2 Ринок цінних паперів та його учасники

Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку країни, де обертаються специфічні фінансові інструменти - цінні папери.

Він призначений для акумулювання капіталу з наступним його пе­рерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і Соціальну сферу шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми учасниками.

Основою ринку цінних паперів є товарний ринок, гроші і грошо­вий капітал.

За регіональною ознакою ринки цінних паперів поділяються на:

  • національний - це первинний і вторинний ринок, на якому укла­даються угоди купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів;
  • міжнародний - це ринки країн, на яких знаходяться в обігу цінні папери, випущені іноземними емітентами.

Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ ринку на пер­винний та вторинний. Первинний ринок – це ринок, що обслуговує ви­пуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. Вторинний ринок – це ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних па­перів. Цей ринок може бути неорганізованим, або позабіржовим та орга­нізованим, або біржовим. Біржовий ринок – це торгівля цінними папе­рами, що здійснюються на фондовій біржі. Позабіржовий ринок – це сфера обігу цінних паперів, не допущених до котирування на фондовій біржі.

Для того, щоб функціонував ринок цінних паперів, необхідно дотримуватися таких принципів:

  • прозорості;
  • відкритості;
  • доступності;
  • упорядкованості;
  • конкурентності.

Учасників ринку цінних паперів поділяють на основних (інвес­тори, емітенти й особи, що займаються професійною посередницькою діяльністю на ринку ) та інституційних (реєстратори, зберігачі, депози­тарії, клірингово-розрахункові установи).

Далі більш детально зупинимося на характеристиці кожного учас­ника ринку цінних паперів.

Інвесторами на ринку цінних паперів вважають фізичних і юридич­них осіб, які вкладають кошти, майно, майнові та немайнові права, у тому числі інтелектуальну власність, у цінні папери. Вони можуть придбати цінні папери від свого імені і за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття певних прав, що на­даються власнику цінних паперів згідно з чинним законодавством. Інвес­торами в Україні не можуть бути органи державної влади та управління і місцевих органів самоврядування. Але це не стосується Пенсійного фо­нду, одним із напрямів діяльності якого є вкладання коштів у цінні папери державних органів і акціонерних товариств.

Емітентами цінних паперів є юридичні та фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'яз­ки, що випливають з умов їхнього випуску.

Фінансовими посередниками на ринку цінних паперів є юриди­чні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів і інвес­торів. Посередники повинні мати ліцензію на здійснення посередницької діяльності. У більшості випадків вони надають брокерські, дилерські та андеррайтерські послуги.

Брокер — це посередник, який діє за дорученням і за рахунок кліє­нтів, одержуючи за посередництво комісійні.

Дилер — це посередник, який здійснює операції з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за власний рахунок.

Реєстратор — юридична особа — суб'єкт підприємницької діяль­ності, який займається веденням реєстрів власників іменних цінних па­перів на основі ліцензії. Діяльність реєстраторів регулюється Положен­ням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Емі­тент може і самостійно вести реєстр власників іменних цінних паперів, якщо їх чисельність не перевищує 500 осіб.

Зберігач — комерційний банк або торговець цінними паперами, що має ліцензію зберігача і здійснює зберігання та обслуговування рахунків у цінних паперах.

Депозитарій — це інститут, що дає можливість здійснювати розра­хунків цінних паперах через комп'ютеризовану систему депозитарного обліку та спрощує їх обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу.

Діяльність депозитаріїв в Україні регулюється Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обі­гу цінних паперів в Україні". Відповідно до цього Закону депозитарій здійснює діяльність щодо:      

  • · надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску;
  • · відкриття та ведення рахунків у цінних паперах;
  • · обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
  • · обслуговування операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів.

Депозитарій може створюватися у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депозитарна ді­яльність повинна бути виключним видом діяльності цього товариства.

Структура Національної депозитарної системи передбачає два рівні:

1)  верхній — НДУ і депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

2)  нижній — зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Клірингово-розрахункові установи — це інфраструктурі інститу­ти, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розра­хунків, включаючи проведення взаємозаліку, за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів; видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєст­рації іменних цінних паперів тощо.

Учасники ринку цінних паперів можуть об'єднуватися в саморегу­лювальні організації. Саморегулювальні організації (СРО) виступають як інститути, які об'єднують суб'єктів фондового ринку і встановлюють дія своїх членів формальні правила та процедури. Статус такої організації згідно з Положенням про саморегулювальну організацію ринку цін­них паперів можуть одержати громадські організації та об'єднання юри­дичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів, а також фон­дові біржі. Усі професійні учасники ринку цінних паперів мають бути чле­ном щонайменше одного об'єднання СРО відповідно до виду діяльності.

Основними функціями саморегулювальних організацій є:

  • встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;
  • захист інтересів членів організації;
  • виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі

В Україні на початок 2001 року до складу СРО входили сім фондових бірж та дві торговельно-інформаційні системи, а також Асоціація власників фондового ринку, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу.