Тема 1. Державна мова – мова професійного спілкування

План

1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи.

2. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

4. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна комунікативна компетенція.

 

1. 1.     Предмет і завдання курсу «Українська мова

(за професійним спрямуванням)», його наукові основи

Предметом курсу української мови (за професійним спрямуванням) в аграрних ВНЗ визначено професійну мову фаху, що є об’єктом ділового спілкування. Особлива увага звертається на засвоєння стереотипів комунікацій зі спеціальності, тому робота над культурою мови студентів проводиться з урахуванням двох аспектів: підвищення загальномовної культури майбутніх спеціалістів та їх фахової мовної культури. Основою занять визначаємо словникову роботу, що має на меті насамперед збагатити словник студентів термінологічною, фаховою лексикою, навчити вільно орієнтуватися в словниковому запасі української мови, правильно використовувати його залежно від сфери й мети спілкування. При опрацюванні термінологічної, фахової та інших груп лексики звертається увага на правопис, вимову й стилістичні функції слів, що аналізуються. Це сприяє підвищенню загальномовної та фахової культури майбутніх спеціалістів зі спеціальності. Курс продовжує формування національно-мовної особистості, розширює мовну компетенцію майбутнього спеціаліста, розвиває навички, уміння ефективної професійної комунікації, сприяє опануванню особливостей фахової мови.

Метою курсу визначаємо виховання національно-мовної особистості; ознайомлення студентів із нормативністю сучасної української літературної мови в аспекті професійного спілкування, із основними вимогами до складання та оформлення професійних документів; навчання їх професійної мови; збагачення індивідуально мовних словників термінологічною та фаховою лексикою; підвищення загальномовного рівня майбутніх фахівців; формування практичних навичок ділового усного й писемного спілкування в колективі.

Програма дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» передбачає загальну спрямованість курсу й обов’язковий обсяг знань і умінь, якими повинні оволодіти студенти.

Основні завдання курсу:

- повторення, удосконалення теоретичних знань та практичних умінь, навичок із нормативності сучасної української літературної мови;

- засвоєння теоретичних знань про призначення, структуру, мовні особливості ділових документів, вироблення навичок їх складання;

- вільне користування функціональними стилями та їх підстилями в навчальній діяльності та професійному вжитку;

- набуття навичок оперування фаховою термінологією, редагування і коригування фахових текстів, опанування основ науково-технічного перекладу;

- вироблення навичок ділового етикету;

- розвиток комунікативних компетенцій, необхідних в усному професійному спілкуванні.

Вимоги до знань, навичок та вмінь, набутих у процесі вивчення дисципліни. Курс передбачає:

- розгляд питання «Мовне законодавство України»;

- повторення та вдосконалення знань із нормативності сучасної української літературної мови (орфоепічної, акцентуаційнаої орфографічної, лексичної, фразеологічної, морфологічної, синтаксичної, пунктуаційної, стилістичної) у професійному спілкуванні;

- ознайомлення з правилами складання професійних документів;

- з’ясування  особливостей усного професійного мовлення;

- визначення особливостей використання лексики та фразеології в професійному спілкуванні;

- засвоєння відомостей про терміни, професіоналізми, номенклатурні назви, опанування основ науково-технічного перекладу.

Вивчивши курс, студенти повинні вміти:

- усно спілкуватися українською літературною мовою, виконуючи службові обов’язки;

- володіти культурою діалогу та монологу, дотримуючись етикету спілкування;

- складати професійні тексти й документи, дотримуючись норм сучасної української літературної мови;

- аналізувати й коригувати фахові тексти відповідно до норм сучасної української літературної мови;

- правильно використовувати фахову термінологію, номенклатуру, фразеологізми офіційно-ділового стилю, іншомовні слова та їхні українські відповідники під час складання професійних текстів та в процесі комунікації;

- перекладати та коректувати текст відповідно до норм  сучасної української літературної мови.

При цьому студент повинен засвоїти:

1) основні філософські категорії, що пояснюють взаємовідносини в трудовому колективі, загальний зв’язок і загальна обумовленість предметів, розвиток, як перехід кількісних змін у якісні, які вивчаються в курсі «Філософія»;

2) походження та історія розвитку української мови, що вивчаються в курсі «Історія України»;

3) правовий статус української мови, поняття «державна» та «офіційна» мови, Закон про мови в Україні й передумови його прийняття, які вивчаються в курсі «Правознавство»;

4) культура професійного спілкування, писемного й усного професійного мовлення, що вивчаються в курсах «Культура наукової мови» та «Культурологія»;

5) етика усного й писемного професійного мовлення, які вивчаються в курсі «Етика і естетика».

 

2. Поняття національної та літературної мови.

Найістотніші ознаки літературної мови                               

Нація і мова, як повчає народна мудрість, не роздільні, допоки існує мова, до тих пір процвітає нація. Тож, національна мова українського народу складалася на території Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Волині, Поділля, Галичини, Буковини, Закарпаття; сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши й окремі елементи північних і південно-західних діалектів. Зачинателем нової української літературної мови – як народної – є І.П.Котляревський (ХVІІІ ст.), адже «Енеїда» цілком ґрунтувалася на розмовній основі, і тому в ній фіксувалося чимало церковнослов’янської лексики. «Очищення» національної літературної мови від них простежується вже у творчості Віктора Забіли, Амвросія Метлинського, Левка Боровиковського, Григорія Квітки-Основ’яненка. Значно поповнив словниковий запас літературної мови, удосконалив її синтаксичний склад Тарас Григорович Шевченко. Саме він вважається основоположником сучасної української літературної мови.

Українська мова мала статус, близький до державного, уже в часи Київської Русі, оскільки функ­ціонувала в законодавстві, діловодстві, держав­ному й приват­ному листуванні. Статус державності вона зберегла майже до 80 років XVIII ст. Остаточно українська мова втратила статус державності до 1917р. на всіх історичних землях України як складових Російської імперії [19, с. 126-128]. У колишньому радянському суспільстві українська отримала статус другої державної мови лише 27 жовтня 1989 року, коли Верховна Рада УРСР ухвалила Закон УРСР «Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР». Поновлено статус державності лише з проголошенням самостійної держави України (Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 01 грудня 1991 р. всенародним голосуванням). Конституція України від 28 червня 1996 року, стаття 10, узаконила, що «державною мовою в Україні є українська мова» та «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» [23, с. 5-6]. Отже, державна мова – це «закріплена традицією або законо­давством мова, уживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики» [47, с. 126]. Сучасна українська літературна мова характеризується поліфункціональністю, унормованістю, стан­дарт­ністю, розвиненою системою стилів, уніфікованістю. Вона реалізується в усній та писемній формах. Українська національна мова існує у двох формах: у нижчій – її територіальних діалектах; у вищій – сучасній українській літературній мові.

 

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні

Розгляд поняття «мовна політика» передбачає аналіз таких питань: офіційна чи державна мова (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мова шкільництва, мовних прав національних меншин. Проте останні десятиліття засвідчили ще ряд проблем, зокрема, мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо. Отже, поняття «мовна політика» визначено комплексом цілей, принципів, які регулюють мовні практики в різних сферах життя держави й суспільства, та сукупністю правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

Цілі «мовної  політики»:

- забезпечення суспільної однорідності, адже мовна політика сприяє централізації суспільства;

- правове забезпечення безконфліктного існування різномовних спільнот (сучасна Швейцарія, Канада);

- культурна та ідеологічна деколонізація країн, які здобули державну незалежність (у 2 половині ХХ ст. в Алжирі було відроджено коранічну арабську як мову офіційного життя та повсякденного спілкування (до того освічені верстви спілкувалися французькою, а серед простолюду побутував арабсько-берберський суржик);

- захист від впливів глобалізації. Так, чинний французький закон про мову передбачає низку заходів проти англіцизмів (американізмів) у рекламі, у ефірі, проти засилля англомовної естради тощо. Аналогічна політика здійснюється в ряді балканських держав (наприклад, Словенія ухвалила «Закон про мову» з огляду не лише на загрозу «американізації», а й «германізації»);

- захист місцевих мов і мов меншин (Рада Європи 5 листопада 1992 року ухвалила «Європейську Хартію про місцеві мови та мовні меншини», де основною ідеєю проголошено «необхідність рішучих дій у захисті місцевих мов і мов меншин». Хартію було ратифіковано Верховною Радою України 24 грудня 1999 року).

Мовна ситуація – це сукупність усіх мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.

В Україні мовна ситуація склалася наступним чином. Мовна політика в Україні є неоднозначною. На перший погляд сучасна Україна є достатньо мононаціональною державою, адже українці складають майже 3/4 всього населення… Та питання мови є болючим ось упродовж багатьох століть. Зокрема, подія – уходження України до складу Московського царства – ще з перших днів викликала дискусію в суспільстві щодо вмотивованості дій гетьмана Богдана Хмельницького. Мовна проблема не стала менш актуальною з роками, а на другу половину ХХ ст. навіть загострилася. Радянські часи не змінили мовної ситуації. Саме мовне питання стало однією з основних причин боротьби за проголошення незалежності України.

У 1989 році питання про державний статус української мови було порушено діячами культури, зокрема письменниками на зборах, пленумах і з’їзді СПУ. На установчих зборах Товариства української мови імені Т. Шевченка 9-10 лютого 1989 (з жовтня 1991 – Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка) схвалено проект Закону, що його згодом доопрацювала робоча група ВР УРСР. Проект документа було опубліковано 5 вересня 1989 року для всенародного обговорення. Під тиском патріотично налаштованої демократичної громадськості Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Закон «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року. Закон про мови містить 6 розділів (40 статей), де українська мова проголошена державною мовою в Україні; їй забезпечується всебічний розвиток і функціонування у всіх сферах суспільного життя; створюються також необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей; визначаються обов’язки службових осіб щодо володіння державною мовою. Закон введено в дію з 01 січня 1990р., проте 12 його статей впроваджувалися до 2000 року.

У 1996 році були прийняті й інші законодавчі акти та Конституція незалежної України. Однак проблема взаємин української й російської мов трансформувалася в інше питання, зокрема утисків російської мови і щодо необхідності її захисту. Вимоги (що ґрунтуються, нібито на положеннях Європейської хартії регіональних мов або меншин) доходять до того, щоб надати державній мові сусідньої країни статус другої державної в суверенній Україні. Проте в Європейській хартії регіональних мов або меншин зазначено: «Охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності їх вивчати» (Європейська хартія регіональних мов або меншин, Страсбург, 1992 рік).

14 лютого 1992 року в дію вступив Закон «Основи законодавства України про культуру», який декларував: «Функціонування мови у сфері культури визначається законодавством України про мови. Держава дбає про розвиток україномовних форм культурного життя, гарантує рівні права і можливості використання у сфері культури мов усіх національних меншин, які проживають на території України» (cm. 4).

Однозначніше трактується в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» (від 21 грудня 1993 року): «Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою. Мовлення на певні регіони може також здійснюватися мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території. Мовлення на зарубіжну аудиторію ведеться українською та відповідною іноземною мовою» (cm. 9).

  Закон України «Про видавничу справу» (від 5 червні 1997 року) встановлює: «У видавничій справі мова використовується відповідно до статті 10 Конституції України, Закону України «Про мови в Україні» та інших законодавчих актів України. Уся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи та організації, видається державною мовою. Дотримання державної політики у видавничій справі забезпечують відповідні органи виконавчої влади».

У грудні 1999 року Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення статті 10 Конституції України: українська мова є мовою роботи державних органів влади та місцевого самоврядування, мовою викладання в державних та комунальних закладах освіти. Отже, Конституцією на державу покладено обов’язок забезпечувати «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Але за весь цей час ми не мали жодного випадку, коли держава покарала б злісних порушників Конституції.

Згодом було розроблено Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки. Програму затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1546 «Про затвердження Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки». Вищезазначений документ містить 6 розділів, зокрема розділ VI «Заходи щодо розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки», що включає 40 окремих заходів. Виконавцями заходів були МОН, МКТ, Держкомтелерадіо, Держкомнацрелігій, Головдержслужба, НАН, НАПН, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Координацію роботи з виконання Програми було покладено на МОН; щорічні звіти про виконання заходів Програми подавались Кабінетові Міністрів України своєчасно у 2005-2010 рр.  Метою Програми: створення належних умов для розвитку і розширення сфери функціонування української мови, виховання шанобливого ставлення до неї, формування патріотизму в громадян України. Нагальними завданнями державної мовної політики під час реалізації Програми визначено: зміцнення статусу української мови як державної та піднесення її суспільного престижу; створення умов для всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; удосконалення законодавчої бази з питань мовної політики та забезпечення дієвого контролю за дотриманням мовного законодавства; створення умов для розвитку сучасної української літературної мови, та мов національних меншин; стимулювання вивчення української мови громадян України – представників національних меншин; створення, видання, поширення наукових праць, словників, підручників українською мовою, зокрема електронних; сприяння збереженню та розвитку української мови в середовищі українців, які мешкають поза межами України.

Для формування відповідного правового поля впродовж 2004-2010 років проведено роботу щодо розробки нормативно-правових документів.

15 лютого 2010 р. підписано Указ Президента України № 161 «Про Концепцію державної мовної політики», який став результатом роботи усіх попередніх років. Над розробленням Концепції працювали провідні фахівці Інститутів мовознавства та української мови НАН, Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», деяких регіональних університетів, народні депутати України, представники МКТ та інших центральних органів виконавчої влади. МКТ спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробив та направив Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про мови». У законопроекті законодавчо забезпечується конституційне положення про державність української мови, надаються реальні гарантії захисту мовних прав осіб, що належать до національних меншин, визначається порядок застосування мов. У проекті Закону поглиблено визначення принципів державної мовної політики, включено низку нових розділів (зокрема, «Мова Збройних Сил України та інших військових формувань», «Організація виконання Закону» тощо), запропоновано механізм контролю за виконанням Закону, передбачено конкретну відповідальність за порушення мовного законодавства України.

Мін’юстом 5 липня 2010 р. за результатами правової експертизи надано висновок щодо проекту Закону України «Про мови», у якому зазначається, що законопроект відповідає Конституції України, узгоджується з актами такої ж юридичної сили і відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоколів до неї. Верховною Радою України у 2010 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію» та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів (розроблений МКТ). Законодавчим актом запроваджено протекціоністські заходи терміном на 5 років щодо національних фільмів від кіновиробництва до кінопоказу.

Держкомтелерадіо розроблено проект Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики», схвалений Верховною Радою України в першому читанні 11.01.2011 р. Одним з пріоритетних завдань Концепції є забезпечення розвитку і функціонування української мови, зокрема в засобах масової інформації.

На виконання Плану організації виконання Указу Президента України від 15 лютого 2010 р. № 161 «Про Концепцію державної мовної політики» (схвалений Кабінетом Міністрів України 2-3 березня 2010 р., протокол № 12) МКТ за участю інших центральних та місцевих органів виконавчої влади розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Плану заходів, спрямованих на забезпечення реалізації Концепції державної мовної політики».

Згодом було видано Указ Президента України від 20 лютого 2008 р. № 146 «Про деякі питання розвитку державної мовної політики». МКТ розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного департаменту мовної політики». МКТ забезпечило поповнення фондів публічних бібліотек виданнями вітчизняних видавництв в період 2005-2008 років, проте у 2004, 2009 та 2010 роках кошти на цей захід не виділялись.

Забезпечується конституційне право представників національних меншин на навчання рідною мовою та її вивчення; у системі загальної середньої освіти навчання, окрім державної, здійснюється також болгарською, кримськотатарською, молдовською, польською, російською, румунською, словацькою та угорською мовами, як окремий предмет вивчаються також гагаузька, іврит, корейська, німецька, новогрецька, турецька, чеська мови, факультативно або в гуртках – вірменська та естонська мови. Із метою створення належних умов для забезпечення ефективності процесу вивчення української мови учнями загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин реалізується галузева Програма поліпшення вивчення української мови у цих закладах на 2008-2011 роки.

Розроблено проект постанови Уряду щодо безоплатного здобуття вчителями загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням мовами національних меншин другої вищої освіти за спеціальністю «українська мова і література»; проект постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення доплат учителям української мови і літератури, які працюють у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин»; переглянуто і внесено зміни в навчальну програму з української літератури основної школи (5-11 класи) для загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин; розпочато проведення науково-методичних семінарів з питань методики викладання української мови в цих закладах, застосування новітніх технологій на уроках української мови і літератури, особливостей сучасних підручників з української мови. Розроблено методичні рекомендації щодо застосування елементів двомовного навчання при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин. Створено постійну рубрику в журналі «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях і колегіумах» для висвітлення досвіду роботи вчителів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин.

У 2004 році введено в експлуатацію гімназію з навчанням українською мовою в м. Сімферополі; у той же час кошти на будівництво такої же гімназії в м. Ялті не було виділено. Постійно розширювалась мережа профільних класів, спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, різних типів навчально-виховних комплексів, об’єднань з поглибленим вивченням української мови і літератури, вдосконалювалась їхня робота, модернізувалась та зміцнювалась матеріально-технічна база. У 2010/2011 навчальному році в усіх адміністративно-територіальних одиницях країни функціонує 2563 таких заклади. Поглиблено українську мову і літературу вивчають 60820 учнів.

У 2009 році дисципліну «Українська мова (за професійним спрямуванням)» визначено як нормативну гуманітарної та соціально-економічної підготовки бакалаврів (спеціалістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань), затверджено відповідні навчальні програми, видано підручники.

Інститутом післядипломної освіти Севастопольського міського гуманітарного університету здійснюються поглиблена підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для викладання українською мовою профільних дисциплін, зокрема вчителів історії, математики, початкових класів та керівників навчальних закладів.

Щорічно готувались методичні матеріали для вчителів українознавчих предметів шкіл зарубіжжя з метою організації відзначення Дня української писемності та мови (9 листопада) та Дня рідних мов (21 лютого), закордонним українським навчальним закладам за їх заявками надсилались підручники та навчальні посібники. У 2007 році з метою створення умов для реалізації громадянами України, які тимчасово або постійно проживають за кордоном, іноземними громадянами українського походження права на повну загальну середню освіту, засновано загальноосвітній навчальний заклад «Міжнародна українська школа».

У результаті реалізації завдань Програми НАН виконано науково-технічну роботу «Всеукраїнський лінгвістичний діалог», у процесі якої розроблено системотехніку віртуальної лексикографічної лабораторії; створено інтелектуальні мовно-інформаційні системи нового покоління, а також розширено словникову базу України шляхом видання нових лінгвістичних праць.

В Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН створено відділ мов України, одним із завдань якого є розробка наукових принципів і механізмів ефективного моніторингу мовної ситуації в Україні для запобігання міжмовних конфліктів і гармонізації міжмовних відносин.

НАПН мету Програми та її основні завдання ефективно втілено в результаті виконання прикладних науково-дослідних робіт, у ході яких проведено науково-практичні конференції та семінари з питань навчання державною мовою в загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, створено навчально-методичне забезпечення цих закладів, зокрема підготовлено та видано програми, посібники, підручники українською мовою, у тому числі їх електронні варіанти, довідкову літературу українською мовою для студентів і викладачів вищих навчальних закладів, здійснювалось забезпечення функціонування української мови в інформаційному комп’ютерному середовищі тощо.

Реалізація завдань і заходів Програми означила певні тенденції розширення функціонування української мови у сферах освіти, культури, науки. Так, дослідження, проведене Інститутом соціальної та політичної психології НАПН, дало змогу визначити основні психологічні передумови, які забезпечують розширення сфер уживання української мови в середовищі студентської молоді, виявити зміст психологічних проблем, що зумовлюють недостатню престижність української мови серед студентів. Результатом роботи стали створені програми соціально-психологічного тренінгу, спрямовані на посилення готовності студентської молоді до україномовного спілкування та виховання в них мовної толерантності, й методичні рекомендації щодо підвищення престижності україномовного спілкування, забезпечення позитивного впливу на ставлення студентської молоді в різних регіонах до української мови.

Держкомтелерадіо досягнуто позитивної динаміки щодо збільшення протягом останніх років україномовного продукту в програмах державних телерадіоорганізацій; за програмою «Українська книга» на умовах державного замовлення було профінансовано і випущено соціально значущі видання, книги видатних українських письменників, а також переклади творів Т.Г.Шевченка та інших вітчизняних авторів англійською, німецькою, румунською, польською та іншими мовами для популяризації національної літературної спадщини України за кордоном. У цілому реалізація Держкомтелерадіо заходів Програми відіграла позитивну роль у розширенні сфери застосування української мови в друкованих та електронних засобах масової інформації. Однак слід зазначити, що тенденції з покращення ситуації у сфері розширення функціонування української мови у засобах масової інформації видаються менш очевидними, а в окремих випадках спостерігається і її погіршення. Однією з головних проблем є недостатня популяризація мови, зокрема і через телебачення та радіо. Для того, щоб мова сподобалася і з’являлося бажання оволодіти нею й використовувати її у повсякденному житті, потрібно, щоб у засобах масової інформації мова була максимально гарною та естетичною. Але, на жаль, мова, яку можна чути в спортивних коментарях, деяких випусках новин насичена елементами суржику та понівечена неправильним наголошенням або зміною закінчень, що робить українську мову непривабливою та створює у громадян стереотип її «несолідності».

Головдержслужбою спільно з центральними та місцевими органами виконавчої влади розроблено і впроваджено механізм забезпечення поглиблення знань з української мови та її використання у процесі виконання державними службовцями посадових обов’язків. Здійснено оптимізацію мережі навчальних закладів, що готують фахівців за спеціальностями галузі знань «Державне управління»; до навчальних програм підготовки та підвищення кваліфікації запроваджено вивчення курсу «Ділова українська мова», навчання за ним щороку за державним замовленням проходять близько 12 тис. державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Треба визнати, що у процесі виконання Програми недостатнім був її інформаційний супровід у засобах масової інформації.

Отже, аналізуючи виконання Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки та оцінюючи ефективність реалізації її мети, основних завдань і очікуваних результатів, необхідно зазначити, що Програма сприяла розвитку і розширенню функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя та забезпечила практичну реалізацію статті 10 Конституції України. Однак в силу недостатнього фінансування частину заходів не вдалося виконати. Таким чином, зазначеної мети Програми досягнуто частково, а якщо взяти до уваги нинішні події в Криму, у Донеччині та на Луганщині, то взагалі провальною.

На хвилі передвиборчих обіцянок з’являється ганебний закон про мову, а це означає новий вектор мовної політики. Закон «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI (неофіційно цей закон назвали Колесніченка-Ківалова або «мовний закон»), прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року у першому читанні 234 голосами «за» (за деякими даними за нього проголосувало лише 172 депутати), 3 липня 2012 року − у другому читанні 248 депутатськими картками (згідно з точкою зору деяких журналістів та політиків голосування відбулося з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду). 31 липня законопроект, попри категоричну власну заяву у ефірі каналу «Рада» про непідписання документу, прийнятого в такий спосіб, підписав Голова Верховної Ради Володимир Литвин, а 8 серпня – В. Янукович. Ганебний законопроект внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 07 лютого 2012 року. Він отримав реєстраційний № 9073. Закон набув чинності 10 серпня 2012 року. Суть закону полягала: державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10 % від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10 %. Так, частина 7 статті 7 закону зобов'язує громадян, які проживають на території, де функціонує регіональна мова або мова меншин, розвивати та використовувати таку мову − «У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, …, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов'язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян − суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб». Дія закону розповсюджується на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську і кримчацьку. Закон подає некоректне визначення терміну «рідна мова», а саме: «рідна мова − перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві». Таке некоректне тлумачення загальновідомого терміну в законі дає підстави вважати, що в Україні немає людей, які б не знали рідної мови, хоча насправді в Україні є мільйони українців, які через русифікацію не змогли опанувати українську мову (бо саме ця мова є для них рідною відповідно до усталених уявлень про те, що таке рідна мова). Закон містить 17 помилкових посилань на неналежну статтю закону (ч.3 ст.8, замість ч.3 ст.7). Закон складається з 11-ти розділів та 32-х статей. Він припиняє дію закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» та вносить зміни в декілька діючих законів. Авторський колектив законопроекту. Колесніченко Вадим Васильович − народний депутат України; Ківалов Сергій Васильович − народний депутат України; Монастирський Аркадій Ілліч − генеральний директор Всеукраїнської благодійної організації «Єврейський фонд України», Всеукраїнська громадська організація «Єврейський форум України»; член Ради ВГО "Правозахисний громадський рух «Російськомовна Україна»; Товт Михайло Михайлович − почесний голова Демократичної спілки угорців України, народний депутат України ІІ скликання; Божеску Ауріка Василівна − відповідальний секретар Міжрегіонального Об'єднання «Румунська Спільнота України»; помічник-консультант депутата-регіонала Івана Попеску; Бортнік Руслан Олегович − голова Всеукраїнської громадської організації «Правозахисна організація «Спільна Мета».

Нещодавно, 08 листопада 2016 року, набув чинності Закон «Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах)» від 16.06.2016 р., який запроваджує на радіо квоти на пісні українською мовою та ведення програм українською мовою. Хоча квоти вводяться поступово, протягом трьох років. Але вже від 08 листопада 2016 року радіостанції повинні транслювати в часових проміжках з 7:00 до 14:00 та з 15:00 до 22:00 щонайменше 25% пісень українською мовою та вести протягом доби щонайменше 50% програм українською мовою.

Загалом закон передбачає:

 - встановити 35-відсоткову квоту на пісні українською мовою для часових проміжків з 7:00 до 14:00 та з 15:00 до 22:00;

 - квота вводиться поступово: протягом першого року – 25%, другого – 30%, третього – 35%;

 - для радіостанцій, у яких ліцензією передбачено, що вони більше 60% продукту мовлять мовами ЄС, встановлюється пільгова квота на пісні українською мовою  – 25%;

 - квота на українську мову ведення ефіру – 60%;

 - квота на мову ведення ефіру також вводиться поступово: протягом першого року – 50%, другого – 55%, третього – 60%.