцем наступають такі наслідки:

• • у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами;
• • якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору.

Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором незалежно від можливості використання товару за його призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений протягом одного року, починаючи від дня виявлення недоліків, за умови, що згадані недоліки були виявлені у межах вищевказаних строків, встановлених законодавством для їх виявлення і пред'явлення відповідних вимог, а на товари, щодо яких встановлено гарантійний строк (строк придатності) — якщо недоліки виявлено у межах гарантійного строку (строку придатності).

Договір поставки

До договору купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінними положеннями в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 "Купівля-продаж". Також у ЦК закріплено більш широке поняття договору поставки, ніж у ГК, оскільки:

в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб'єктності), тоді як, згідно з ч. З ст. 265 ГК України, сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання. Укладення суб'єктом господарювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб'єктам відповідно до ч. б ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору);

якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням - ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров'я, благодійних, релігійних та інших організацій.

Однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких:

Господарський кодекс України: параграф 1 "Поставка" (статті 264-271) глави ЗО "Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності";

Цивільний кодекс України: параграф 3 "Поставка" (ст. 712) глави 54 "Купівля-продаж";

Закон України від 22.12.1995 р. "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" (назва Закону в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 p.);

Закон України від 24.01.1997 р. "Про державши" .матеріальний резерв"; Закон України від 03.03.1999 р. "Про державне оборонне замовлення"; Закон України від 22.02.2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР") союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № Г1-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями І К та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки.

Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуальним, сплатним та двостороннім. Договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед від договору купівлі-продажу1:

суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорі - учасники господарських відносин, при цьому постачальник має бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/ або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що використовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

об'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу та ринку.

4) моменти укладення і виконання договору поставки не збігаються в часі.

Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд

(за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути планованими або регульованими.

До планованих договорів поставки слід віднести насамперед державні контракти на поставку продукції для пріоритетних державних потреб, що укладаються на підставі державних замовлень. Порядок укладання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб". Державними замовниками виступають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов'язковими та добровільними. Відповідно до пункту 8 статті 2 цього Закону для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або переважно на державній власності (державні комерційні та казенні підприємства, державні акціонерні товариства, акціонерні товариства, контрольний пакет акцій яких належить державі, орендні підприємства, що функціонують на орендованому цілісному майновому комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному рийку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. У разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена Законом "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" виконавець може бути примушений до укладення державного контракту за рішенням суду.

Інші суб'єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі категорії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов'язковим) можуть добровільно, у визначеному законом порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати державне замовлення на підставі державних контрактів.

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки. Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, розділом IV Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання),так і конкурентними способами, що передбачено ч. З ст. 2 Закону "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" та Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

В цілому неконкурентним (традиційний або загальний) порядок укладання договору поставки, встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, передбаченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).

Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору постійним шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направити постачальнику замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення вважатиметься прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окремих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постачальник надсилає покупцю в той же термін проект договору. На вимогу однієї зі сторін відносини з поставки оформлюються у вигляді договору (як єдиного правового документа), що підписується постачальником та покупцем.

Форма договору поставки. Договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються и письмовій формі; повній - шляхом підписання єдиного документа чи скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Зміст договору поставки складають його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключення таких умов до підписаного сторонами тексту договору, не звільняє сторони під їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляється).

Відповідно до ГК України зміст договору поставки повинен містити положення про:

а) предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту (ст. 266

ГК), Предметом поставки можуть бути: а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках;

б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість

товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами,

розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом;

б) строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поставки (зазвичай - один рік або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі

строк його дії невизначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передбачає поставку товарів

окремими партіями), визначаються проміжні строки виконання (або порядок

їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не

передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги ч. 4

ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема:

визначення виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів

вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання

товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що

не є покупцем;

в) якість товарів, що постачаються (cm. 26S HQ, повніша відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги

до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш

високі вимоги до якості товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі

(постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації,

якщо її не було опубліковано у загальнодоступних виданнях). У разі відсутності

в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критерії якості. Якість товарів засвідчується постачальні/колі у товаросупровідному документі, що надсилається разом з товаром.

Забезпечення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо якості товарів, продукції, що постачаються, підкріплюються гарантійними строками (строками експлуатації), що встановлюються сторонами з урахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законодавства, гарантійні строки);

г) вимоги щодо комплектності товарів, що постачаються {ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів, проте

договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що

входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися

договором;

д) порядок виконання. Поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що

визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні

види транспорту - залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний,

повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі

може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил ІНКОТЕРМС.

Крім того, виконуючи договірні зобов'язання, постачальник повинен дотримуватися правил пакування та маркування продукції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв'язок, пачок тощо); при відвантаженні продукції - вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені договором, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продукції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була забезпечена відповідність зазначених у цих документах відомостей про кількість відвантаженої продукції фактичній кількості, що відвантажується, своєчасно відсилати ці документи одержувачу продукції; дотримуватися діючих на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх навантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформлюють на неї документи тощо;

е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегульовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7.

Покупець (одержувач) продукції зобов'язаний здійснювати належним чином приймання продукції від органу транспорту, перевіряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність на транспортному засобі пломб (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність тари; перевірити відповідність найменування вантажу та маркування на ньому тим відомостям, що були зазначені в транспортному документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлюється факт пошкодження або псування продукції, невідповідність найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, має складатися комерційний акт. Приймання продукції здійснюється особами, які на це уповноважені керівником або заступником керівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супроводжувальними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали приймання. Після цього викликати представника постачальника для спільного продовження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку з недостачею продукції повинна бути направлена постачальнику не пізніше 10 днів після складення акта;

є) відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділом VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:

відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї - на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

сплати штрафних санкцій {неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) і договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів - у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів, а також сплату пені за порушення строків виконання зобов'язання - у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в тому числі положеннями про поставки) за більш типові та серйозні порушення договірних зобов'язань;

оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (ч. 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобов'язань. Постачальник зобов'язаний: І) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів).

Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання державних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (зокрема, ст. 14 Закону "Про державний матеріальний резерв"):

при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;

державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);

у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

Договір обміну

Відповідно до цивільного законодавства за договором обміну між сторонами провадиться обмін одного товару на інший. При цьому кожний з тих, хто бере участь в обміні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує взамін. Договір обміну ще називають бартером.

Договір обміну спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна, в результаті чого у сторони, яка за договором обміну набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Цей договір є консенсуальним, сплатним і двостороннім.

Інколи обмінювані товари мають різну вартість. У такому разі договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін, що виступають як покупці за договором обміну, одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавством передбачено також, що договором обміну може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

До договору обміну застосовуються відповідні правила щодо договорів купівлі-продажу, поставок, контрактацій або інших договорів, елементи яких містяться в договорі обміну, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договір найму (оренда)

За договором майнового найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Зазначений договір є консенсуальним, сплатним та двостороннім.

Особливістю договору майнового найму є те, що на його підставі майно переходить до наймача у користування, повне господарське відання чи оперативне управління, а не у власність.

Сторонами у договорі є наймодавець — особа, яка передає майно у користування, і наймач, тобто особа, яка набуває право на користування річчю. У цьому випадку сторонами в угоді можуть бути фізичні та юридичні особи. Право передання майна в найом має власник майна або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення такого договору.

Предметом договору найму може бути індивідуально визначені майно або річ, які зберігають свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживана річ), а також майнові права.

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо в договорі строк найму не встановлений, вважається що він укладений на невизначений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитись від договору у будь-який час, попередивши про це у письмовій формі другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про припинення договору найму, укладеного на невизначений строк.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремого майна. В такому випадку договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, є укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймодавець не надає у користування наймачеві зданого в найом майна, наймач вправі витребувати від нього це майно і вимагати відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або зі свого боку відмовитися від договору і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

За договором майнового найму наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування майном; користуватися майном відповідно до договору і призначення майна; підтримувати найняте майно у справному стані; провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором; при припиненні договору найму повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.

При переході права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи, договір найму зберігає чинність для нового власника.

Договір дарування

За договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність.

Цей договір спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності в обдарованої особи.

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно, що не вилучене з товарообороту і може бути у власності особи, якій воно дарується: рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери; нерухомі речі, а також майнові права, якими дарівник володіє на момент укладення договору, або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Договір дарування є безоплатним і двостороннім. Він не може встановлювати обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Однак договором може бути встановлений обов'язок обдарованого вчинити певну дію майнового змісту на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Договір вважається укладеним з моменту прийняття майна обдарованим, тобто вчинення останнім дій, які свідчать про волевиявлення обдарованого отримати дарунок у власність. Прикладом прийняття дарунку може бути прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо).

Так, вказаний договір може бути розірваним за ініціативою дарувальника у таких випадках:

• • у разі порушення обдарованим обов'язку на користь третьої особи;
• • якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарівника по договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна або відносно його батьків, дружини (чоловіка) чи дітей;
• • якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність;
• • якщо внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

У разі розірвання договору дарування обдарований зобов'язаний повернути дарунок у натурі, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодувати його вартість.