1 1. Поняття правової культури та її види.

1. 1.     Поняття правової культури та її види.

         Культура — це загальний спосіб існування людини, ЇЇ діяльності та об'єктивований результат цієї діяльності.

         Правова культура — невід'ємна частина загаль­ної культури, що становить систему правових цінностей (форм, норм, принципів та інститутів), розумінь і настанов, які відображають у пра­вовій формі стан свободи і соціальних цінностей людства, суспіль­ства, особи. Це загальне визначення може стати основою для форму­лювання конкретного поняття культури — світової, європейської, національної, індивідуальної та ін.

Систему правових цінностей, накопичених людством, і систему правових цінностей, вироблених певним народом, не можна ототож­нювати. Проте їх не можна і розривати, оскільки вони перебувають у стані постійного взаємного збагачення, конкретизації, поповнення. Відбувається динаміка правових культур, їх взаємозбагачення. Чималу роль у цьому відіграє юридична еліта, культура якої становить ядро внутрішньої правової культури (професійна юридична діяльність та її результати). Вона впливає на зовнішню правову культуру (правові по­зиції і цінності населення).

 Кожна національна правова культура різною мірою здатна збагачу­вати світовий культурно-правовий простір; Одночасно вона зазнає впливу цінностей культур, що стали загальнолюдськими, а також досягнень окремих зарубіжних держав. У світі постійно відбувається діалог правових культур різних народів, їх взаємовплив, взаємозбага­чення. Ідеї, концепції поширюються через наукові контакти вчених на міжнародних конференціях, виконання спільних наукових програм (гранти), спеціальну літературу, електронну інформацію, систему освіти та ін. Інтенсивність цього еволюційного процесу історично не одно­значна, мінлива, зумовлена низкою суб'єктивних і об'єктивних чин­ників, які визначають ті чи інші достоїнства національної самобутності та інтеграційної єдності. Діалог ускладнюється при існуванні «закритих суспільств». Лише відкриті правові культури здатні перенести і присто­сувати до своєї культури цінності інших правових культур.

У «скарбничку» правових цінностей народу надходять прогресивні закордонні правові елементи в результаті їх аккультурації. Надбання правових культур стають загальнолюдськими правовими цінностями і характеризують рівень правового прогресу світової цивілізації. В них акумульоване все краще, що напрацьовано різними народами і держа­вами протягом сторіч. Показником такого прогресу є інститут прав людини, закріплений в міжнародних актах. Універсалізм прав люди­ни — надбання правової культури людства.

За допомогою діалогу правових культур відбувається руйнування їх замкненості. Можливість відкритого і вільного діалогу культур визна­чається політичним і державним режимом, економічним станом, сту­пенем розвиненості загальної культури суспільства, менталітетом на­роду та ін. При цьому сприйняття правових цінностей, напрацьованих іншими культурами, не може бути реальним поза власними культур­но-історичними традиціями. Ось чому правова культура кожного на­роду включає лише ті загальнолюдські цінності, що належать до пра­вової реальності даного суспільства, відповідають досягнутому рівню національного правового розвитку і стану свободи особи. Не може бути єдиної правової культури для всіх народів і націй, громадянських суспільств і держав, оскільки право має етнокультурний зміст.

Залежно від носія правової культури розрізняють три види:

-                     правова культура суспільства;

-                     правова культура особи;

-                     правова культура соціальної (професійної) групи

         Правова культура суспільства — це система цінностей, досягнутих людством в галузі права, що стосуються правової реальності даного суспільства і характеризують рівень його правового прогресу.

            Структура правової культури суспільства є не лише багатоаспектною, а й багаторівневою. Назвемо основні її складові:

             1.         Правосвідомість, Правова культура, будучи самостійною катего­рією, пов'язана з правовою свідомістю, спирається на неї. Кожний суб'єкт покликаний осмислити, що право являє собою величезну цін­ність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст,уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету,визначити сферу дії. Однак на відміну від правосвідомості, яка орієн­тована передусім на соціально-психологічні процеси, що фіксуються в нормах права, правова культура включає ще правову поведінку і юридичну діяльність (юридичну практику).

           2.        Правова поведінка і правова активність громадян. їх показником є ступінь освоєння (знання і розуміння) права громадянами, посадо­вими особами — додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожний суб'єкт права зобов'язаний уміти застосовувати здобуті правові знання в практичній діяльності, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; мати здатність поводитися в складних правових ситуаціях; його правові на становимають бути націлені не лише на правомірну поведінку, але і на правову активність.