3 Інвестиційна діяльність господарських товариств та інших учасників інвестиційного процесу

З початку 90-х років, у зв'язку з поступовим розширенням економіч­них реформ і використанням різноманітних форм власності, в Україні по­чали створюватися різні види підприємств і організацій, засновані на вка­заних засадах. Згідно Закону України «Про підприємства в Україні» ос­новними формами господарських товариств є:

Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, розподілений на окрему кількість акцій, рівну номінальній вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціо­нери несуть відповідальність пропорційно до кількості акцій, що їм нале­жать. Статут товариства складається з не менше ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Акціонерне товариство може бути закритим і відкритим. У свою чергу, закрите може бути реорганізоване у відкрите шляхом пе­ререєстрації акцій.

Учасники вносять в статутний капітал товариства (у різних формах) будівлі і споруди, обладнання, грошові кошти, у тому числі іноземну ва­люту, та інтелектуальну власність. При цьому весь капітал товариства і частка кожного з його учасників так чи інакше переводяться в акції.

Однією з головних особливостей акції є те, що акціонер не має права вимагати в акціонерного товариства повернути йому внесену суму. Це дозволяє акціонерному товариству вільно розпоряджатися всім своїм капіталом, не хвилюючись за те, що частина коштів може бути передана співвласникам за різних обставин.

Товариства з обмеженою відповідальністю – це товариства, статутний фонд яких повинен становити не менше 625 мінімальних за­робітних плат. Його засновники вносять до статутного фонду пай і приймають на себе відповідальність за зобов'язаннями лише в межах розміру внесеного паю, а їхнє особисте майно відокремлене від майна това­риства і залишається недоторканим при стягненні боргів. Вищим органом цих товариств є збори учасників, на яких вирішуються найважливіші еко­номічні і господарські питання. Зміна вартості майна, а також додаткові внески учасників не впливає на розмір їх частки у статутному фонді.

Товариства з додатковою відповідальністю – це товариства, статутний фонд яких поділяється на частки, що належать учасникам. Учасники відповідають за боргами товариства пропорційно до своїх внесків, а в разі нестачі коштів – додатковим майном, що належить всім учасникам товариства. Граничний розмір відповідальності визначено установчими документами.

Повні товариство – це товариства, всі учасники якого займа­ються спільною підприємницькою діяльністю і несуть колективну відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Член повно­го товариства не може вступати в ніякі інші товариства, крім акціонерних, він відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли вони до чи після вступу його у товариство. Принцип необмеженої відповідальності непридатний для створення великих об'єднань капіталів, бо має на увазі високу ступінь довіри між співвласниками. Ними не може бути ши­роке коло юридичних і фізичних осіб, а, переважно, родичі або друзі.

Командитні товариство – це товариства, які включають поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежується су­мою внесків у майні товариства. Перил" несуть солідарну відповідальність за боргами товариства і здійснюють управління справами командитного товариства Сукупний розмір внесків других учасників у майні товариства обмежується 50% статутного фонду і в разі ліквідації товариства їхні внески повертають у першу чергу.

Законодавство України передбачає у процесі реформування еко­номіки створення різних виробничо-господарських угрупувань у вигляді холдингових компаній, промислово-фінансових груп, концернів тощо з метою поєднання своїх капіталів для спільної інвестиційної діяльності.

Холдингова компанія – це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) господарюючих суб'єктів.

У світовій практиці існує два типи холдингів:

1) чистий холдинг, при якому головна компанія виконує тільки фу­нкції управління й контролю за діяльністю дочірніх підприємств;

2) холдинг, при якому головна компанія, крім функцій управління мі контролю, займається також спільно з дочірніми компаніями підпри­ємницькою діяльністю.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про промислово-фінансові гру­ми в Україні" від 21 листопада 1995 р., промислово-фінансова група (ПФГ) – це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємс­тва, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні устано­ви, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті одержання прибутку.

Вони створюються за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей ви­робництва і структурної перебудови економіки України, включаючи про­грами згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

В Україні промислово-фінансові групи створюються двох ти­пів: на підставі об'єднання статутних фондів (статутні групи) та на під­ставі об'єднання всіх фінансових ресурсів із єдиним управлінням (догові­рні групи у формі консорціуму).

Чинним законодавством заборонено створювати ПФГ у сфері торгі­влі, громадського харчування, побутово-транспортних послуг.

Крім фінансових установ, активними суб'єктами інвестиційної дія­льності є функціональні учасники. Розглянемо форми найбільш розпо­всюджених учасників інвестиційного процесу:

1) Фірма-девелопер – юридична особа, що приймає на себе фун­кції щодо повної реалізації інвестованого капіталу. Така фірма зазвичай здійснює пошук найбільш вигідного місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію, введення в експлуата­цію. Може стати компаньйоном інвестора. Частіше всього за свої послуги девелопер одержує 5 -10 % загальної суми інвестицій.

Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може брати на себе проект-менеджер (керівник проекту), який залуча­ється спеціально на період реалізації інвестиційного проекту.

2)Фірми-ріелтери — це фірми-посередники з торгівлі нерухоміс­тю. Ріелтери працюють на комісійних засадах за угодами з продавцями нерухомості. Розмір комісії звичайно коливається від 3 % до 10 %, зале­жно від вартості об'єкта, кон'юнктури ринку нерухомості і строків реаліза­ції об'єкта.

3)Консалтингова фірма – підприємство, що займається професійним консалтингом, а саме: надає консультаційні послуги клієнтам (ви­робникам, продавцям та споживачам) за допомогою спеціалістів відпові­дної кваліфікації, здатних визначити, проаналізувати та розробити мо­дель вирішення будь-якої проблеми управління.

4) Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють також ін­жинірингові та еккаутингові фірми, які на договірних засадах розробляють рійного роду документацію для інвестора: науково-технічну, прое­ктно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів тощо.

Ці фірми створюють великі банки даних про галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції; нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на Інвестиційні то­вари і ринки збуту цих товарів, періодично публікують цю інформацію в спеціальних довідниках.

5) Будівельні фірми – виконують весь комплекс робіт за інвести­ційним проектом (проектно-кошторисні, будівельні, монтажні, пуско­налагоджувальні) та здають інвестору готовий об'єкт «під ключ».

6) Аудиторські фірми – виконують в інвестиційному процесі фун­кції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів та пасивів ба­лансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інве­стора та його акціонерів.