- 1 Держава як суб'єкт інвестування
- 2 Фінансово-кредитні установи в інвестуванні
- 3 Інвестиційна діяльність господарських товариств та інших учасників інвестиційного процесу
3 Інвестиційна діяльність господарських товариств та інших учасників інвестиційного процесу
З початку 90-х років, у зв'язку з поступовим розширенням економічних реформ і використанням різноманітних форм власності, в Україні почали створюватися різні види підприємств і організацій, засновані на вказаних засадах. Згідно Закону України «Про підприємства в Україні» основними формами господарських товариств є:
Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, розподілений на окрему кількість акцій, рівну номінальній вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть відповідальність пропорційно до кількості акцій, що їм належать. Статут товариства складається з не менше ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Акціонерне товариство може бути закритим і відкритим. У свою чергу, закрите може бути реорганізоване у відкрите шляхом перереєстрації акцій.
Учасники вносять в статутний капітал товариства (у різних формах) будівлі і споруди, обладнання, грошові кошти, у тому числі іноземну валюту, та інтелектуальну власність. При цьому весь капітал товариства і частка кожного з його учасників так чи інакше переводяться в акції.
Однією з головних особливостей акції є те, що акціонер не має права вимагати в акціонерного товариства повернути йому внесену суму. Це дозволяє акціонерному товариству вільно розпоряджатися всім своїм капіталом, не хвилюючись за те, що частина коштів може бути передана співвласникам за різних обставин.
Товариства з обмеженою відповідальністю – це товариства, статутний фонд яких повинен становити не менше 625 мінімальних заробітних плат. Його засновники вносять до статутного фонду пай і приймають на себе відповідальність за зобов'язаннями лише в межах розміру внесеного паю, а їхнє особисте майно відокремлене від майна товариства і залишається недоторканим при стягненні боргів. Вищим органом цих товариств є збори учасників, на яких вирішуються найважливіші економічні і господарські питання. Зміна вартості майна, а також додаткові внески учасників не впливає на розмір їх частки у статутному фонді.
Товариства з додатковою відповідальністю – це товариства, статутний фонд яких поділяється на частки, що належать учасникам. Учасники відповідають за боргами товариства пропорційно до своїх внесків, а в разі нестачі коштів – додатковим майном, що належить всім учасникам товариства. Граничний розмір відповідальності визначено установчими документами.
Повні товариство – це товариства, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть колективну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Член повного товариства не може вступати в ніякі інші товариства, крім акціонерних, він відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли вони до чи після вступу його у товариство. Принцип необмеженої відповідальності непридатний для створення великих об'єднань капіталів, бо має на увазі високу ступінь довіри між співвласниками. Ними не може бути широке коло юридичних і фізичних осіб, а, переважно, родичі або друзі.
Командитні товариство – це товариства, які включають поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежується сумою внесків у майні товариства. Перил" несуть солідарну відповідальність за боргами товариства і здійснюють управління справами командитного товариства Сукупний розмір внесків других учасників у майні товариства обмежується 50% статутного фонду і в разі ліквідації товариства їхні внески повертають у першу чергу.
Законодавство України передбачає у процесі реформування економіки створення різних виробничо-господарських угрупувань у вигляді холдингових компаній, промислово-фінансових груп, концернів тощо з метою поєднання своїх капіталів для спільної інвестиційної діяльності.
Холдингова компанія – це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) господарюючих суб'єктів.
У світовій практиці існує два типи холдингів:
1) чистий холдинг, при якому головна компанія виконує тільки функції управління й контролю за діяльністю дочірніх підприємств;
2) холдинг, при якому головна компанія, крім функцій управління мі контролю, займається також спільно з дочірніми компаніями підприємницькою діяльністю.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про промислово-фінансові груми в Україні" від 21 листопада 1995 р., промислово-фінансова група (ПФГ) – це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті одержання прибутку.
Вони створюються за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
В Україні промислово-фінансові групи створюються двох типів: на підставі об'єднання статутних фондів (статутні групи) та на підставі об'єднання всіх фінансових ресурсів із єдиним управлінням (договірні групи у формі консорціуму).
Чинним законодавством заборонено створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутово-транспортних послуг.
Крім фінансових установ, активними суб'єктами інвестиційної діяльності є функціональні учасники. Розглянемо форми найбільш розповсюджених учасників інвестиційного процесу:
1) Фірма-девелопер – юридична особа, що приймає на себе функції щодо повної реалізації інвестованого капіталу. Така фірма зазвичай здійснює пошук найбільш вигідного місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію, введення в експлуатацію. Може стати компаньйоном інвестора. Частіше всього за свої послуги девелопер одержує 5 -10 % загальної суми інвестицій.
Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може брати на себе проект-менеджер (керівник проекту), який залучається спеціально на період реалізації інвестиційного проекту.
2)Фірми-ріелтери — це фірми-посередники з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють на комісійних засадах за угодами з продавцями нерухомості. Розмір комісії звичайно коливається від 3 % до 10 %, залежно від вартості об'єкта, кон'юнктури ринку нерухомості і строків реалізації об'єкта.
3)Консалтингова фірма – підприємство, що займається професійним консалтингом, а саме: надає консультаційні послуги клієнтам (виробникам, продавцям та споживачам) за допомогою спеціалістів відповідної кваліфікації, здатних визначити, проаналізувати та розробити модель вирішення будь-якої проблеми управління.
4) Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють також інжинірингові та еккаутингові фірми, які на договірних засадах розробляють рійного роду документацію для інвестора: науково-технічну, проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів тощо.
Ці фірми створюють великі банки даних про галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції; нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на Інвестиційні товари і ринки збуту цих товарів, періодично публікують цю інформацію в спеціальних довідниках.
5) Будівельні фірми – виконують весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-кошторисні, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні) та здають інвестору готовий об'єкт «під ключ».
6) Аудиторські фірми – виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів та пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.